Старість без зморщок у пам’яті

Старіння є однією з найдавні-ших загадок цивілізації. З часів, коли середня тривалість життя ледве перевищувала тридцять років, людство мріяло подолати тягар віку й особливо — знайти спосіб не лише жити довше, а й зберігати ясність розуму та силу духу. У ХХІ столітті ці прагнення стали серйозною науковою проблемою, оскільки геронтологія, яка колись лише описувала фізіологічні зміни старіння, перетворилася на міждисциплі-нарну науку, що досліджує, як і чому одні люди старіють повільніше за інших.

Попри успіхи медицини, старіння все ще залишається нерівномірним, бо хтось у 60 почувається немічним, а хтось у 90 продовжує читати лекції, писати книги чи займається спортом. Це спостереження стало відправною точкою для нової наукової ідеї під назвою «концепція суперейджери» (super-agers). Так дослідники назвали людей, яким після 80 вдалося зберегти пам’ять і розумову гнучкість, властиву тим, хто на 20—30 років молодший.

Назва «суперейджери» з’явилася у 2008 році. Її запровадили нейробіологиня Марта К. Маккей і нейропсихологиня Емілі Роговскі з Північно-Західного університету Чикаго. Сам термін уперше широко вжито в рамках дослідницької програми «Північно-Західне дослідження суперейджерів», яку офіційно було започатковано в Медичній школі Файнберга. На відміну від популярних медійних понять на кшталт «вічна молодість» чи «біологічне безсмертя» цей термін має чітке наукове визначення та офіційно використовується в академічних публікаціях.

Людське життя не має різкої межі між «до» і «після», але приблизно до 80 років ми, як правило, ще маємо достатній фізичний і психічний резерв, щоб боротися, змінювати, підкорювати, будувати. Після 80 починається інша мудра фаза, коли головне вже не перемагати час, а жити з ним у злагоді. Різниця між цими етапами не полягає у тому, що один «кращий», а інший «завершальний», а в зміні пріоритетів. Так, до 80 ми накопичуємо сили, а після — бережно їх використовуємо, з розумом. Отже, до 80 років ми вчимося, як продовжити життя, а після 80 — як проживати його з гідністю, глибиною і любов’ю.

За наявними оцінками, частка населення віком 80 років і старше в Україні становить приблизно 3,6%, що є нижчим показником порівняно із середнім рівнем у країнах Європейського Союзу, де він коливається в межах 6,0 — 6,1%. Така різниця свідчить про відносно нижчий ступінь демографічного старіння в Україні. Водночас цей показник може відображати не лише особливості вікової структури населення, але й вплив комплексних чинників, зокрема рівня та очікуваної тривалості життя, специфіки смертності у старших вікових групах, наслідків воєнних дій, а також масштабів та напрямів мігра-ційних процесів.

Прихильниками концепції суперейджерів у Європі є Іспанія, Німеччина, Чехія, Польща, в Азії — Японія, Південна Корея, Китай, у Латинській Америці — Аргентина, Бразилія, Мексика. Попри очевидну важливість теми, феномен суперейджерів досі залишається майже непоміченим у більшості країн, зокрема й в Україні, оскільки суспі-льство звикло піклуватися про тіло і не часто — про мозок.

Геронтологія зосереджена на лікуванні захворювань, а не на збереженні ясності думки чи гнучкості пам’яті. До цього додаються економічні та культурні чинники, бо профілактика когні-тивного старіння не дає прибутків, а старість традиційно сприймається як час спокою, а не розвитку. Більшість людей навіть не знає, що мозок можна тренувати так само, як м’язи, а цікавість, соціальні контакти й навчання у зрілому віці є най-кращою профілактикою забуття. Відсутність державних програм і популяризації науки лише поглиблює цю прогалину. І поки розвинені країни роблять перші кроки до формування «культури когнітивного здоров’я», нам ще належить навчитися сприймати старість не як занепад, а як можливість залишатися людиною, яка пам’ятає, думає і дивується світові.

