Віра в перемогу не згасає

Останню версію російського мирного плану (із, серед іншого, відведенням українських військ з Донбасу) категорично відкидають 75% українців (готові прийняти такий план — 17%). При цьому у разі реалізації такого плану 65% будуть вважати це поразкою України (і лише 7% — успіхом), а 69% очікуватимуть, що Росія знову спробує напасти.

Водночас 74% українців (хоч і без ентузіазму) готові підтримати мирний плани Європи й України, який включає заморожування за нинішньою лінією фронту без жодних юридичних визнань та з отриманням Україною гарантій безпеки. Хоча лише 30% такий мир вважатимуть успіхом України, але й лише 18% — поразкою (44% вважатимуть почасти успіхом, почасти поразкою). У разі такого миру все одно більшість (56%) очікуватимуть, що Росія знову спробує напасти.

76% українців вважають, що навіть якщо США припинять допомогу Україні, опір Росії треба продовжувати за підтримки європейських союзників (у березні 2025 року показник був 82%).

Лише 18% українців очікують, що миру можна досягти в цьому році. 62% українців готові терпіти війну стільки, скільки буде необхідно (на початку червня 2025-го таких було 60%). 54% серед усіх дорослих чоловіків і жінок, які зараз не проходять військову службу, готові у разі необхідності приєднатися до Сил оборони і зі зброєю в руках захищати Україну (серед чоловіків — 63%, серед жінок — 46%).

Коментуючи результати дослідження, виконавчий директор КМІС Антон Грушецький наголосив на трьох основних висновках.

По-перше, українці вірять у можливість перемоги. Тобто українці вважають, що спротив Росії не є безнадійним і, попри масштаб та жорстокість ворога, ми можемо вийти переможцями. При цьому, українці не просять країни-союзники надсилати свої війська в Україну. Українці лише просять ефективні санкції проти Росії та достатню кіль-кість зброї і грошей (що і так мало би бути надано Україні ще в 2014 році, не кажучи про 2022-й, враховуючи зобов’язання низки країн у межах Будапештського меморандуму). Утім, якщо в 2022-у українці мали романтичні очікування від підтримки союзників, то зараз бачимо більше прагматизму (чи навіть цинізму).

Як наслідок, по-друге, українці демонструють готовність до гнучкості, навіть у складних питаннях. Ми бачимо, що умовний мирний план Європи-України, який передбачає заморожування лінії фронту і де-факто збереження контролю окупантами за великою частиною українських територій, може бути схвалений більшістю населення. Тобто якраз українці відкриті до діалогу і відкриті до складних компромісів. Тому бар’єром до досягнення миру була і залишається винятково Росія.

По-третє, попри накопичену втому і не завжди впевненість у рішучості союзників, переконлива більшість українців відкидає можливість капітуляції і зберігає волю до продовження боротьби (а значна частина українських чоловіків і жінок готові захищати Україну зі зброєю у руках). Навіть оманливе пом’якшення вимог Росії за останній час (зокрема в контексті «лише» вимоги вийти з Донбасу) не здатне обдурити більшість українців. Українці не очікують на завершення війни найближчим часом, але налаштовані за будь-яких обставин чинити спротив, поки параметри миру не будуть прийнятними.

До речі, цікаве таке порівняння. За даними Gallup (2023 рік), у Польщі готові воювати за свою країну 45%, у США — 41%, у Німеччині — 23%, Великій Британії — 33%, загалом у країнах ЄС — 32% (хоча не всі країни були опитані). На той же період в Україні за цим формулюванням було 62% готових воювати за свою країну.