№ 44 (22571) четвер 13 листопада 2025 року

Як  нам  пережити  цю  зиму

Попри героїчну — без перебільшення — й ефективну роботу сил ППО, перманентну розбудову інженерного захисту на об’єктах енергетики та ремонтні роботи, ключові об’єкти життєзабезпечення міст досі беззахисні перед ударами ворога. Енергосистема — вразлива й розбалансована. Причому президент чомусь дізнався про це лише у жовтні 2025-го й нарешті призначив відповідального за захист об’єктів інфраструктури — віцепрем’єра Олексія Кулебу. На четвертому році війни.

Чому так? Як працює система захисту важливих об’єктів інфраструктури міст і чи є вона взагалі? Які ризики має врахувати кожен із нас, щоб не залишитися наодинці з холодом і некомпетентністю влади?

Корупційний скандал навколо національної енергетичної компанії «Енергоатом» набирає обертів і розголосу. Воно й не дивно: серед підозрюваних, про яких уже сьогодні говорять як українські, так і міжнародні медіа, — найближчий соратник Володимира Зеленського, чинні й колишні міністри, інші посадовці та їхні партнери.

У середу вранці на позачерговому засіданні уряд відсторонив від виконання обов’язків міністра юстиції (а донедавна — міністра енергетики) Германа Галущенка, який серед фігурантів розслідування. Двоє підозрюваних, зокрема й друг президента, буквально за кілька годин до обшуків встигли виїхати за кордон.

7 листопада, у день народження письменника, історика літератури, краєзнавця, бібліографа Григорія Дем’яновича Зленка (1934 — 2015), оголошено підсумки Всеукраїнського конкурсу з літературного краєзнавства його імені.

Конкурс ініційований колективом Одеської національної наукової бібліотеки на вшанування пам’яті колеги, який плідно працював у цій книгозбірні понад 40 років.

Минулого четверга в Одесі — одному із найкулінарніших міст України — відбулася презентація кампанії «Смачно, бо на дрони!» від Фонду «Сучасна Україна». До неї долучилися понад 20 рестораторів міста, які ознайомилися з умовами проведення кампанії та приєднання до збору на дрони на підтримку Головного управління розвідки.

Одним із перших в Одесі до збору «Смачно, бо на дрони!» приєднався заклад «Ржавий краб». Подружжя Сергія та Валентини Павлових зазначає, що акція одразу відгукнулася у їхніх серцях, адже вона — про допомогу нашим захисникам. Тож одеський бургер-клаб одним із перших в Україні зібрав на перший комплект SECRET BOX із FPV-дронами, і впевнено рухається до збору на другий.

8 листопада у Культурному центрі Union (вул. Троїцька, 43) відбувся музично-поетичний вечір, присвячений творчості Миколи Вінграновського — поета, кінорежисера, актора, одного з найяскравіших представників покоління шістдесятників.

Захід пройшов у рамках фестивалю «Вінграновський ART FEST» у співпраці з літературним клубом «ППО» («Поети та письменники Одеси») і Християнського благодійного фонду «На крок ближче» за підтримки департаменту культури Одеської обласної державної адміністрації.

Є у мене вірш про те, як Микола Вінгран читав свої вірші. Його читання — це щось неперевершене! Аплодисменти лунали по 2—3—5 хвилин. Його не відпускали! Якщо слухали українці...

Із 1953 року ми були в одній літстудії Первомайська. Вже тоді Микола дивував Василя Годованого, керівника студії, своїм талантом і плодовитістю — за тиждень заповнював цілого зошита віршами. А як читав!

Українська мова — жива історія народу, що пройшла крізь віки, війни й заборони, зберігши свою мелодійність і силу. Про цю неперервну духовну тяглість українського слова розповіла Вікторія Пономаренко, ініціаторка мовно-літературного «Освіторіуму», організаторка літературно-краєзнавчих подорожей і майстер-класів. Її лекція у Музеї української книги Бібліотеки ім. М.С. Грушевського стала справжнім зануренням у глибини мовної та культурної пам’яті України.

Під час виступу лекторка нагадала, що зародження української мови сягає глибини віків. Ще за часів Київської Русі, в XI столітті, наші пращури спілкувалися й писали мовою, в якій уже були помітні риси українськості.