А про те, останнім часом поняття «когнітивне старіння» вважається застарілим, і цю проблему почали ширше обговорюватися в популярних джерелах як надію для значної частини населення.

Формалізація концепції «суперейджери» базується на жорстких критеріях відбору, оскільки з понад 1000 кандидатів менше ніж 5% відповідають умовам. Саме тому суперейджерами стали не просто люди, які «добре» старіють, а ті, хто у своєму віці когнітивно (або неврологічно) значно виходить за межі середніх показників. Вивчення впродовж 2010 — 2020 років мозку суперейджерів показало, що вони не мають звичного для старості рівня атрофії кори, особливо в ділянках, пов’язаних із пам’яттю та контролем, тобто мають унікальний нейробіологічний фенотип.

Відомо, що маса кори головного мозку людини поступово змінюється протягом життя, відображаючи процеси розвитку, дозрівання та старіння нервової тканини. У дитинстві кора інтенсивно росте разом із загальною масою мозку, досягаючи максимуму приблизно у підлітковому або ранньому юнацькому віці. Після приблизно 30 років спостерігається поступове зменшення маси кори головного мозку, що є природним проявом вікових змін. Втрата маси пов’язана не стільки зі зникненням нейронів, скільки зі зменшенням об’єму нервових клітин, скороченням кількості синапсів і міжнейронних зв’язків, а також зниженням кількості гліальних клітин. Особливо виражені зміни спостерігаються у лобових і тім’яних ділянках кори, які відповідають за мислення, увагу та пам’ять. У середньому після 50 років маса кори може зменшуватися на 0,2 — 0,5% на рік, і до похилого віку загальна маса мозку зменшується на 8 — 12% порівняно з молодим віком. Так загалом доросла людина втрачає 2,24% об’єму кори мозку кожні 1,5 року, тоді як суперейджери — тільки 1,06%. Ба більше, у мозку багатьох суперейджерів виявлено значно менше нейрофібрилярних клубків, які є аномальними скупченнями тау-білка, що накопичуються всередині нейронів і пов’язані зі зниженням когнітивних функцій і хворобою Альцгеймера. 

Отримані результати дозволили запропонувати два меха-нізми виникнення суперейджерів: резистентність (не утворюються патологічні зміни) та життєстійкість (патологія може бути, але мозок справляється з нею). Це означає, що у природі людини є винятки фізіологічного старіння мозку і вони можуть бути ідентифікованими нейробіологічними маркерами. 

Останні дослідження дозволяють зазначити, що суперейджери є винятковими у своїй пам’я-ті, оскільки пам’ятають деталі подій, обличчя, імена, історії, мають успіхи у мовленні, зокрема користуються активним словником, часто читають, ведуть розмови, навчаються. Навіть більше — зберігають емоційний контроль (оптимізм, низький рівень тривожності й депресії), мотивацію та соціальну взаємодію. Вони часто «компенсують» зниження швидкості або просторові обробки життєвим досвідом і стратегічним мисленням, планують, цікавляться, вчаться — саме це і стимулює когнітивну гнучкість

Проте інші когнітивні сфери часто мають звичайний рівень для віку, тобто без «надзвичайних» показників. Швидкість обробки інформації, яка є першою когнітивною функцією, закономірно сповільнюється з віком, навіть у суперейджерів. У тестах на реакцію, увагу чи часову оцінку вони зазвичай мають показники, ближчі до 70 — 80-річних, а не до 50-річних, що пов’язано з природними віковими змінами мієлінових волокон. До того ж, такі виконавчі функції, як переключення уваги, абстрактне мислення, швидке прийняття рішень, є на рівні звичайних людей їхнього віку. У тестах на орієнтацію у просторі, конструктивних завданнях чи відтворенні зорових схем частина суперейджерів має помірно нижчі бали, ніж у пам’яті чи мовленні. Це, ймовірно, пов’язано з природним віковим зменшенням активності тім’яних і потиличних зон мозку.

