№ 46 (22573) четвер 27 листопада 2025 року

Український дипломат та колишній представник України при Європейському Союзі Костянтин Єлісєєв вважає, що завдяки президенту США Дональду Трампу в України з’явилося вікно можливостей для того, щоб припинити війну. Однак єдина проблема, що йому байдуже, на яких умовах ця війна буде завершена.

В інтерв’ю «Апострофу» (https://apostrophe.ua) він розповів, чого очікувати Україні від нового чеського уряду, про запізнілу трансформацію Європейського Союзу в контексті російської агресії, що означає ядерна риторика США і Росії та як Путін намагається завоювати Україну зсередини.

Минулого тижня інформаційний простір України лихоманило від тривожних інсайдів. «План з 28 пунктів», «демілітаризація», «відмова від НАТО», «ультимативний дедлайн до Дня подяки» — ці заголовки звучали як вирок. Здавалося, що адміністрацію Білого дому цікавить лише швидкість угоди, а не її якість чи справедливість. Проте 23 листопада у Женеві відбулося те, що дипломати обережно називають «зміною парадигми», а експерти — тактичною перемогою Києва.

Зустріч української та американської делегацій не віщує підписання капітуляції. Навпаки, вона ініціювала переписування правил гри. Замість ультиматумів прозвучали слова про «найпродуктивніший день», а жорсткі дедлайни Трампа раптово стали «гнучкими».

Уже на початку 2026 року на Одещині запрацює стратегічне підприємство з виробництва харчової та технічної солі. Новий солезавод не лише покриє половину потреб ринку України у цьому продукті, а й долучиться до відновлення Куяльницького лиману — забиратиме надлишкову сіль з водойми.

Як відомо, єдиний масовий виробник солі в країні — «Артемсіль» — перебуває на тимчасово окупованій території. Через це Україна вимушено багато її імпортує. Саме тому ТОВ «Чорноморський солезавод» будує підприємство з виробництва харчової та технічної солі в Одеській області.

«Доля корінних народів і національних спільнот в історії України» — «круглий стіл» під такою назвою організував Український дім в Одесі за підтримки проєкту «Наука під ризиком» неурядової організації Academic Network Eastern Europe Berlin, Українського кризового медіа-центру (УКМЦ), Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова та громадської організації «Кримські татари Одещини».

Відкриваючи зустріч, координатор пресцентру УКМЦ, історик Ігор Стамбол зазначив, що повномасштабне вторгнення та окупаційні процеси посилили увагу до теми компактного проживання корінних народів і захисту їхньої спадщини: «У будь-якому разі з’явилося певне підвищення зацікавлення темою кримських татар, караїмів, кримчаків та інших народів, які ми називаємо саме корінними. Це знайшло відображення і в академічному просторі, з’явилися програми з вивчення національних мов корінних народів, підвищилося зацікавлення їхньою історією».

За страшними подіями сьогодення — війною, трагедіями та скандалами — пам’ятаємо сторінки нашої історії, оскільки часто саме там закорінені причини наших сучасних проблем...

У третю суботу листопада, як і щороку, ми вшановували пам’ять жертв Голодоморів, несли колоски до пам’ятників і запалювали свічки та лампадки на своїх вікнах, говорили з дітьми, згадували...

Цими днями на уроках української, які проводжу в бібліотеках, розповідаю про три Голодомори. Непроста тема. Не хочеться ще більше засмучувати людей, особливо, дітей, важкими фактами, спогадами очевидців. Нам тут, в Одесі, нинішнього вистачає...

Але ж історична пам’ять — це те, що показує нам картину зла крізь часи. І тоді, й зараз відбувається геноцид тих, хто здатен на спротив. І ця ситуація повторюватиметься, допоки зло не буде покаране.

…Батькова мати, баба Геня, розповідала колись, що в них, поки жили на своїх землях на Холмщині, завжди був і хліб, і до хліба. У 1930 роки із радянської України втікали голодні люди й просили їсти. Такий чоловік міг просити їжу в кожній хаті, а в кінці вулиці вже падав замертво від того, що їжі було забагато. Тоді селяни домовилися між собою годувати голодних тільки в одній хаті…

Після депортації нашої родини, як і ще пів мільйона українців, мої рідні опинитися у степах Дніпропетровщини і також відчули подих голоду. Один із батькових друзів, 14-літній Микола, відсидів 8 років за те, що підібрав на дорозі розсипане зерно. Сталінським «законом про п’ять колосків» карали навіть малих дітей «за крадіжку соціалістичного майна»…

Я вважаю, що визнання геноциду нації іноземною державою є політичною вправою, яка має мало спільного з правом чи мораллю. Можливо, найкращим аргументом на користь цього є те, що Держава Ізраїль ніколи не визнавала жодного геноциду, крім свого — Голокосту. Чому? Чесно кажучи, ніхто не знає, крім, можливо, через інтерпретацію багатьох, що визнання чужого горя якимось чином применшує власне. Єврейський Голокост був у всіх сенсах геноцидом, як це визначено Конвенцією Організації Об’єднаних Націй. Кількість жертв ніколи не була науково встановлена, але світова спільнота визнає її на рівні шести мільйонів.

