№ 2 (22578) четвер 15 січня 2026 року

Військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко в інтерв’ю УНІАН (https://www.unian.ua) розповів про те, чому РФ останнім часом посилила удари по Одещині, про головні цілі ворога та загрозу для регіону з боку Придністров’я.

— Пане Олександре, із середини грудня 2025 року Росія значно активізувала атаки по Одесі та області. Чому терор посилився саме зараз?

— Подібне відбувалося і раніше. Забули 2022—2023 роки — «зерновий» терор, тривалі комбіновані атаки по Одесі та Одеській області? У тому, що відбувається зараз, нема нічого дивного. Це демонструє, зокрема, що Росія не має достатнього ресурсу для терору такого рівня одночасно всіх регіонів України. Ворог концентрує увагу на окремо взятій області, в даному випадку — на Одещині, і планомірно по ній відпрацьовує.

Морозні, подекуди навіть сніжні, дні й ночі переживає Одещина. Велика територія України потерпає від значних снігопадів і мінусових температур, коли стовпчик термометра опускається нижче 20 градусів.

Але більше, ніж зима, лютує ворог: сипле і сипле на нашу землю безпілотники, крилаті й балістичні ракети.

Які монастирі країни повні «ждунів»

Викриття журналістами «Слідство.Інфо» підпільної школи МП у Голосіївському монастирі, що в Києві, спричинило чималий резонанс. «Як таке могло коїтися в центрі столиці, на очах у громадськості, держави та спецслужб?» — обурюються громадяни. Могло. Ба більше, виглядає, що цей випадок не поодинокий. «Рускій мір» відкладає свої личинки по тисячах парафій в Україні: тут не тільки вчать дітей, а й переховують ворогів, зберігають зброю, не кажучи вже про те, що моляться за патріарха Кирила й провадять антиукраїнську діяльність.

Нижче — розповідь «Лівого берега» (https://lb.ua) про найбільші «русміровські» центри по всій країні.

Ця тема нуртує серед нас навіть не із 2014 року, коли «брати», нагло порушивши всі міжнародні правила і закони, всі свої обіцянки-цяцянки (Біловезькі угоди, Будапештський меморандум та інші договори про «мир, дружбу, непорушність кордонів»), вдерлися на територію Криму, а згодом, як та сарана, полізли на Донеччину і Луганщину. І не з 2022-го, коли вони, прихопивши парадні костюмчики, готувалися марширувати Хрещатиком…

Перед тим були репресії не таких уже й давніх часів другої половини ХХ століття, була Друга світова, був великий терор кінця 1930-х, був Голодомор 1932—1933 років (як і винищення голодом у 1946—1947 та 1921—1922 роках), були хвилі депортацій українців і корінних народів України на землі «неісходімиє»… А в домівки заморених голодом, розстріляних, виселених і переміщених українців, кримських татар, греків, караїмів, німців і представників інших народів, які не корилися імперській владі (що російській, що радянській), заселяли лояльний люд. Передусім — росіян, а за ними — малоросів (так-так, з-поміж нас і нині багато тих, хто народжений з діда-прадіда українцем, але на кремлівську зірку молиться, забувши про рідне коріння, рідну мову і рідну віру).

8 січня у Центральній міській бібліотеці ім. Івана Франка відбулася зустріч редактора газети «Чорноморські новини» Івана Мельника з відвідувачами книгозбірні. Це була жива розмова читачів з газетою, зініційована колективом бібліотеки, за що йому велика подяка від редакції «ЧН».

В останні роки ця бібліотека, втім, як і біль-шість інших, не має можливості передплачувати навіть місцеву періодику. А попит серед її відвідувачів на друковане слово ніколи не згасав. Тож редакції деяких одеських газет, зокрема й «ЧН», постійно дарують провідним книго-збірням міста свіжі примірники. Завдяки цьому читачі мають змогу знайомитися з оперативною, перевіреною інформацією, аналітичними публікаціями про суспільно-політичне життя Одещини, України і світу.

Іван Мельник розповів дещо з історії «Чорноморських новин». Зокрема про те, що у липні газеті сповниться 109 років, і 97 із них вона виходить українською мовою, а це яскраво засвідчує українську ідентичність нашого краю.

Були запитання від читачів, були пропозиції щодо тем для майбутніх публікацій, були взаємні добрі побажання.

8 січня в Музеї української книги Бібліотеки Грушевського відкрилася персональна виставка знаного митця, голови Одеської обласної організації НСХУ Анатолія Горбенка. Подія-зустріч стала помітним акцентом культурного життя міста, об’єднавши мистецтво, книгу та живий діалог із сучасним українським художником.

