«Я хочу повернутися туди, Де кольорові мрії на світанку...»

Твори поетеси друкувалися у літературних альманахах «Політ моїх думок» (2020), «Стихія» (2023) та «За крок до зими» (2025). Людмила Подмогильна є співавторкою третього альбому Володимира Реброва «Війна очима українського художника: народжені стати легендами», де вміщено п’ять її віршів.

У 2025-у пані Людмила здобула гран-прі ІІ міжнародного конкурсу-фестивалю «Мистецькі промені України» у номінації «Літературний жанр (поезія)».

«Для мене поезія — це думки, які рояться у моїй голові. Моїм творчим орієнтиром завжди був і є Тарас Шевченко. Дякую Господу, що мою ДНК він вирішив оселити на  малесенькому, але такому благодатному шматочку Всесвіту. Обожнюю кожну грудочку української землі. Я — українка! І я цим пишаюся!».

Людмила ПОДМОГИЛЬНА

Крізь екрани

Його очі душі торкалися,
А вона лоскотала віями.
Його мрії у сни складалися,
А вона знов жила надіями.
 
Його подих м’якеньким віялом
Їй на шкіру лягав метеликом,
А вона свої сльози сіяла
На дивані, прикрившись пледиком.
 
Вона відстань гортала чатами,
Він чекав лиш дзвінків між тишами.
Їх реальність живе за ґратами,
А рингтони їх заколишують.
 
Мимоволі пікселі танули,
Коли разом екрану торкалися.
Свої сили збирали в гранули,
І цим сяйвом вони кохалися.
 
Кілометри зміняться кроками,
І знешкодять відстань обіймами.
Вони щирі своїми пороками,
Їх кохання гартується війнами.

Я піднімаю погляд свій до неба

Я піднімаю погляд свій до неба.
Сьогодні все палає у вогні.
Скажи ж ти, враже, а яка потреба
Палити ВОЛЮ на святій землі?
 
Ти думаєш, що забереш СВОБОДУ?
Закидаєш ракетами ЛЮБОВ?
Не знаєш мудрості мого народу
І сили материнських молитов.
 
Гадаєш, що сирени нас злякають?
«Шахедів» гуркіт зажене в підвал?
Нащадки козаків страху не мають —
І лезом вже виблискує кинджал.
 
А знаєш, враже, в нас багато зброї.
Ми все плетемо у міцний вінок.
З молитвою боронять нас ГЕРОЇ
І тиснуть з честю на стрімкий курок.

Не подолаєш, враже, Україну!

Своїм крилом нас ЯНГОЛ захистить.
І кожен стане на свою стежину,
І землю рідну серцем воскресить.
Моїм соколятам
Вони — моє натхнення і бажання,
Мій спокій і моє переживання.
Я дякую Всевишньому за силу,
Яку він дав, поки я їх носила.
Подвійний стукіт тричі був під серцем,
Три пари оченят — наче озерця.
Таких тендітних, різних і маленьких
Я прикладала до грудей легенько.
Мої соколики! Мої синочки!
Три ниточки мого життя-клубочка.
Я вив’яжу любов’ю їм дорогу,
На себе заберу усі тривоги.
Я щастя в пісню заплету крилату.
Молитвою встелю їм шлях до хати.
Я подарую колос сили й волі,
Покажу шлях свободи в чистім полі.
Ми згодом зберемося у садочку,
В моїх синів будуть сини і дочки.
І рушником зав’яжеться родина
І буде жити вічно Україна!

Я дуже зла на цю війну

Я дуже зла на цю війну.
Вона краде мої бажання.
Ви не чекали на зізнання?
Та я тихесенько тону.
 
Я сплю вночі тепер сама,
Подушку міцно обіймаю.
Усе закінчиться, я знаю,
Та час утрачено. Нема.
 
Я обіймалась вже давно,
Не відчуваю дотик тіла.
Розлуки точно не хотіла,
А навкруги — німе кіно.
 
Я зможу, вірний шлях знайду,
Тож у кулак стискаю пальці,
У самоті п’ю каву вранці
І знову далі жити йду.
 
Я дуже зла на цю війну...

