Шедеври з Одеси в Гайдельберзі

Музей Курпфальца — один із найстаріших у Німеччині. Він заснований ще у 1766 році, розташований у старовинному міському палаці в центрі Гайдельберга й має значні зібрання з історії, мистецтва та археології регіону.

– Саме в цих стінах тепер експонуються 45 полотен європейських майстрів із колекції Одеського музею західного та східного мистецтва. Усі ці картини були евакуйовані з Одеси після повномасштабного вторгнення росії. До червня 2025 року твори експонувалися у дев’яти залах-трансформерах у Берлінській картинній галереї. Підготовка до виставки тривала два з половиною роки, а кураторський проєкт реалізувався під патронатом президента Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра, – розповів директор ОМЗСМ Ігор Поронік.

Особливістю обох виставок – і в Берліні, і в Гайдельберзі – є те, що до одеських картин додані роботи європейських художників. Спочатку – з колекції Берлінської картинної галереї, а нині — з фондів музею Курпфальца.

Який цікавий перегук! Адже саме по собі співставлення «наших» картин і «німецьких» дозволяє по-новому зазирнути в культурно-історичний контекст, порівняти художні стилі та ідеї, різну інтерпретацію одного сюжету в різні епохи, творити проникливий і несподіваний «діалог» між полотнами одного автора, представників однієї школи або навіть різних поколінь однієї мистецької династії. А ще це виразно демонструє високий художній рівень зібрання ОМЗСМ, міжнародне культурне тло Одеси та нашу спільну європейську ідентичність.

Важливим є і символічний контекст: у травні 2025 року Одеса і Гайдельберг підписали угоду про побратимство, тож виставка фактично стала культурним жестом підтримки і солідарності.

Реалізація цього унікального проєкту мала ще один не-очікуваний, але важливий вимір. Для українських музейників це стало джерелом підтвердження їхнього професійного досвіду, а з іншого – відкрило шлях до глибших атрибуційних досліджень і ви-вчення музейних предметів. Так, після дослідження німецькими фахівцями було підтверджене авторство всіх творів таких знаменитих художників, як Франс Галс, Алессандро Маньяско, Франческо Граначчі, Бернардо Строцці, Гверчіно, майже всіх голландців XVII століття, авторів історичних портретів — Томаса Лоуренса, Йоганна Баптиста фон Лампі Старшого, Ромуальда Хойнацького.

Не викликали сумнівів і висновки наших фахівців щодо картини «Сліпі» з колекції ОМЗСМ, навколо якої точилося багато суперечок. Комплексне дослідження Ольги Куцан, Жанни Боровської та мистецтвознавиці Ірини Глєбової дозволило стверджувати, що полотно написане у XVII столітті в Голландії, і це не копія, а оригі-нальний твір – інтерпретація композиції Брейгеля Старшого, створена відомим живописцем Давидом Вінкбонсом.

Причому відкриття реставратором пізніх записів допомогло встановити інший, відмінний від «Сліпих» Брейгеля, ідейний зміст одеської картини, пов’язаний зі складною епохою релігійного протистояння в Нідерландах. Цю атрибуцію було підтверджено німецькими спеці-алістами, про що вони повідомили в каталозі, а на виставці в Берлінській галереї картина «Сліпі» демонструвалася в оточенні двох маленьких картин – «Пари рибалок» Давида Вінкбонса та копії з «Притчі про сліпих» Ієроніма Босха.

Водночас, авторство 12 полотен художників Північного Відродження було переглянуто, тож певні позиції у музейних каталогах доведеться змінити. Заступниця директора з наукової роботи ОМЗСМ Ірина Глєбова в інтерв’ю Марії Гудимі навела показовий приклад з картиною «Лот із дочками», написаною в Нідерландах у XVI столітті:

– Із середини XIX ст. її автором вважали антверпенського художника Франса Флоріса. Це авторство зафіксоване в усіх документах, які супроводжували картину, починаючи з Одеської рисувальної школи, далі – Міського музею красних мистецтв, після закриття якого, вже за радянської влади, робота потрапила до нашого музею, й атрибуція не мінялася. Однак після детального аналізу німецькими дослідниками низки стилістичних і технічних особливостей на етикетці тепер зазначено: «антверпенський художник з кола Франса Флоріса, близько 1550 року». Щоб визначити такі нюанси, потрібні багаторічні студії творчості саме цього конкретного автора.

Наскільки приємно і важливо, що зібрання західноєвропейського живопису Одеського музею західного та східного мистецтва, сформоване з робіт рідкісних митців, стало доступним для європейських глядачів і фахівців й отримує їхнє визнання та захоплення! Проєкт «Шедеври з Одеси. Європейський живопис XVI — XIX століть» став і жестом захисту, і мовою діалогу, і способом заявити про Україну в європейському культурному просторі голосно, впевнено й гідно.

Ярослава РІЗНИКОВА.