Найвідоміший дослідник козацтва

Народився Дмитро Яворницький 6 листопада 1855 року в селі Сонцівці Харківської губернії (нині — с. Борисівка Липецької сільської громади Харківського району) у родині священника. Його батько був бідним, але шляхетного походження, багато знав і сам дав дітям початкову освіту. Із батькових розповідей про козаків найбільше їм подобалося слухати про Тараса Бульбу. Це, певна річ, вплинуло на подальший життєвий вибір Дмитрика — досліджувати історію козацтва.

Утім, малозабезпечені батьки не мали грошей, щоб навчати сина далі. Врятував випадок: місцевий поміщик посилав свого сина до Харківського повітового училища, а той не хотів їхати без Миті. Так і вирушили вони вчитися удвох коштом багатого татуся. Після училища Дмитро деякий час навчався в семінарії, але дитяча мрія про козаків перемогла, і він вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету, де його викладачами стали видатні філологи Олександр Потебня і Микола Сумцов. У 1881 році закінчив університет і був залишений для підготовки до професорського звання. Пізніше познайомився з відомим істориком Миколою Костомаровим, який схвалив його захоплення запорізьким козацтвом.

У 1883-у в особистому житті Яворницького сталася важлива подія: 18 лютого він одружився з учителькою музики Варварою Кокіною. Але цей шлюб виявився невдалим, і невдовзі, у 1885-у, подружжя розійшлося, як казав Дмитро Іванович, не з його вини. Варвара Петрівна не змогла зрозуміти творчу, захоплену наукою натуру чоловіка і стати йому другом та помічницею. Він кохав її і досить болісно переживав розлучення, яке офіційно було оформлене лише через 30 років — у 1915-у. Але головною для Яворницького була наука, заняття якою допомагало переживати важкі, навіть трагічні, події у житті й отримувати насолоду від творчого пошуку.

У серпні 1884 року в Одесі відбувся VI археологічний з’їзд, на якому Дмитро Яворницький демонстрував свої колекції. Тут він познайомився з істориками Михайлом Комаровим та Аполлоном Скальковським. Цей форум став тріумфом для молодого вченого. Та в умовах посилення реакції його звинуватили в українофільських настроях і звільнили з викладацької роботи. Попечитель Харківського навчального округу генерал Максимович у категоричній формі запропонував початківцеві: «Ваші запорожці нам не потрібні. Пишіть про Фінляндію». Звісно, Дмитро не відмовився від обраної ще в студентські роки теми з історії запорозького козацтва, але залишився без стипендії.

Яворницький їздив селами Наддніпрянщини і збирав предмети старовини. Йому вдалося знайти безліч рушників, курильних люльок, зброї, порохівниць, одягу. Знайшов історик навіть затонуле судно — козацьку чайку. Задля цього пірнав на дно річки. Незабаром експонатів назбиралося так багато, що вже не поміщалися у невеликій квартирці, яку він винаймав.

Коли Яворницькому не вдалося отримати звання професора Харківського університету, друзі порадили поїхати до Петербурга. Та за ним зразу ж полетіла депеша про неблагонадійність, через що він довго не міг знайти роботу. Це був найважчий період у житті Дмитра Івановича. Місце викладача історії та літератури у Миколаївському сирітському інституті шляхетних дівчат вдалося отримати після того, коли, подавши документи на конкурс, зачарував усіх лекціями про козацтво. Незабаром його навперебій почали запрошувати виступати з такими лекціями в інших навчальних закладах Петербурга. Саме Яворницькому запропонували написати передмову до ювілейного видання поеми «Гайдамаки» Тараса Шевченка, яке вийшло у Санкт-Петербурзі 1885 року.

На вечорі, присвяченому 25-м роковинам смерті Тараса Григоровича, Яворницький познайо-мився з художником Іллею Рєпіним. Їх зблизила любов до історії запорізького козацтва. У Рєпіна вже було кілька картин на цю тему, і десь зо сім років він виношував ідею створення монументального полотна «Відповідь кошового Сірка Махмуду IV». Ілля Юхимович знав, що до Петербурга приїхав молодий дослідник козацтва, і прийшов познайомитися з ним. Дмитро Іванович надав художнику всю унікальну колекцію козацьких реліквій. Одяг, зброя, музичні інструменти, посуд, інші предмети побуту з’явилися на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» саме завдяки вченому. Більшість натурників також підбирав Яворницький, адже знав типажі, характери запорожців. А коли Рєпін сказав йому: «Кому, як не вам, бути писарем?» — із задоволенням погодився позувати у цьому образі.