Символічно, що саме ця виставка відкрила перший ювілейний рік Музею української книги. У 2026-у цей простір відзначатиме п’ятиліття свого заснування. Відтак виставковий проєкт Анатолія Горбенка став своєрідною точкою відліку ювілейних подій, підкреслюючи роль музею як важливого простору збереження та осмислення української культурної спадщини.

Персональна виставка народного художника України Анатолія Горбенка стала справжнім ретроспективним поглядом на творчий шлях митця.

Представлені картини охоплюють майже чотири десятиліття: від робіт 1988 року до зовсім свіжих творів 2025-го. Глядачі мають змогу побачити ліричні зимові мотиви, український степ, море та затишні куточки Седнева, Одеси й Чорноморська. Художник приділяє багато уваги українському селу. На полотні «Сільське містечко» (2018) показано стару дерев’яну архітектуру, передану густими, фактурними мазками. Інший пейзаж — «Сонце сідає» (2019), де сніг на дахах хатинок буквально світиться від вечірнього проміння, — навіює теплі спогади про спокійні часи. Але експозиція різко змінює тональність, коли переходимо до творів останніх років. Картина з морським узбережжям, де замість відпочивальників бачимо балансуючі камені поруч із протитанковими «їжаками», стає метафорою нашої дійсності.

«Поезія живе зі мною з дитинства, ще з першого віршика про зайчика, написаного у сім років. Але саме повномасштабне вторгнення дало мені поштовх до активної творчості. Моя поезія різноманітна — від пронизливої воєнної та патріотичної до інтимної лірики. А ще люблю оспівувати природу, порушувати соціальні теми, з гумором писати на злобу дня», — так про себе розповіла у листі до редакції наша землячка Людмила Подмогильна, з якою ми познайомилися на вечорі пам’яті Галини Могильницької «Вартові Української церкви».

Народилася пані Людмила 1982 року на Одещині. Нинішнім своїм домом і джерелом натхнення називає мальовниче село Ярославку, що у Білгород-Дністровському районі. «Понад двадцять років працюю вчителькою музики та мистецтва у Ярославському ліцеї. Найбільшою цінністю мого життя є троє синів. Намагаємося виховувати їх на власному прикладі разом із чоловіком, який з перших днів війни 2022-го став на захист нашої держави», — додає вона.

Завдяки ревайлдинг-проєкту  Pelican Way of LIFE, який втілювався впродовж останніх шести років, у водно-болотних екосистемах Європи дедалі частіше почали з’являтися кучеряві пелікани.

Ці величні й миролюбні птахи є справжніми індикаторами здорових екосистем. Коли вони починають успішно гніздитися й розширювати свої популяції, це означає, що озера, дельти та болота, від яких вони залежать, також відновлюються.

Інструкція для медичного застосування лікарського засобу як дзеркало наших страхів

Таблетки та інші лікарські засоби вже давно стали невід’ємною частиною життя сучасної людини. Вони символізують не лише медичну допомогу, а й надію на одужання, полегшення симптомів та повернення до звичного ритму життя. Для багатьох прийом пігулки асоціюється з контролем над власним здоров’ям й упевненістю, що навіть серйозна хвороба буде подолана.

Відкривши упаковку ліків, ми перш за все натрапляємо не на таблетку, а на аркуш паперу, складений у кілька разів. Це — інструкція або листок-вкладка, де надрукована інформація про препарат та його застосування. Вона є універсальним документом для пацієнта, робочим інструментом для фахівців і відповідає юридичним вимогам. Тому в одному тексті є зрозумілі поради («як приймати», «коли звернутися до лікаря») і розділи, які без спеціальної підготовки майже неможливо зрозуміти. Пацієнт не зобов’язаний осягати фармакокінетичні показники, аналізувати біодоступність чи період напіввиведення, робити висновки з механізму дії. Нерозуміння цих розділів не означає недостатню обізнаність і не ставить під загрозу лікування.

Одеська міськрада оприлюднила відповіді на запитання щодо роботи транспорту, з якими одесити звертаються найчастіше.

Чому так довго не ходить електротранспорт?

Унаслідок масових пошкоджень обладнання ДТЕК без електропостачання залишилися всі тягові підстанції, що живлять контактну мережу трамваїв і тролейбусів. Пріоритетом стало забезпечення світлом житлових будинків та соціальних об’єктів. Потужностей для відновлення руху електротранспорту наразі бракує, тому його роботу призупинено.