Влада, що зводить з розуму: Путін очима Альфреда Коха

Що могло так фатально вплинути на його розум? Не можу уявити, щоб той Путін, якого я пам’ятаю, дивлячись на лінію фронту, що майже три роки не змінюється, та знаючи, які матеріальні і людські ресурси уже знищено, наполягав, що він «наступає». Це за межами серйозної розмови.

Усе, що з ним сталося за цей час, — це влада, яка зробила з нього ідіота. Величезна, безконтрольна і тривала влада перетворює нормальну людину на психічно хворого інваліда, який відмовляється визнавати очевидне. До того ж, сіючи навколо страх, він змушує все своє оточення кивати головами й називати чорне білим. Це просто дивовижно. Чи потрібні ще докази того, що владу треба обмежувати у часі? Що два президентські терміни — це не примха «лібералів»? Ні! Це для твого ж блага. Щоб ти не став інвалідом. Щоб не довелося селити тебе в одну палату з Наполеоном чи Александром Македонським…

Людська психіка не витримує більше 8—10 років. Після цього — кінець,  дах зносить, і все пропало. Кінець і країні, й тобі самому. Тут нема змови чи упередженості проти «улюбленого лідера». Це просто емпіричний факт, такий самий, як закон всесвітнього тяжіння.

Дивно, але всі легко погоджуються, що можна стати залежним від алкоголю чи наркотиків, оскільки через певний час треба обов’язково зупинитися, бо далі — звикання, розпад особистості й смерть. А щодо влади такої впевненості нема, хоча вся людська історія доводить, що це той самий випадок. Ніхто не уникнув цієї послідовності: звикання, тобто відчуття власної незамінності, месіанізм, розпад особистості і смерть.

Тим часом у новинах пишуть про російські винищувачі в естонському небі, небезпечні прольоти біля кордонів НАТО, невідомі дрони над данськими аеропортами. Росіяни, звісно, відмовляються: «їхтамнєт», «які ваші докази?». Та коли лідери НАТО заявили, що якщо порушення повторяться, то об’єкти будуть знищені, Москва насупила брови й сказала, що це ледь не початок світової війни. Але дозвольте запитати: якщо це не ви, то чого так занепокоїлися? Вам нічого боятися: це ж не ви! Отже, нема російських об’єктів, нема чого збивати, нема й теми для розмови. Чи все ж є? Може, це ваші дрони й винищувачі? Панове Медведєв і КО, визначтеся нарешті: ви хочете ескалації чи деескалації? Не личить «Велікой Россії» залишати купу під дверима, а потім відхрещуватися. Чи це новий стиль, «новий суверенний російський стиль», упізнаваний… за запахом? «Русскій дух», еге ж…

Між тим українські дрони вже й Москву бомблять. Ось воно, путінське «наступлєніє». Вже й ПДВ на 2% підняли. Що буде далі? «Все добре, прекрасна маркізо»? Ой-ой…».

Цей допис Альфреда Коха не просто емоційна реакція на війну, а попередження, що  тривала, безконтрольна влада неминуче руйнує особистість навіть найрозумнішого лідера. Він нагадує, що обмеження президентських термінів є не примхою, а необхідністю для здоров’я суспільства й держави. Путін, якого він колись знав, був розсудливим; нинішній же став прикладом того, як влада перетворює людину на тирана, що втратив зв’язок з реальністю, з можливими  катастрофічними наслідками для країни та світу.

Коли росіяни поміняють свої погляди на ситуацію, яка нині є у їхній країні? Прогнозувати точні дати неможливо, але можна окреслити чинники, які зазвичай змінюють громадські настрої в авторитарних суспільствах.

Поки війна для більшості є абстрактною «телевізійною картинкою», підтримка влади може залишатися стабільною. Але зростання мобілізації, загибель близьких, економічні проблеми, бідність і дефіцит поступово переводять війну «з екрана в дім». Санкції, скорочення робочих місць, інфляція й занепад інфраструктури поступово підірвуть відчуття «стабільності», яким Путін довго торгував.

Доки опозиція роздроблена й жорстко придушується, навіть невдоволені часто мовчать. Масова зміна думок зазвичай стається тоді, коли люди бачать безпечну можливість діяти або бачать переконливого нового лідера. Великі воєнні невдачі, корупційні скандали у верхах, конфлікти еліт можуть швидко підірвати міф про «непомильного» керманича.

У російській історії такі переломи іноді відбувалися раптово (кінець правління Хрущова, розпад СРСР), хоча назрівали роками. Тож загальна думка може змінитися будь-коли, коли одночасно зійдуться кілька цих факторів. Іншими словами, момент прозріння настає не за календарем, а тоді, коли особистий досвід більшості людей перестає збігатися з офіційною картинкою «успіхів».

Микола ГОЛОВЕНКО,
академік НАМН України, депутат Верховної Ради першого скликання,
член Асоціації народних депутатів України.