У квітні 1887 року дослідник їздив на Соловки, наслідком чого стала робота про Петра Калнишевського. У 1892-у Дмитра Яворницького як неблагонадійного під виглядом археологічного відрядження вислали до Ташкента. Через рік він перебрався до Самарканда, а навесні 1895-го — до Варшави, де займався вивченням місцевих архівів, одночасно склавши іспит на звання магістра росі-йської історії. У 1896-у отримав звання приват-доцента Московського університету, де викладав археологію та історію малоросійського козацтва. Щоліта організовував археологічно-етнографічні експедиції в Україну.

Перебуваючи в Москві, Яворницький не стояв осторонь українського культурно-громадського життя, підтримував дружні стосунки з провідними діячами українського національно-ви-звольного руху й української культури, серед яких були Б. Грінченко, К. Білиловський, О. Кониський, М. Коцюбинський, М. Старицький, М. Лисенко, М. Кропивницький, П. Саксаганський, В. Леонтович, М. Комаров, А. Кримський, В. Науменко, Я. Новицький, М. Сумцов, Є. Чикаленко та інші.

У 1902 році Яворницький очолив Катеринославський історико-географічний музей (на цій посаді він беззмінно перебував до 1933-го). У 1910-у здійснилася давня мрія Дмитра Івановича — він здійснив подорож до Туреччини та на Близький Схід, де відвідав Єгипет, Палестину, побував у Єрусалимі, а в Хелуані зустрівся з геніальною українською поетесою Лесею Українкою. Певні річ, ця подорож не могла обминути наше місто, Одеський морський порт.

У 1914-у вчений домігся від катеринославського губернатора дозволу на святкування 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Урочистості відбулися 25 лютого в Англійському клубі.

Лютнева революція 1917-го дала новий імпульс науковій і культурно-громадській діяльності Яворницького. 21—22 травня того року він був почесним головою катеринославського українського губернського з’їзду Центральної Ради. Під час російсько-української війни постійно охороняв музей та його безцінні скарби від пограбування, навіть домігся «охоронної грамоти» від Нестора Махна.

Доленосним в особистому житті Дмитра Івановича став 1918 рік, коли він одружився з учителькою Серафимою Буряковою (1879 — 1943). Познайомилася вони ще задовго до одруження. Серафима Дмитрівна часто приводила своїх учнів до музею, розповідала їм про пам’ятки, які експонувалися в ньому. Тут, у музеї, вони й знайшли одне одного. Яворницький часто гостював у родині Бурякових — Серафими та її сестер Зінаїди і Варвари. Дружина стала йому справжнім, відданим другом, соратницею, помічницею, виконувала трудомістку секретарську роботу. Так склалося, що власних дітей у Дмитра Яворницького не було, тож усе своє життя він допомагав племінникам й іншим родичам.

У 1920-х історик читав лекції в Катеринославському інституті народної освіти, разом зі студентами проводив щорічні крає-знавчі обстеження Катеринославщини. У 1924-у організував й очолив археологічні обстеження в районі будівництва Дніпро-ГЕСу, і саме завдяки цьому були врятовані деякі безцінні історичні скарби нашого народу. У 1928-у вийшов розкішно ілюстрований альбом «Дніпровські пороги» із 86 фотографіями та історико-географічним нарисом вченого. (До речі, в цьому альбомі згадано і мого прадіда по матері Якова Рибалка із села Андріївки Олександрівського повіту.)

У 1924 році Дмитро Іванович був обраний членом-кореспондентом Всеукраїнської академії наук, а в 1929-у став її дійсним членом. Але вже на початку 1930-х його звинуватили в ідеалізації козацтва, українському буржуазному націоналізмі й звільнили з роботи. Останні роки безробітний академік провів у злиднях. Щоб вижити, ця видатна людина продавала на ринку особисті речі.

Наприкінці життя Яворницького радянська влада ніби змилувалася над ним. У 1939-у його включили до складу комісії Академії наук УРСР з відзначення 125-ліття від дня народження Тараса Шевченка. Пенсію Дмитру Івановичу почали виплачувати лише у 1936-у. У музей учений уже не повернувся: тяжко захворів і 5 серпня 1940-го помер. Похорон був скромним: попрощатися з опальним істориком прийшли лише найближчі друзі. Духовий оркестр, як і просив він перед смертю, зіграв його улюблений гопак.

11 жовтня 1940 року ім’я Дмитра Яворницького було присвоєне Дніпропетровському історичному музею. У 1961-у виконали заповіт ученого — перепоховали його прах біля стін створеного ним музею. 18 липня 1964-го відкрили меморіальну кімнату-музей видатного історика і встановили пам’ятну дошку. У 1991-у Національна спілка краєзнавців України заснувала Премію імені Дмитра Яворницького. У 1995-у, з нагоди 140-річчя від дня народження, у Дніпропетровську, біля історичного музею, відбулося урочисте відкриття пам’ятника найвідомішому дослідникові козацтва. Минулого року в Одесі на честь Яворницького перейменовано вулицю Уральську, що в Київському районі.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
член Національної спілки краєзнавців України.