Одеській «Просвіті» — 120 років

Так, уже 30 жовтня 1905-го представники одеського українства зібралися на квартирі Івана Луценка, де й було вирішено утворити товариство «Просвіта» й напрацьовано його статут. У ньому окреслили мету діяльності — «допомогти культурнопросвітницькому розвитку українського народу в Одесі», а для досягнення мети ставилися такі завдання: «видавати книжки, брошури, часописи; відкривати свої бібліотеки, читальні, книгарні; готувати публічні лекції, звіти, загально-просвітні курси, спектаклі, літературно-музичні вечори, вистави; засновувати школи, притулки, ясла та інші просвітні і добродійні заклади».

Не звертаючи уваги на різні перешкоди місцевої влади, одеські просвітяни, виконуючи завдання товариства, розпочали підготовку своєї газети. Не отримавши дозволу на видання українського часопису, випустили його самочинно. 1 січня 1906 року з’явився перший номер газети «Народное дело», де основна частина матеріалу була надрукована українською мовою. Тираж був заарештований і підлягав знищенню, але громадськість не дозволила цього. Ба більше, вимагала дозволу для видання української газети. Такий дозвіл був виданий, і вже 8 січня вийшов перший номер першої в історії міста української полі-тичної, економічної, наукової та літературної газети «Народня справа». Але і цей номер був одразу ж заарештований. Редактором обох газет був Іван Луценко.

Утім, на цьому боротьба за українську газету не закінчилася. Товариство «Просвіта» протягом січня домоглося дозволу на видання української газети «Вісти», редактором якої була дружина Сергія Шелухіна — Любов Миколаївна. З’явилося п’ять номерів цієї газети, після чого її видання заборонили. Після заборони «Вістей» видання українських газет в Одесі припинилося.

Просвітяни видавали й інші друковані матеріали, які висвітлювали історію і культуру українського народу. Зокрема, було засновано фонд імені Леоніда Смоленського, відомого історика, для видання книжок історичного змісту українською мовою. На нинішній виставці в ОННБ експонуються, зокрема, й книжки, видані на кошти цього фонду. Скажімо, «Про запорожські вольності» Михайла Комарова (Одеса, 1907).

Михайло Комаров — книгознавець, бібліограф, етнограф, літературний критик, визначний провідник українського руху в Одесі та один з ініціаторів створення одеського товариства «Просвіта», його почесний голова. Брав активну участь у зібраннях товариства, виступав на літературно-мистецьких читаннях та вечорах. До речі, у відділі рідкісних видань та рукописів зберігається архів та бібліотека Михайла Комарова. Із цих джерел довідуємося про його активну та невтомну роботу на підтримку і розвиток української культури, про його зв’язки з літературними та науковими колами.

Інша книжка, видана на кошти фонду Леоніда Смоленського, — «Про Гарібальді, борця за волю італійського народу» Івана Бондаренка (Одеса, 1908). Вона була майже повністю заарештована і вилучена поліцією. А видавця Юхима Фесенка притягнули до відповідальності за те, що почав друкування раніше, що посприяло розходженню 250 примірників.

Література з Одеси розсилалася по всій Україні для комплектування бібліотек і читалень інших «Просвіт». Це є свідченням того, що зв’язки між товариствами існували і розвивалися. Одеська «Просвіта» влаштовувала також заходи, що сприяли культурному розвитку: читання рефератів, переважно з історії України й українського письменства та етнографії, їх обговорення, літературно-музично-вокальні вечори, вечори для дітей.

Діяльність «Просвіти» легко простежити, адже збереглися щорічні «Звіти» товариства, які містять повний перелік лекцій, рефератів, повідомлень і концертних програм.

Товариство заснувало власну бібліотеку, яка нараховувала понад 1600 томів: книжки з художньої літератури, етнографії, політичної економії, історії, української філології. На кожній книжці з цієї бібліотеки є овальна печатка: «Книгозбірня Одеської «Просвіти».

Плідна праця товариства та його популярність серед населення непокоїла місцеву владу — на всі зібрання засилалися шпигуни, які доносили про все, що говорилося і діялося. Стурбований зростанням авторитету і впливу «Просвіти» царський уряд заборонив її. Книгарня «Просвіти» була закрита 22 листопада, а саме товариство — 28 листопада 1909 року. Але просвітяни, посилаючись на те, що потрібно якось розібратися з майном (книжки, приміщення, умеблювання, експонати тощо), працювали аж до кінця 1910-го.

Після заборони товариства робота продовжувалася в «Одеському Українському клубі», заснованому просвітянами після офіційного закриття «Просвіти». Про діяльність клубу дізнаємося з його Статуту, затвердженого 8 лютого 1910 року, та звітів. Перш за все у клубі влаштовували вечорниці, маскаради, танцювальні, музичні та літературні вечори, драматичні й оперні вистави, але ця діяльність не мала такого розмаху, як у «Просвіті».

