Прониклива правда Василя Шкляра

Поза сумнівом, якби не розгул стихії, людей на події було б значно більше, адже Василь Шкляр є одним з найбільш читаних сучасних українських письменників, автором багатьох відомих романів, серед яких: «Ключ», «Залишенець. Чорний ворон», «Характерник», «Маруся», «Живиця», «Праліс (Тінь сови)», «Ностальгія», «Кров кажана», «Репетиція сатани», «Черешні в житі», «Чорне Сонце» та інші.

Генеральна директорка ОННБ, заслужена працівниця культури України Ірина Бірюкова у вітальному слові зазначила, що для одеської читацької спільноти зустріч з Василем Шклярем, знайомство з його новими творами та отримання автографів від улюбленого письменника — це велика радість. Навзаєм подарувала авторові, який у своїй творчості ґрунтовно досліджує історію України, бібліографічні покажчики, присвячені темі «Розстріляного відродження» — «Книги і долі», та українським літераторам періоду національно-визвольних змагань 1917—1919 років — «Коли кривавивсь і хитався світ», упорядниками яких є наші бібліотекарі, заслужені працівниці культури України Ганна Єфімова та Лариса Бур’ян. «Ми будемо щасливі, якщо ці книжки будуть корисними у вашій письменницькій роботі», — звернулася до гостя Ірина Бірюкова.

Зал з великим інтересом слухав розповіді автора про те, як з’являлися на світ його твори, серед яких — неперевершений пригодницький роман «Залишенець. Чорний ворон» (2009). Для багатьох він став справжнім відкриттям: виявляється, у 1920-ті центр України був осердям антибільшовицького спротиву.

З перших вуст дізналися шанувальники і про книжки найновіші. Стрімкий сюжет «Заячого костелу» (2024) переносить нас до Балтії. Це історія про партизанів — «лісових братів», які чинили опір радянському поневоленню Литви. Василь Шкляр розповідає: «Мені дуже пощастило, бо я ще встиг застати серед живих старих партизанів. Одному з них на той час було вже 98 років. Іншому — 94. Це були майже столітні діди... Вони уникали зустрічей із журналістами. А дехто взагалі пішов у відлюдники. Таким був і мій співрозмовник, пан Йонас, який усамітнено жив на хуторі, у лісі, сам собі давав раду і нікого не хотів бачити. Коли я з ним таки зустрівся, а це вдалося завдяки тому, що він дуже поважав українців, з якими познайомився під час ув’язнення, то він розповів мені такі речі, якими не ділився ні з ким, та відкрив багато цікавої інформації про литовський опір радянській владі», — розповів автор. Пан Василь повідомив, що цього місяця «Заячий костел» побачить світ у Литві, в перекладі литовською.

Давній приятель Василя Шкляра, лідер гурту «Друже Музико» Максим Трубніков на акустичній гітарі у супроводі акордеоніста виконав пісню за мотивами роману «Характерник», яку тепло зустріла публіка в залі.

Василь Шкляр поділився, що над своїми романами працює без поспіху, по кілька років над кожним або й довше, і лише «Рік шершня» (2025) вдалося написати за рік.

Якщо стисло, то новий роман про таке. Загадковий незнайомець телефонує до письменника з пропозицією показати йому загублену скарбову печеру, де колись зустрічалися гетьман Мазепа та шведський король Карл ХІІ. Заінтригований автор вирушає в дорогу і, зрештою, знаходить неймовірний скарб: сучасний партизан передає йому давній рукопис спогадів свого діда про повстанську боротьбу проти московських окупантів у 20-х роках минулого століття. Колишнє і сучасне сплітається в містичний клубок, де ми побачимо реінкарнацію тодішніх повстанців у їхніх онуках і правнуках. Але це, як завжди в романах Василя Шкляра, реальна містика, де навіть за таємницями несамовитого кохання стоїть прониклива правда, якої не вигадаєш.

Наприкінці зустрічі Василь Шкляр відповів на численні запитання читачів. Далі за книжковими новинками та автографами вишикувалася звивиста черга, чимало було й охочих сфотографуватися з улюбленим автором.

Володимир ГЕНИК.