І стилос, і стилет

Якщо погортати товстезний — аж на 340 сторінок — біобібліографічний покажчик «Письменники Одеси» (Одеса, Бондаренко М.О., 2024), присвячений життю і творчості нашого ювіляра, то левову частку там займає інформація про його публікації у ЗМІ — від буковинських газет, де, власне, він і починав журналістський шлях, до одеських «Чорноморських новин» та загальноукраїнських часописів. І це не сотні — тисячі текстів. Різних за тематикою, жанрами, обсягом. Такому щедрому ужинку може позаздрити будь-хто із газетярського цеху. Щедрому не тільки за, так би мовити, валом, а й за стилем письма та смисловим наповненням.

Звісно, багато з тих заміток, кореспонденцій, статей, написаних за редакційними завданнями, виконавши свою інформаційну місію, загубилися на пожовтілих шпальтах, ставши для істориків занотованими свідченнями про ту чи іншу подію, той чи інший час. Таке вже у журналістів призначення — бути літописцями епох, у яких їм випало жити. Багато загубилося, але й багато з того, що стосується світоглядного, духовного, культурного сенсів, знайшло продовження у наступних публікаціях, активно опрацьовується автором зараз. Це, передусім, питання нашої ідентичності, нашої державності, нашої історії, нашої мови — всього українського.

Як слушно наголосив доктор історичних наук Олександр Музичко (див. «ЧН» за 4 липня 2024 року), Роман Кракалія «одним з перших серед одеських публіцистів звернувся до висвітлення у місцевій пресі героїки воїнів УПА. Низка його статей оприлюднена у збірнику «Невизнані герої. 70-й річниці Української Повстанської армії». Книжка була видана в Одесі у 2012-у. Це був темний рік українофобського режиму Януковича, часи Табачника, мовного майдану. ОУН, УПА викидалися зі шкільних підручників, програми іспитів. Тому навіть сам факт видання у ті часи був сміливим та послідовним кроком принципової людини».

Такою ж принциповою, послідовною і наступальною є позиція журналіста Романа Кракалії і щодо нинішньої російсько-української війни — війни за українську ідентичність, за право жити у своїй вільній державі. У його найсвіжішому доробку — цикл публікацій у «Чорноморських новинах» під рубрикою «Героям слава!» про наших земляків, які полягли, захищаючи Україну від одвічних ворогів — московитів.

За утвердження державницьких позицій, демократичних цінностей, високих стандартів толерантності та моралі журналістський доробок Романа Кракалії удостоєний цілої низки нагород: звання «Заслужений журналіст України», Почесної відзнаки НСЖУ «Золота медаль української журналістики», Почесної грамоти Державного комітету телебачення і радіомовлення України, почесних грамот Одеської облдержадміністрації та Одеської облради, Почесної відзнаки Одеського міського голови «Подяка», дипломів загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання», Всеукраїнського журналістського конкурсу на краще висвітлення теми визвольних змагань українського народу в роки Другої світової війни тощо.

Вагомий ужинок має ювіляр і в літературній царині. Його художні твори друкувалися у журналах «Жовтень», «Сучасність», «Дзвін», «Море», «Літературна Одеса», колективних збірниках, виходили окремими книжками: «Образ», «Блукаючі острови», «Три барви Дунаю», «Дніпрова октава»…

Член двох національних спілок — журналістів і письменників, Роман Тарасович плідно працює на обох нивах — газетярській і літературній. І там, і там його зброєю є слово. Слово як стилос. І слово як стилет. Тож нехай ця зброя в руках нашого ювіляра ще багато-багато років буде вбивчою для ворогів України.

Іван МЕЛЬНИК.