Феномен суперейджерів важливий не лише як виняток, але і як модель підтримання когнітивного та мозкового здоров’я у старості. Акцент зміщується не лише на «чому вони відрізняються», а й на те, як можна використати їхній досвід, тобто застосувати висновки до більшої кількості людей. Однак для цього необхідно визначити і зрозуміти життєві обставини, які впливають на процес формування суперейджерів.

1. Гендерні фактори. Як свідчать дослідження, серед суперейджерів переважають жінки, оскільки вони живуть довше за середню статистику, що збільшує ймовірність когнітивного довголіття. Гормональні та біологічні відмінності також можуть впливати на нейропротекцію. Однак це спостереження не є універсальним і потребує подальшого вивчення.

2. Національні та етнічні фактори. Суперейджери зустрічаються у всіх країнах, але деякі популяції, зокрема в регіонах довголіття так званої «Блакитної зони» (Окінава, Сардинія, Ікарія, Лома-Лінда), живуть значно довше та здоровіше, ніж у середньому, і часто доживають до 90 — 100 років, зберігаючи добрий фізичний та когнітивний стан. Такі традиції, як здорове харчування, активний спосіб життя, а також сильні сімейні та соціальні зв’язки забезпечують їхнє довголіття.

3. Економічні фактори. Фінансовий добробут асоціюється із збереженням когнітивних функцій, бо відкриває доступ до якісної медицини, здорового харчування і дає можливість займатися дозвіллям, навчанням та подорожами. Економічні ресурси підвищують імовірність довгого й активного життя, але не є визначальними самі по собі.

4. Соціальні фактори. Сильні соціальні зв’язки, участь у спільнотах, волонтерство, підтримка друзів і родини. Позитивні міжособистісні взаємодії знижують стрес і ризик депресії, що критично для когнітивного здоров’я. Вважається, що соціальна активність є одним із найсильніших предикторів когнітивного довголіття.

5. Генетичні фактори. Відомо, що деякі алелі, наприклад, аполіпопротеїн E (APOE e2), є білком, який кодується геном APOE й асоціюються із захистом від когнітивних порушень. Діти суперейджерів мають більшу ймовірність збереження когнітивних функцій. Генетика створює потенціал, але спосіб життя значно впливає на реалізацію цього потенціалу.

6. Спосіб життя та поведінкові фактори. Фізична активність (регулярні помірні вправи, ходьба, плавання, йога). Інтелектуальна активність (постійне навчання, читання, ігри для мозку). Харчування (середземноморська дієта, обмеження оброблених продуктів, багаті на антиоксиданти продукти). Сон і стрес (достатній сон, медитація, управління стресом).

Таким чином, суперейджери виникають через комплексну взаємодію факторів, жоден з яких сам по собі не гарантує когнітивного довголіття, але їхнє поєднання значно підвищує шанси на «суперстаріння» мозку. Цікавою обставиною є і те, що ці люди практично не живуть у «тепличних умовах», а мають звичайні хронічні хвороби (гіпертензію, діабет чи артрит). Та вони не втрачають інтересу до життя, не уникають спілкування, читають, подорожують, навчаються, і саме це, на думку вчених, підтримує їхній мозок у робочій формі.

Продовження когнітивної молодості — це не спроба зупинити старіння, а мистецтво спові-льнити його і навчити мозок залишатися гнучким.

Як продовжити молодість розуму, радить уже згадана дослідниця Північно-Західного університету США Емілі Роговскі. Її афоризм став своєрідним кредо сучасної геронтології : «Мозок не старіє, якщо його змушувати дивуватися». Вона навіть сформулювала коротку, але промовисту формулу когнітивної молодості: Рух x Новизна x Соціум x Спокій x Сон x Дієта x Сенс.

1. Рух є паливом для нейронів. Регулярна фізична активність збільшує кровопостачання мозку, стимулює вироблення білка нейротрофічного фактора головного мозку, який підтримує ріст, виживання та розвиток нейронів, сприяючи нейропластичності та формуванню нових зв’язків у мозку. Він відіграє ключову роль у таких функціях, як навчання, запам’ятовування та регуляція настрою. Люди, які рухаються щодня, мають на 40% нижчий ризик когнітивного спаду.

