Балістика проти Patriot

Міфи та реальність «модернізації»

Питання номер один, що виникає після прочитання статті FT: чи могла Росія, перебуваючи під санкціями, провести глибоку технологічну модернізацію своїх ракетних систем? Більшість експертів сходяться на думці, що кардинальні зміни в конструкції ракет є вкрай малоймовірними.

Авіаційний експерт Костянтин Криволап, колишній інженер-випробувач КБ «Антонов», наголошує, що «будь-які спроби втручання в конструкцію ракети — дуже складний процес. Я не уявляю, як можна легко, швидко і просто змінити балістичну ракету без проведення додаткових випробувань — це практично неможливо». На його переконання, єдиним реалістичним полем для втручання є програмне забезпечення ракети, її «софт», адже основні можливості були закладені в неї ще на етапі розробки.

Цю думку підтверджує й авіаційний експерт Валерій Романенко, зазначаючи, що росіяни не винайшли нічого принципово нового. «Ще при проєктуванні цих ракет були передбачені можливості зміни напрямку польотів, тобто маневрів, як на висхідній частині балістичної траєкторії, так і на термінальному відрізку, коли ракета пікірує вже вниз», — пояснює він. Раніше, за його словами, РФ не використовувала сповна ці можливості, оскільки Україна не мала засобів для перехоплення балістики. Тепер же, зіткнувшись із Patriot, росіяни почали «ускладнювати програми, максимально використовувати маневрові можливості ракети, і це заважає нам їх збивати».

Аналітики мілітарного видання Defense Express також зазначають, що інформація про використання ворогом маневрів та радіолокаційних завад не є новою. Про це Повітряні сили повідомляли ще у травні. «Можливість балістичної ракети «Іскандер» маневрувати на термінальній ділянці декларувалася ще з моменту розробки. А радіолокаційні пастки також є стандартними її засобами й помічалися ще у 2022 році», — йдеться у їхньому аналізі.

Вони пропонують ще одне логічне пояснення, яке не вимагає фізичної модернізації ракети, а лише перепрограмування її польотного завдання. «Доволі вірогідним поясненням є нова крута траєкторія польоту балістичної ракети «Іскандер» на термінальному етапі, тобто перед атакою цілі. Таку зміну траєкторій можливо здійснити без модернізації самих ракет, а лише шляхом перепрограмування, що значно легше та швидше. Більш крута траєкторія атаки мінімізує час на перехоплення. І тактика полягає у тому, щоб проскочити зону дії ЗРК Patriot якомога швидше».

Окрім маневрів, Росія вдається і до інших хитрощів. Валерій Романенко нагадує про використання засобів радіоелектронної боротьби: «Була інформація, що вони ставлять генератори радіо-перешкод на свої ракети. І ці генератори теж створюють проблеми, ставлять імітаційні або прямошумові перешкоди. Це також заважає ефективно працювати протиракетній обороні». Раніше, за його словами, росіяни використовували фальшиві цілі, але їх було легко відрізнити, оскільки вони стрімко втрачали швидкість.

Отже, «модернізація», про яку пише FT, найімовірніше, полягає не у створенні нової «суперракети», а в активації та вдосконаленні на програмному рівні тих можливостей, що були за-кладені в конструкцію «іскандерів» та «кинджалів» ще десятиліття тому. Це безперервно триваючий процес змагання «меча та щита», як зазначає Костянтин Криволап: «Змагання розробників під час війни — звичне явище. Алгоритми змінюються постійно — це ітераційний процес. Щось оновили росіяни — відповіли американці. Додали одні — змінили інші. І так постійно».

Однак головною причиною зниження відсотка збитих цілей експерти в один голос називають зовсім інший фактор, який не має нічого спільного з технологічним проривом Росії.

Математика проти маніпуляцій

Ключова вада аналітики Financial Times, на думку українських фахівців, — це спрощений підхід до статистики. Журналісти взяли загальну кількість запущених балістичних ракет і загальну кількість збитих, вивівши середній відсоток ефективності. Але такий метод абсолютно не враховує головний фактор — географію ударів та обмежену кількість систем ППО в Україні.

Директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь розкладає цю маніпуляцію на атоми: «На підставі чого, яких даних іноземні журналісти зробили свій висновок? А просто взяли загальну кількість пусків, поділили на кількість збиттів й отримали середній показник. Але вони не врахували одну важливу річ: у нас нема суцільного покриття системами Patriot по всій території України». Він наводить простий і наочний приклад: «Якщо, скажімо, п’ять ракет «іскандер» летять по місту «К», яке прикриває ЗРК Patriot, то відсоток їхнього збиття може становити 80—100%. А якщо росіяни того ж дня б’ють по іншому місту — «Ч», де нема Patriot чи інших протибалістичних систем, і запускають ті самі п’ять «іскандерів», то результат може бути зовсім інший — аж до нуля збитих ракет. От і маємо ситуацію: за один день по двох українських містах ворог запускає десять балістичних ракет, а збито — лише половину. Формально це дає середній показник у 40—50%. І тут починаються «аналітичні» висновки: мовляв, «Україна стала гірше збивати балістику»... Вибачте, але такі твердження — це, як то кажуть, «натягування сови на глобус».

Михайло Самусь категорично відкидає версію про те, що ракети навчилися «обходити» Patriot: «Балістична ракета фізично не може «обійти» Patriot, якщо ця система там є. А от якщо її в конкретному райо-ні нема — тоді, звичайно, може бути результат у вигляді влучання».

Логіку росіян експерт пояснює ретельною розвідкою. Перед кожним ударом вони збирають максимум даних про розташування українських систем ППО і свідомо обирають цілі там, де захист найслабший. «Коли планують черговий удар і обирають ціль, вони аналізують розвіддані. Якщо бачать, що в певному районі не зафіксовано Patriot, але там є важливий об’єкт — наприклад, енергетичний, — туди й спрямовують удар. Запустили два «кинджали» — жодного не збито, бо не було чим. Це елементарно», — констатує Михайло Самусь.

З цією оцінкою повністю згодні й інші експерти.

Аналітики Defense Express: «РФ не б’є балістичними ракетами там, де стоять ЗРК Patriot. Тобто якщо ворог запустив 10 ракет по цілі, яка не прикрита Patriot, то очевидно, що всі 10 не будуть перехоплені, але це аж ніяк не свідчить про ефективність».

Костянтин Криволап: «Якби була саме статистика по ударах у зону досяжності Patriot і якби система їх не перехоплювала, тоді можна було б говорити про зниження ефективності».

Територія України величезна, а кількість систем, здатних перехоплювати балістику, критично мала. Сьогодні, за різними оцінками, Україна має від трьох до восьми систем Patriot та одну систему SAMP/T. «На 24 області у нас менше десятка комплексів Patriot і один комплекс SAMP/T, який не підтвердив свою ефективність по балістиці», — уточнює Валерій Романенко.

Михайло Самусь додає: «Один Patriot створює умовно «захисну бульбашку» радіусом лише 30—50 кілометрів. Самі розумієте, щоб повністю прикрити всю країну й убезпечити всі великі міста, потрібно кілька десятків таких систем».

Друга, не менш гостра проблема — це дефіцит самих ракет-перехоплювачів. Це дорогий і складний у виробництві боє-припас, запаси якого обмежені. У Defense Express зазначають: «Штатно цей ЗРК для перехоплення однієї балістичної цілі має використовувати дві, а часом і до чотирьох протиракет. Але якщо існує дефіцит боєприпасів, то запускати не те що по чотири, навіть по дві ракети буде неможливим».

Валерій Романенко підтверджує цю проблему: «Ми в середньому по одному «Кинджалу», що підлітав, запускали чотири антиракети. Зараз ми не можемо собі такого дозволити, тому що потрібні запаси ракет. Їх нам дають у невеликих кількостях... Ми змушені зараз намагатися збивати однією-двома ракетами. Вірогідність збиття значно зменшується, тому в нас з цим проблеми. Математика цих процесів не залежить від героїзму та майстерності».

Крім того, важливо розуміти, що не всі ракети до Patriot однаково ефективні проти балістики. «Ми отримали від Ізраїлю і від, здається, Румунії, і від Німеччини ракетні комплекси ПАК-2. По ракетах він працює, а от по балістиці ефективно працює лише комплекс ПАК-3. 

ПАК-2 може просто збити ракету, завдати ушкодження, але бойова частина все одно впаде на землю. А ПАК-3 працює методом прямого влучання антиракети в ракету. І він, як правило, ініціює підрив бойової частини в повітрі», — пояснює Валерій Романенко.

