Аксіома не потребує редагування

На початку 2022 року в «Одеській політехніці» ліквідували одну з кращих кафедр не тільки у технічних вишах нашого міста, а й навіть всієї України, яку очолював професор Григорій Гончарук. Вона вже якийсь час була несимпатична керівництву вишу. Навіть саму назву — «кафедра історії та етнографії України» — вважали якось мало вмотивованою. А причину придумали, здавалося б, безпомилкову: реорганізація. Хто, подумали, наважиться виступити проти завжди актуальних проблем вдосконалення і розвитку?

Та незабаром з’явилися публікації, в яких висловлювалося логічне заперечення: у всьому світі реорганізація означає розвиток, прогрес, нові форми, методи, навіть напрямки роботи, діяльності, а тут — звичайна ліквідація з переведенням викладачів на іншу кафедру. Причому знищується кафедра, яка має беззаперечні досягнення: успішна аспірантура, ліцензія на магістратуру, науковий збірник «Інтелігенція і влада», який ідентифікується міжнародними наукометричними базами, переможна участь упродовж 15 років у міністерському держбюджетному конкурсі наукових досліджень тощо. То де з ліквідацією кафедри розвиток? Адміністративна ганьба…

У ректораті миттєво спохопилися і придумали іншу причину: зміна структури. Але й тут заковика: зміна структури передбачає раціоналізацію, а не ліквідацію успішної кафедри. Знову публікації, знову висновки про адміністративний прокол.

Наступна вигадка про причини ліквідації кафедри була майже правдоподібною: почали, очевидно, з ректорату, розповсюджувати чутки, що начебто ректор був проти ліквідації кафедри, але його примусили. Хто міг примусити? Ні облдержадміністрація, ні Міністерство освіти і науки. Залишалося гадати, що рішення має політичне коріння: ректор свого часу був активним членом Партії регіонів, навіть очолював її Одеську міську організацію і фракцію у міськраді. Ця партія будувала свою політику, озираючись на «північного сусіда». Як ставиться президент цієї держави до України, її народу та історії — усім відомо. Тож терпіти успіхи кафедри історії та етнографії України було незручно, нелогічно. Цю ситуацію описав професор Ілля Єрімічой у газеті «Вечірня Одеса» 29 серпня 2020 року. Однак у керівництва «Одеської політехніки» забракло чи то сміливості визнати такий факт, чи, як пропонував автор статті, мудрості укласти мирову угоду з потерпілими для усунення конфлікту.

Натомість почали шукати нові причини, які професор Григорій Гончарук ґрунтовно спростовує у своїй новій книжці «Знайти відповідаль-ного і людяного чиновника». Як і завжди, доказовість своєї позиції забезпечує великою документальною базою, яку може оцінити читач. Власне, ця книжка є продовженням викладення проблеми у попередніх виданнях Григорія Івановича: «Їм не подам руки», «Чиновники, припиніть ганьбити державу», «Убивають минуле, щоб украсти майбутнє».

А спростовувати у новій книжці професорові Гончаруку доводиться як принципові речі, так і тенденційно дібрані ініціаторами ліквідації кафедри факти та цифри.

Скажімо, серед нових тверджень керівництва вишу є таке: кафедра історії та етнографії України не відповідала стандартам — не вистачало одного викладача. У книжці читаємо заперечення: у навчальних закладах головні не календарні роки, а навчальні. Шукати слід не дні відсутності (таке буває за різних життєвих та побутових причин), а навчальні роки. Не знайдете.

Потім придумали об’єднання заднім числом — через понад три роки. Теж фікція.

Ще одна причина: завідувач кафедри мав недоліки в роботі — не подав заявки на місця в аспірантурі на наступний рік. Знову промах: заявки подають за потребою кафедри, але це не впливає на наявність ліцензії. А про добросовісну роботу завідувача понад 60 років свідчать його відзнаки. З-поміж інших: почесні звання «Відмінник освіти України» і «Заслужений працівник освіти України»; лауреат премії імені Петра Тронька; внесення до книги «Золотий фонд нації». І — жодної догани.

Мені, журналістові, який добре обізнаний з успіхами цієї кафедри, якось незручно спостерігати за вивертами керівництва «Одеської політехніки». Що не кажіть, а під час кровопролитної війни, яку ворог розв’язав, щоб знищити нашу державу, заперечуючи самобутність нашого народу, ліквідація кафедри історії та етнографії України в нашій «Полі-техніці» виглядає, м’яко кажучи, помилковим кроком, якщо не антидержавним. Щоб виправити ситуацію і не наражати себе на підозри у грі на боці агресора, мабуть, варто було б визнати ліквідацію кафедри грубою помилкою ректорату, вибачитися перед колективом і запевнити громадськість, що за появи відповідних кадрових і фінансових можливостей ця кафедра буде відновлена.

Саме з аналогічними пропозиціями виступав професор Ілля Єрімічой у згадуваній вже статті в газеті «Вечірня Одеса». Про це говорили й учасники презентації нової книжки професора Григорія Гончарука «Знайти відповідального і людяного чиновника». Цього вимагає уся логіка подій, щоб нарешті поставити крапку у великій черзі адміністративних проколів керівництва «Одеської політехніки». Бо кажуть, що вже готова наступна причина ліквідації кафедри. Вочевидь, така ж смішна і безглузда.

А авторові новодруку хочу побажати написати наступну книжку, де він розкаже про позитивний розв’язок складної ситуації.

Володимир ПАВЛІЧЕНКО.