Майже про мене

Вікторія Сергєєва живе й працює в Одесі. Активно займається фотографією, віддаючи перевагу емоційному та філософському підходам. Вважає, що візуальна естетика має поєднуватися з ідеєю або емоцією, адже лише тоді фотографія здатна торкнутися глядача.

Із 2019 року мисткиня почала досліджувати історичні та альтернативні фототехніки. Серед них — метод олійного друку, який останнім часом став для неї основним творчим інструментом. На її переконання, ця техніка надає широку свободу у процесі створення зображення, дозволяючи по-особливому працювати з фактурою та світлом.

Цей вибір не випадковий. Саме олійний друк як авторська техніка дає змогу найточніше передати тонкі стани, глибину переживань та внутрішню напругу, що лежать в основі її робіт. М’якість тональних переходів, фактурність поверхні, фізична участь авторки на кожному етапі — все це надає зображенням інтимності та багатовимірності.

Метод олійного друку (oilprint) був поширений у першій половині ХХ століття. Його суть полягає у властивості желатину, обробленого солями хрому, задублюватися, тобто втрачати здатність поглинати воду. Ступінь задублення залежить від кількості ультрафіолетового світла, яке потрапило на емульсію. У результаті желатинова матриця вбирає олійну фарбу відповідно до отриманого світлового впливу.

Можливо, саме звернення до цієї рідкісної, трудомісткої та майже забутої техніки і стало тим, що привернуло увагу різних мистецьких просторів до робіт Вікторії. Її фотографії, які поєднують складну технічну основу з глибоко особистими сенсами, вже були представлені в Одесі, Львові, Києві, Берліні. І знову, тепер уже в рідній Одесі, виставка відкривається в Музеї української книги.

Про проєкт авторка розповідає так:

«Графіті — це голос вулиці, свідчення про ставлення, дуже часто — це мова образи. Світ не 

є ідеальним, але особливо (саме) зараз, суспі-льство — це наше середовище, в якому жінка найчастіше виступає жертвою або ж об’єктом насильства. Зовсім не важливо, яке саме це знущання: фізичне чи моральне, важливо, що в наш час його багато. Підсвідомість жінки зберігає моменти, про які вона бажає промовчати або просто забути. У кожної є люди, які втрутилися в її життя і змінили його не найкращим чином. Коли за вікном війна, жінка стає здобиччю і на неї оголошене полювання.

Скільки жінок уникають реальності і скільки жінок зачиняють свої двері! Скільки жінок погасили свій внутрішній світ унаслідок приниження та насильства!..

Ми дедалі частіше запитуємо: чому? Але недостатньо голосно. Ми говоримо занадто тихо й м’яко, а цього замало, щоб зупинити це та визнати, що такому явищу не місце в сучасному світі/суспільстві.

Можливо, не можна відповісти на все й відразу, але я вважаю, що краще ставити питання, які змусять думати й допоможуть змінювати світ навколо».

Виставка запрошує глядача до роздумів над темами травматичного досвіду, жіночої вразливості, внутрішньої сили й мовчазного спротиву. Роботи, виконані в техніці олі-йного друку, несуть у собі глибину, багатошаровість і тривалу емоційну післядію.

Не пропустіть нагоду побачити щиру, сміливу й зворушливу розмову мовою фотографії.

Експозиція триватиме до 8 листопада.

Євген ЗАБІЯНОВ.