У 1917 році розпочався процес відновлення «Просвіт» у багатьох містах України. В Одесі вона була відновлена 8 січня 1918-го. Відбулося зібрання на якому обрали правління та інші керівні органи. Розпочався процес утворення українських шкіл. У «Вестнику Одесского земства» за 1918 рік було надруковано українською мовою Статут одеського товариства «Просвіта». Але громадянська війна, часті зміни влади перешкоджали нормальній роботі товариства.

Невідомі раніше факти про одеську «Просвіту» 1918—1920 років на основі розсекречених документів і матеріалів з архівно-слідчих справ репресованих громадян, що зберігаються в архіві Управління СБУ в Одеській області, наводить у своєму дослідженні Едуард Петровський, історик, викладач ОНУ ім. І.І. Мечникова («Одеська «Просвіта» в 1918—1920 роках». Записки історичного факультету. 2006. Вип. 17).

Ще один етап відродження просвітянського руху припав на кінець 1980-х років. Відбувався він в умовах шаленого тиску комуністичної номенклатури. Але навіть в таких умовах гласність і демократизація, сміливість патріотів дали поштовх до створення низки організацій культурологічного характеру, переважно з ініціативи інтелігенції та молоді.

Однією з таких організацій стало Товариство української мови (ТУМ), яке почало свою роботу з 1988 року. Під його впливом представники одеської інтелігенції вирішили створити таке ж товариство у нашому місті. 15 жовтня 1988-го у бібліотеці №10 зібралося понад 40 осіб. Організатором виступила завідувачка цієї бібліотеки Н. Білінська. Із 1991-го Товариство української мови імені Тараса Шевченка було реорганізоване у Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, повернувши собі історичну назву.

З проголошенням незалежності України не лише відновлювалися українські товариства, а й з’явилася можливість досліджувати й аналізувати як їхню діяльність, так і внесок окремих постатей в український рух на півдні України. Зокрема, у 1998 році вийшло дослідження О.Т. Ярещенко «Одеська «Просвіта»: історія, сучасність». У ньому розкривається діяльність товариства у період 1905—1909, частково — у 1918—1920 роках. Але основна увага акцентована на діяльності одеської «Просвіти» саме часів незалежності. Дослідження ґрунтується на матеріалах архівів, періодичної преси та власному досвіді.

До 90-річчя «Просвіти» було організовано виставку, за матеріалами якої видано каталог «Джерела пам’я-ті» (Одеса, 1995). Матеріали каталогу систематизовано за розділами: заснування та діяльність одеської «Просвіти» (1905—1909); громадські організації після закриття «Просвіти» в Одесі; активні діячі «Просвіти»: М. Комаров, І. Липа, І. Луценко, С. Шелухін та ін.; розвиток національної української ідеї в Одесі ХІХ — поч. ХХ ст. Окремий розділ присвячений відродженню «Просвіти» в нашому місті. У каталозі містяться й копії окремих документів та обкладинки книжок творів активних діячів товариства.

У 2005-у досить широко відзначалося 100-ліття одеської «Просвіти». Відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Одеська «Просвіта»: минуле, сучасне, майбутнє». У матеріалах конференції — про зародження громадських організацій «Просвіти» на теренах України, про державотворчу, наукову, освітянську та культурологічну діяльність видатних одеських просвітян, їхні стосунки з представниками товариства в інших регіонах; опубліковані унікальні документи періоду становлення одеської «Просвіти».

Тоді ж вийшла друком монографія «Український рух в Одесі наприкінці ХІХ — початку ХХ ст.» Анатолія Мисечка, доцента кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечнокова, а також пізнавальне видання «Лицарі досвітніх вогнів» письменника і літературознавця Григорія Зленка, присвячене 33 видатним діячам одеської «Просвіти».

Столітньому ювілею «Просвіти» приурочений також каталог українських видань Юхима Фесенка «Славетний друкар Одеси». Каталог ілюстрований оригінальними матеріалами з фондів Одеського літературного музею та приватної збірки історика, краєзнавця і колекціонера Тараса Максим’юка.

Нині в ОННБ зберігаються матеріали, присвячені окремим культурним та громадсько-політичним діячам, провідникам українського руху в Одесі. Це такі видатні постаті, як Михайло Комаров, Юхим Фесенко, Амвросій Ждаха, Іван Липа, Сергій Шелухін, Іван Луценко та багато інших. З цими та іншими цікавими першоджерелами, які висвітлюють діяльність одеської «Просвіти» у 1905—1909, 1918—1920 роках та особливості національно-культурного руху в нашому місті,  можна ознайомитися у відділі рідкісних видань та рукописів Одеської національної бібліотеки.

За матеріалами ОННБ.