Час ставити свої умови

Політолог Володимир Фесенко вважає позитивним сам зсув парадигми: «Добре, що реакція взагалі є. Бо раніше, коли були порушення повітряного простору країн НАТО, якоїсь значущої реакції з боку НАТО взагалі не було». На думку експерта, ключовим моментом є те, що Альянс нарешті перейшов від слів до справи, почавши фізично знищувати ворожі об’єкти у своєму небі. «Посилення повітряної компоненти на кордонах з Росією, Білоруссю й Україною також є актуальним. Абсолютно правильним є і те, що поляки вивчатимуть український досвід боротьби з російськими дронами», — коментує він.

Водночас зауважує, що концентрацію 40-тисячного польського контингенту варто розглядати не лише як відповідь на дрони, а й як превентивний захід на тлі російсько-білоруських навчань «Захід-2025». Це, на його думку, правильний сигнал: «Росіянам треба демонструвати силу і готовність дати відсіч».

Інший погляд на ситуацію пропонує політолог Олег Саакян. Він погоджується, що певний прогрес є, але вважає нинішні заходи лише тактичними відповідями в межах застарілої стратегічної концепції: «Європа, як і Захід загалом, поступово еволюціонує у своєму розумінні загроз з боку Росії. Цей процес потребує часу, але вже зараз можна відзначити, що реакція на останні події стала значно адекватнішою, ніж на початку. Попри численні попередження та сигнали, Європа довгий час повторювала помилку, якої у 2022 році припускалася й Україна, — ігнорувала реальність загрози».

Однак, на його переконання, нинішні кроки, попри їхню масштабність, не змінюють головного — вони залишаються реактивними. «Якщо говорити про конкретні заходи та відповіді на нинішню атаку, то, попри очевидний прогрес, вони все ще залишаються у рамках старої парадигми — парадигми стримування Росії. Цей підхід вичерпав себе і не демонструє ефективності», — наголошує експерт.

Ключова проблема, за словами Олега Саакяна, полягає у хибному розумінні кінцевої мети Кремля — це не прорив Сувальського коридору, а виснаження і розкол Заходу через безперервні гібридні атаки. «Адже сьогодні провокації стали для Кремля самоціллю. Саме ці «тисячі порізів» мають виснажити західну коаліцію, роздробити її, посіяти розбрат і створити критичну кількість дрібних конфлікт-них точок. Ставка Москви зроблена на роз’єднання — на роз-біжності у реакціях, зростання рішучості одних і нерішучості інших, створення всередині Європи постійних зон напруження», — пояснює політолог.

З цієї точки зору, відповідь НАТО, хоч і сильна, але б’є повз ціль. Альянс демонструє готовність до великої війни, тоді як Росія веде війну «малих провокацій». І в цій війні вона не несе жодних втрат, що лише заохочує її до подальшої ескалації.

Якщо нинішня реакція є недостатньою, то якою має бути адекватна відповідь? Експерти сходяться на думці, що Заходу час переходити від оборонної, вичікувальної позиції до проактивної стратегії, яка зробить ціну будь-якої агресії для Росії неприйнятно високою ще до її початку.

Володимир Фесенко окреслює низку конкретних кроків, яких бракує просто зараз. «По-перше, необхідно швидше та ефективніше посилювати свою обороноздатність, зокрема створювати ешелоновану систему ППО, готову до відбиття і ракетних атак, і масових атак безпілотників. Найоптимальніший варіант, якщо в цю систему буде інтегрована Україна (хоча б у перспективі, а зараз принаймні частково)», — каже він. На його думку, критично важливо розробити чіткі протоколи реагування на різні сценарії, щоб уникнути вагань у кризовий момент.

Та головне, наголошує Фесенко, — це готовність діяти миттєво і рішуче, не обмежуючись власним повітряним простором. «Військам країн НАТО треба не заплющувати очі на порушення Росією повітряного простору країн НАТО, а негайно збивати російські дрони та ракети, у тому числі й на території України, у регіонах, прикордонних із країнами НАТО. І, звісно, невід’ємною частиною цієї стратегії має бути посилення вій-ськової підтримки України, передусім засобами ППО.

Олег Саакян розвиває цю думку, пропонуючи перейти від симетричних військових відпо-відей до асиметричних дій в інших сферах, які вдарять по найболючіших точках російського режиму.

Як це може виглядати на прак-тиці? Експерт наводить кілька гіпотетичних, але цілком реалістичних сценаріїв. «Для прикладу, Європа й НАТО могли б оголосити масштабні навчання у Балтійському морі, фактично заблокувавши на два тижні російський нафтовий експорт із цього регіону. Формально це було б пояснено неможливістю гарантувати безпеку судноплавства — так, як свого часу Росія перекривала Чорне море під приводом навчань», — моделює ситуацію Саакян.

Інший варіант — використання технологічної переваги Заходу. «Так само можна було б чітко заявити: у разі нового вторгнення російських дронів у повітряний простір країн НАТО Захід завдасть кібератак по інфраструктурі, що забезпечує запуск цих дронів із території Росії — аж до виведення з ладу електростанцій чи інших об’єктів», — пояснює експерт.

За його словами, арсенал можливих дій надзвичайно широкий і не обмежується військовою силою: це кібероперації, торговельні та фінансові інструменти, санкційні механізми. Це кроки, які не є оголошенням війни, але мають чітко виражений наступальний характер. Вони мають створити для Кремля ситуацію, коли будь-яка провокація автоматично призводить до значних економічних чи технологічних втрат, роблячи гібридну агресію невигідною.

Тиждень, що минув після атаки на Польщу, продемонстрував: НАТО здатне реагувати швидко та скоординовано. Операція «Східний вартовий» та інші заходи стали найпотужнішою демонстрацією колективної оборони за довгий час. Проте, як зазначають аналітики, Альянс, схоже, готується до війни минулого, відповідаючи на виклики сьогодення за лекалами часів «холодної війни».

Росія ж веде війну на виснаження, де кожен дрон — це не лише військова, а й політична зброя, покликана посіяти сумніви, страх і розбрат. Пасивна оборона і просте нарощування сил на кордоні не можуть бути ефективною відповіддю на таку стратегію. Як підсумовує Олег Саакян, «Захід задіяв лише близько 40% своїх можливостей. І зробив це, на жаль, у межах старої парадигми». Справжнім переломом стане не посилення щита, а готовність використовувати весь арсенал впливу для проактивних, превентивних дій, які змусять агресора платити непомірну ціну за кожен свій крок. Лише тоді пробудження «вартового» стане не просто реакцією на тривогу, а початком нової, значно ефективнішої політики примусу Росії до миру.

Мирослав ЛІСКОВИЧ.

Друкується зі скороченнями. Повну версію читайте на https://www.ukrinform.ua.