Кількість жертв не має значення при визначенні складових геноциду. Елементи злочину важливі, але кількість стосується лише кількості пунктів звинувачення та, можливо, вироків. У випадку геноциду достатньо було б просто тисяч. Однак, з точки зору вшанування жертв, кількість має значення.

Читачам «Чорноморських новин» навряд чи потрібно представляти знаного одеського історика і краєзнавця Антона Гриськова — про нього найкраще говорять опубліковані на шпальтах «ЧН» його розвідки.

І все ж сьогодні є гарна нагода — навіть дві — сказати про цього дослідника кілька слів і від імені редакції. По-перше, нещодавно він відзначив 70-літній ювілей, а по-друге, став лауреатом першого Всеукраїнського конкурсу з літературного краєзнавства імені Григорія Зленка. І візьмемо ми ці слова із редакційної характеристики-подання на згаданий вище престижний конкурс. Отож, звертаючись до журі конкурсу, ми писали:

Під такою назвою в Одеській академії неперервної освіти відбувся літературний вечір пам’яті видатного поета Аркадія Казки (11 (23) вересня 1890 — 23 листопада 1929).

Захід пройшов у межах просвітницького проєкту «Жива бібліотека» та зібрав педагогічних працівників, шкільних бібліотекарів, здобувачів ос-віти, об’єднаних глибоким інтересом до вивчення біографій та творчості культурних діячів «Розстріляного відродження», осмислення ролі літератури у формуванні громадянської свідомості та виховання історичної пам’яті у дітей та молоді.

Того листопадового дня, попри вже відчутну осінню прохолоду, в Музеї української книги Бібліотеки Грушевського панувала атмосфера тепла й затишку. Привітати одеську художницю Оксану Здоровецьку з відкриттям її персональної виставки «Воля в мені» зібралися колеги та шанувальники мистецтва.

Оксана Здоровецька — художниця з вагомим і впізнаваним творчим доробком, активна учасниця мистецького життя України. Як членкиня Національної спілки художників України та секретарка Одеської обласної організації НСХУ вона відіграє важливу роль у розвитку регіональної творчої спільноти. Її роботи вирізняються власним стилем і глибиною художнього висловлення й неодноразово представляли Україну на різноманітних виставках, артпроєктах і пленерах, демонструючи її індивідуальне бачення сучасного мистецтва.

У жовтні й листопаді відділ соціокультурної діяльності Бібліотеки Грушевського перетворився на справжній мистецький простір, наповнений барвами художніх робіт, теплом творчих ідей та багатством книжкових експозицій. Осінні місяці стали для відвідувачів часом натхнення, діалогу й занурення у світ українського декоративно-ужиткового мистецтва.

Так, 14 жовтня тут відкрилася перша персональна виставка художнього розпису тканини мисткині Ольги Дмитрієвої «Зустріч біля Сонця». Авторка — випускниця знаменитого художньо-графічного факультету Університету Ушинського, що дав Україні багато відомих митців. На виставці були представлені роботи з розпису тканини, передусім батик — декоративні панно, які відкривали світ настроїв, сонячної енергії та м’якого мерехтіння української символіки. Солярні мотиви, яскраві кольори й тонка робота з формою та фактурою демонстрували «динаміку трансформації» — поєднання академічної майстерності з індивідуальною естетикою одеської мистецької школи.

Зважаючи на непрості реалії воєнного стану, зібратися за одним столом, щоб оцінити реальну ситуацію в галузі, окреслити перспективи розвитку й можливі ризики — ці та багато інших завдань поставили перед собою Одеська регіональна торгово-промислова палата спільно з Інститутом кліматично орієнтованого сільського господарства НААН України.

І слід зауважити, що із поставленою метою вони гідно впоралися. Міжнародна науково-практична конференція «Виклики і можливості для агробізнесу: наука, практика та цифрове майбутнє» відбулася у залі засідань Одеської регіональної торгово-промислової палати. Серед учасників — Торгово-промислова палата Болгарії, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Одеська обласна військова адміністрація, науково-дослідні інституції, вищі навчальні заклади, підприємці та громадські спілки.

В Україні запрацював  Ветеран PRO — державна цифрова платформа для ветеранів, ветеранок і їхніх родин, де зібрано всю інформацію про пільги, програми, послуги та можливості в одному місці. Проєкт реалізовано Міністерством у справах ветеранів.

Платформа створена, щоб зробити державну підтримку простою, зрозумілою та доступною. Ветеран PRO об’єднує в одному місці інформацію про програми з лікування, реабілітації, протезування, освіти, працевлаштування, житлового забезпечення, спорту, розвитку бізнесу, соціального захисту та інших напрямів.

Сон

Неначе дивний сон,
    чи спогади далекі,
наснилося: Дніпром 
пливуть варяги в греки,
Дніпрові береги
    туманами повиті,
обабіч — давня Русь,
    ніяких московитів.