Її ім’я — на кратері Венери

З Одеським університетом пов’язана і Зінаїда. Але перш ніж стати студенткою цього вишу, вона закінчила сім класів жіночої гімназії Висковатової, що розташовувалася на вулиці Госпітальній (зараз — Богдана Хмельницького), 65, а також восьмий клас з «додатковими правами» чоловічої гімназії. Вчилася ретельно, мала відмінні оцінки, велику увагу приділяла опануванню іноземних мов, тож потім вільно читала французькою, німецькою та англійською. По закінченні гімназії отримала золоту медаль. Зрозуміло, що скромному фельдшерові було непросто утримувати аж трьох гімназистів, тому дівчина із 14 років почала заробляти на життя приватними уроками.

Свій професійний шлях Зінаїда обрала ще під час навчання у гімназії. Як і братів, її най-більше цікавили природничі науки, тому вступила на математичне відділення фізико-математичного факультету Одеського університету. Через реформи вищої школи, які проводила радянська влада, формально навчалася аж у трьох ВНЗ — університеті, фізико-математичному інституті та інституті народної освіти, хоча насправді то був один і той же заклад, який постійно перейменовували.

Подальший життєвий шлях нашої героїні визначила зустріч з видатним ученим-астрономом, академіком Всеукраїнської академії наук Олександром Яковичем Орловим, який на той час обіймав посаду директора Одеської астрономічної обсерваторії, водночас викладаючи в університеті. Професор швидко оцінив кмітливість та допитливість 19-річної студентки і в березні 1919-го запросив її до обсерваторії на посаду обчислювача. Показовий штрих: як гімназисткою старших класів, так і студенткою Зінаїда Аксентьєва сама заробляла на життя, її самостійність та лі-дерські якості проявилися вже у юні роки.

Як і наполегливість у будь-якій справі. Характерний приклад: коли почався процес українізації, то Зінаїда, росіянка за національністю, з властивою їй відповідальністю на «відмінно» склала залік з української мови, про що засвідчує довідка, яку Одеський інститут народної освіти видав їй 19 грудня 1925-го.

Працювати в обсерваторії під керівництвом Олександра Орлова було напрочуд цікаво, тим більше — в оточенні молодих і завзятих учнів академіка, які в майбутньому стали видатними вченими. А це й автор космологічної теорії «гарячого Всесвіту» Георгій Гамов, і творець ракетно-космічної техніки Валентин Глушко, і дослідник перемінних зірок, «поет зоряного неба» Володимир Цесевич та інші. Тож коли Орлову запропонували створити у Полтаві гравіметричну обсерваторію (гравіметрія — галузь геофізики, що вивчає гравітаційне поле Землі), Аксентьєва поїхала з ним. Там вона працювала на посадах обчислювальника, спостерігача, старшого наукового співробітника, їздила у наукові експедиції, метою яких було створення гравіметричної карти України.

Однак на початку 1930-х професор Орлов потрапив у поле зору НКВС за доносом, нібито він надмірно займається астрономією на шкоду гравіметрії. Невдовзі надійшло розпорядження про заборону проводити астрономічні досліди. Відчуваючи недобре, Олександр Якович залишив Полтаву і переїхав у Підмосков’я, де його колега з Державного астрономічного інституту ім. Штернберга Костянтин Куликов рятував астрономів від репресій тим, що працевлаштовував їх на роботу в спе-ціальні ла-бораторії.

Разом зі своїм науковим керівником поїхала і Зінаїда Аксентьєва. П’ять років вона працювала у Москві — в метеорологічній обсерваторії при сільськогосподарській академії, у гідрометеорологічному інституті, завідувала метеорологічною станцією гідрометеорологічного технікуму. Коли «гроза» над астрономами вщухла, повернулася до Полтави — вже на посаду завідувачки відділу горизонтальних маятників.

У вересні 1941-го, коли стало очевидним, що місто не вдасться відстояти, Аксентьєва брала активну участь в евакуації матеріально-технічної бази Полтавської обсерваторії до Іркутська. Там вона перебувала три роки, займаючись, зокрема, дослідженнями знаменитого озера Байкал. У січні 1943-го захистила дисертацію і стала кандидатом фізико-математичних наук. А в 1944-у з великим ентузіазмом працювала над поверненням майна обсерваторії до Полтави.

У 1947 році Зінаїда Аксентьєва захистила дисертацію і здобула ступінь доктора фізико-математичних наук. А в 1951-у її обрали членом-кореспондентом АН УРСР і призначили директором Полтавської гравіметричної обсерваторії. Про рівень цього закладу красномовно свідчить той факт, що протягом десяти років при обсерваторії функ-ціонувало Центральне бюро радянської Служби широти, де оперативно обчислювали координати полюса Землі для практичних цілей.

Зінаїда Миколаївна користувалася авторитетом не лише у науковому середовищі. Двічі її обирали депутаткою Верховної Ради УРСР від Полтави. Містяни мали намір висунути її кандидатуру і втретє, але в ЦК Компартії вирішили, що в наступному скликанні жінок Полтавщини має представляти не вчена, а доярка. Неодноразово обиралася також до обласної та міської рад.

До депутатської роботи ставилася так само сумлінно, як і до наукових досліджень, як могла, допомагала тим, хто до неї звертався. І це при тому, що не була членом партії. Ба більше: Зінаїда Миколаївна щиро вірила у Бога, хоча про це знало лише обмежене коло близьких людей. Коли у релігійні свята освячували воду, хліб тощо, просила робити це довірених осіб. Зрозуміло, що у владних структурах про це знали, але «закривали очі», зважаючи на її наукову діяльність та міжнародний авторитет. Недарма ж завдяки Аксентьєвій Полтаву називали «широтною столицею» Радянського Союзу.

8 квітня 1969 року вчена прийшла до обсерваторії, готуючись до поїздки на чергову наукову конференцію. Але раптом їй стало зле. «Так невчасно…» — були її останні слова.

А кратер на Венері, названий на честь Зінаїди Миколаївни Аксентьєвої, таки величенький — має у діаметрі 42,5 кілометра.

Едуард АМЧИСЛАВСЬКИЙ,
Олександр ГАЛЯС.