Особливе місце в лекції посіла розповідь про графіті Софії Київської — унікальні написи XI—XVIII століть, яких у соборі налічують понад сім із половиною тисяч. Вони містять молитви й імена, записи про купівлю землі й укладення миру, повсякденні людські історії, слова вибачення і навіть любовні зізнання. У цих текстах збереглися живі мовні форми, знайомі кожному українцеві: кличний відмінок (отче, Єрусалиме, друже, Боже, царю); закінчення -ове, -еве (синове, Павлові, Лазареві, Володимирові); дієслова минулого часу — покорив, чергування звуків та інші. Написи на стінах Святої Софії, яку почав будувати Володимир Великий, засвідчують, що українська граматика, фонетика й стилістика почали формуватися ще за княжої доби.

Парасолька

Скільки людей може вмістити одна парасолька? Дівоча. Японського виробництва.

…Середина літа… А тут — то дощ, то спека. Морські погоди. Хлюпнуло несподівано — мовби хвиля морська накрила. А тендітна японська парасолька не хоче відкриватись. Не любить їхня техніка поспіху. Ледь устигли під якийсь мур. Вузенький дашок нахилений кудись убік. Ніби й затишно. І парасолька враз — як наче парашутний вихлоп.

Дух нації живе в її культурі, адже саме мистецтво формує світогляд, цінності та спосіб мислення народу. Вона є духовним фундаментом, на якому тримається національна ідентичність. А без нього народ втрачає свою унікальність і голос у світовій спільноті. Саме тому відкриття персональної виставки Оксани Здоровецької «Воля в мені» 15 листопада у Музеї української книги Бібліотеки Грушевського стане не просто мистецькою подією, а важливою нагодою переосмислити багатство української спадщини.

Роботи художниці є відображенням української душі, щирої й чутливої. Її картини сповнені любові до рідної землі, до традицій, до людини. Вони нагадують, що культура є пульсуючим серцем нації.

(10.04.1939 — 5.11.2025)

«Віктор Маринюк — це ціла епоха. Він належить до покоління, яке виборювало свободу шляхом конфронтації. Це художник пульсуючий, мислячий, який через систему «білого» тяжіє до середземноморської цивілізації», — казав свого часу редактор журналу «Образотворче мистецтво» Олександр Федорук.

«Він — один із засновників Одеського андеграунду та творчого об’єднання «Мамай». Один з тих, хто із 1960 років прагненням свободи вибору беззастережно проявив самобутній образ вільної творчості. Царство небесне твоїй світлій душі, дорогий друже!» — написав у прощальному слові заслужений художник України Сергій Савченко.

Віктор Маринюк, живописець і графік, з яким Одеса попрощалася минулої суботи, був серед тих, чия творчість назавжди залишиться знаковою в історії українського мистецтва другої половини ХХ століття.

Зморшки на обличчі є лише мапою прожитих років, але справжні сліди часу з’являються не на шкірі, а в мозку. У когось вони дрібні й непомітні і є зморшками досвіду, в інших — глибокі борозни забуття.

Та є серед нас і такі, чиї нейрони, наче вправні скульптори, зберігають форму, не дозволяючи пам’яті зім’ятися під вагою часу. Їх називають суперей-джерами, а саме людьми зі старим тілом, але молодим розумом. Для них це просто новий сезон серіалу під назвою «Життя», і вони довели, що мозок може залишатися молодим, якщо дати йому причину прокидатися зранку. Вони п’ють каву, планують подорожі й вчаться користуватися смартфоном швидше, ніж їхні онуки. Їм за вісімдесят, а от розум працює як тим, кому ледь за п’ятдесят. Їхнє життя є прикладом того, що вік не визначає ясність думок.

350 років тому, 22 листопада 1675-го, данський астроном Оле Крістенсен Ремер надав до Паризької академії наук звіт про визначення швидкості світла. Вивчаючи рухи супутника Юпітера Іо й реєструючи його появу з тіні планети, він отримав приблизні дані для швидкості світла — близько 227 тисяч кілометрів за секунду. Це значення не дуже точне, оскільки вимірювання вченого були виконані з великими похибками, та й про діаметр земної орбіти на той час знали досить приблизно. Однак цінність відкриття Ремера величезна, оскільки він уперше показав, що швидкість поширення світла скінченна.

Декілька слів про біографію астронома і про те, як він дійшов до відкриття.