2. Навчайся новому і не повторюй старе. Монотонність старить мозок швидше, ніж роки. Мозок прогресує лише тоді, коли стикається з новизною. Вчи іноземну мову, оволодівай музичним інструментом та цифровими навичками.

3. Соціальні зв’язки є найпотужнішими «захисними щитами» проти деменції. Дружба, волонтерство, участь у клубах чи громадах активізують ділянки мозку, пов’язані з емоціями й пам’яттю. Самотність, навпаки, підвищує ризик когнітивного занепаду на 26%.

4. Керуй стресом та охороняй гіпокамп. Хронічний стрес «виїдає» гіпокамп, який є центром пам’яті. Практикуй дихальні вправи, йогу, молитву чи просто мовчазну прогулянку без телефону. Дослідження науковців показують, що медитація збільшує товщину кори мозку у людей, старше 60 років.

5. Спи достатньо. Оптимумом є 7—8 годин якісного сну, під час якого мозок «прибирає сміття» (токсичні білки), що накопичуються вдень. Люди, які сплять менше 6 годин, мають удвічі більший ризик когнітивних порушень.

6. Їжа для мозку. Дієта визнана найефективнішою для збереження пам’яті та зниження ризику когнітивних розладів, таких як деменція. Вона поєднує принципи середземноморської та DASH-дієт і фокусується на вживанні рослинних продуктів (овочів, ягід, горіхів, цільнозернових) та обмеженні шкідливих для мозку продуктів (червоного м’яса, солодощів, смаженого та фаст-фуду). Люди, що дотримуються цієї дієти, старіють ког-нітивно на сім з половиною років повільніше.

7. Май зміст і мету. Мозок, який має сенс, не вимикається, тому суперейджери майже завжди щось планують, допомагають іншим, творять, і це дозволяє знижувати ризик деменції на 43%.

8. Не уникай викликів. Невідоме, складне, навіть трохи незручне — саме те, що тримає мозок живим. Грай у шахи із сильним суперником, змінюй звички, подорожуй без GPS і пам’ятай: тренування є ефективним тоді, коли тобі складно.

9. «Когнітивна молодість» мозку пов’язана не з професією, а з тим, наскільки людина продовжує розвивати себе після виходу на пенсію. Головне — не диплом, а цікавість. Тому суперейджерами є не лише науковці, лікарі або викладачі. Серед них є представники різних професій, а об’єднує їх те, що вони не зупинилися, а щодня вчаться, спілкуються, читають і сміються. Саме це є найкращою освітою для мозку.

Усі чинники, які сприяють появі суперейджерів, за ступенем впливу ділять на три рівні: 1. З високим впливом, які прямо підтримують молодість мозку (фізична активність, інтелектуальна активність, соціальна активність). 2. Із середнім впливом, які також є дуже важливими, але діють переважно опосередковано, через фізичне чи емоційне здоров’я (харчування, сон і керування стресом, генетичні чинники та економічні умови). 3. Із низьким впливом, які мають значення, але не визначають когнітивне довголіття напряму (гендерна приналежність).

Суперейджери нагадують нам, що пам’ять можна тренувати, як м’яз, радість — як звичку, а любов до життя — як стиль мислення. Їхній приклад схожий на тихе світіння супроти темряви забуття, нагадуючи нам про те, що людський розум здатен протидіяти часу. І, можливо, кожен із нас здатен стати трохи суперейджером, якщо навчиться цінувати день, слухати інших і не зраджувати власній цікавості до життя. Бо зморшки на обличчі — це біографія, а па-м’ять без зморшок і є справжньою молодістю, яку не відміряє жоден календар. Можливо, суперейджери — не просто «щасливі випадки», а природні експерименти еволюції і їхній мозок доводить, що старіння може бути не занепадом, а трансформацією. Пам’ятайте, ви живете тільки один раз, тому витягніть із цього максимум користі.

Микола ГОЛОВЕНКО,
доктор біологічних наук, професор, академік НАМН України,
завідувач відділу біомедицини Фізико-хімічного інституту НАН України.