* * *

І буде Перемога! Точно буде!
І всюди промінь сонця оживе.
Усміхнені, щасливі будуть люди
І дзеркало не буде вже криве.
Розквітнуть квіти, зацвіте калина,
Колоссям золотітимуть поля.
Зелено-пишна буде Україна,
Від чорноти очиститься земля.
І будуть парами гуляти молодята,
І хлопець дівчину цнотливо обійме.
З малям на плечах гордо йтиме тато,
А мама донечці грайливо підморгне.
Всі потяги повернуться додому,
Авіарейси стануть на хмарки
І гучно буде всім лише від грому,
Який з веселкою сплететься залюбки.
Ми на коліна припадати будем
В полях, де синьо-жовті прапори,
Бо подвиги Героїв не забудем —
Вони ж нам шепотітимуть згори.
Я вірю! Перемога скоро буде!
Її гартує меч і булава.
Тут воля дихає на повні груди,
Тут віра, мова і любов жива.

Емоції

Радість і сум зараз поряд живуть.
От як це сприймати? Не знаєм...
Радість від того, що ворога б’ють
І сили боротися маєм.
Сум і печаль підкрадаються знов
Від повідомлень болючих,
Бо знову ракети, знов вибухи, кров
Від орків проклятих, смердючих.
Читаю новини: родилось дитя —
І радість охоплює серце!
Нове покоління! Нове майбуття!
Як чисте, джерельне озерце!
А десь у окоп прилетіла біда —
Прощаються там з побратимом.
І біль, як отруйна і мутна вода,
Тече по напружених жилах.
А в дома вона прогляда SMS:
«4.5.0! Моя мила...».
І радість зашкалює аж до небес!
І звідки береться та сила?
Чи довго ще зможем тримати удар?
Гойдатись в емоціях долі?
Зшкрібати із душ чорно-білий нагар,
На рани не сипати солі?
Радіти, боротись сміятись і жить,
І мріяти ніч до світанку!
Мій вірний народе, хоч серце болить —
Життя віддамо до останку!
Радість і сум — всюди разом, завжди.
Вони нас гартують завзято.
Дівчатам команда: «Молися і жди!»,
А хлопцям: «Лупаш їх з гармати!».

Мамин оберіг

Посадила мама доню
У куточок, край вікна,
Взяла голку у долоні
І шматочок полотна.
Вправно нитку заселила
І поставила стібок —
На тканині вишивала
Жовтий, стиглий колосок.
Цвіт калини вишивала,
Неба чистого блакить.
Рідну доню научала
У любові й вірі жить.
Вишивала ліс і гори,
Ставила стібки як слід.
— Лети, доне, в світ широкий
І не стримуй свій політ!
Пам’ятай своє коріння,
Пам’ять нитки зберігай.
Сій наступні покоління,
Своїй доні вишивай!

Миру тобі, Україно!

    (Акровірш)

Мрію я побачити у хмарі
Ирій світлих, чистих журавлів,
Ранок й вечір, що живуть у парі,
У полях багато колосків.
Танцювати мрію під дощами,
Обіймати вітер нальоту,
Більше не вмиватися сльозами
І відчути мир, а не війну.
У казкових снах мрію літати,
Квіти дарувати на свята,
Рій і гул ракет не відчувати,
А солдатам — ворогів здолати…
Їх дорога дуже непроста.
Нас єднає всіх велика мрія:
Оживає мир, живе надія!

* * *

Я хочу повернутися туди,
Де кольорові мрії на світанку,
Де цілі всі будинки і мости,
Де разом п’ємо кави філіжанку.
Я хочу цілуватись досхочу
І міцно чоловіка обіймати.
Натомість просто тихо бурмочу:
— Коли ці пута зможем розірвати?
І знову відеозв’язок: «Привіт!
Я скучила, чи скоро будеш вдома?
У меншого синочка знов бронхіт,
А завтра в старшого — захист диплома».
Життя ми проживаєм кожен день,
Але я вірю: буде Перемога!
На ворога націлена мішень —
Розчиститься від нечисті дорога.
І будуть разом тато, мама, син,
І кольоровим знову буде ранок,
І зійдуться усі шляхи в один,
І переможним буде наш світанок!