Таким чином, уявне «зниження ефективності» Patriot — це насправді наслідок трьох ключових факторів: недостатня кількість самих комплексів для прикриття всієї території України; зміна тактики РФ, яка ціле-спрямовано б’є по незахищених районах; гострий дефіцит ракет-перехоплювачів, особливо найсучасніших версій PAC-3.

Якою має бути відповідь

Експерти сходяться на тому, що відповідь України має бути комплексною. По-перше, і це головне, — подальше посилення системи ППО.

Військовий експерт Антон Міхненко наголошує: «Кістяком нашої системи протиповітряної оборони проти таких засобів є саме Patriot. І тому наші партнери… мають бути усвідомлені того, що Росія модернізується, а тому нам потрібні сучасніші ракети для цих комплексів. Україна отримує не останні версії ракет, і слід наполягати на передачі найсучасніших зразків, які можна випробувати в реальних бойових умовах».

По-друге, необхідно діяти на випередження. Це включає системне знищення військового потенціалу ворога на його території. «Будь-який військовий об’єкт, який РФ може використати, в тому числі для запуску/виробництва ракет, повинен бути знищений заздалегідь. Це послаблює її потенціал... Ми бачимо, як наші дрони-камікадзе залітають у глибину території Росії майже на 2000 км... Потрібно системно діяти в цьому напрямку надалі», — заявляє Антон Міхненко. Він закликає системно бити по больових точках російської економіки та ВПК: нафтопереробних заводах, підприємствах, що виробляють порох та компоненти для ракет.

І з цим неможливо не погодитися, адже найнадійніший спосіб збити російську ракету — це знищити її ще на землі, разом із заводом, який  її виробив, та пусковою установкою, що готується до залпу. Робота в цьому напрямку постійно ведеться. Як повідомив головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський, у вересні Сили оборони уразили 70 виробництв пально-мастильних матеріалів, вибухових речовин, інших складових російського воєнно-промислового комплексу.

По-третє, це адаптація власних тактик та розвиток вітчизняних технологій. Війна — це постійний ітераційний процес, де кожна сторона намагається знайти вразливості супротивника. Як зазначав Костянтин Криволап, на маневри російських ракет американські розробники відповідають новими алгоритмами наведення. Україна, зі свого боку, має продовжувати розвивати власні засоби ураження, здатні діставати ворога в глибокому тилу. А такі засоби у нас є — від FP-5 «Фламінго» і сімейства «Нептун» (відомо про три версії української крилатої ракети: Р-360 із заявленою дальністю 280 км, Р-360Л («Нептун-Д», «Довгий Нептун») із дальністю 1000 км, а між ними із вірогідною дальністю 500 км — «Пузатий Нептун» із конформними баками) до далекобійних дронів-камікадзе («Лютий» «Пекло», FP-1 та FP-5 тощо). Ключове завдання: вивести їх у стабільне серійне виробництво.

Висновок

Аналіз думок провідних українських експертів показує, що тривожні заголовки у світових ЗМІ є, радше, результатом спрощеного погляду на складну динаміку війни, аніж свідченням реального технологічного прориву Росії. Так, ворог адаптується, змінює тактику, намагається максимально використовувати слабкі місця української оборони. Однак корінь проблеми полягає не в раптовій неефективності Patriot, а в їх критичній недостачі.

Україна захищається від ракетного терору в умовах гострого дефіциту сучасних систем ППО та боєприпасів до них. Кожен успішний російський удар — це найчастіше не доказ «модернізованої» ракети, а наслідок відсутності «купола» Patriot над конкретним об’єктом.

Тому відповідь на цей виклик лежить у двох площинах. Перша — негайне та значне посилення української протиракетної оборони. Україні потрібно не кілька, а десятки систем Patriot та SAMP/T, щоб створити наді-йний щит над ключовими містами та об’єктами. Друга — розширення можливостей України для ураження у відповідь по військово-промисловому комплексу ворога. Лише комбінація надійного захисту та здатності карати агресора може змінити правила цієї жорстокої гри. І це головний меседж, який має прозвучати у відповідь на будь-які спекуляції про «нові» російські ракети.

Мирослав ЛІСКОВИЧ.