Дніпрова сторожа
1. Знав: Херсон чекає
Нетерпляче очікував зустрічі з Херсоном. Ось він, на тому березі. Ще наче вчора — закарбувала пам’ять: змагання, нагородження — привіз тоді до Одеси почесні відзнаки. Команда їхня гарно виступила, честь міста вони відстояли. Все це таке вже далеке… Честь країни — от що сьогодні найважливіше… І найважче.
Знав: Херсон чекає. Щойно довідався про наступ (у військах така інформація швидко розповсюджується), негайно перевівся в штурмовики. Скористався відпусткою командира: він добрий, простить, та й солдати ми — таки ж не ледащо якесь. Щирий друг Богдан — рішуче: «Я з тобою! Будемо разом звільняти». Та й куди ж Богданові без нього? А йому — без Богдана? Вірний друг у житті часом надійніший од батька-матері. Не обійтися без нього й на військовій службі. А вже на війні без друга надійного — ну просто ніяк. Вони ж із Богданом ще з часів спільної служби в теробороні Одеси, один без одного — нікуди. Хоч друзів мав подостатком, та мусить бути один — найвірніший.
Але звідкіль це в очах Богданових ніби дрібка якоїсь непевности появилася? «Не сумнівайся, друже, ми ж не перший раз беремо участь у боях. Та й укріпилися добряче на цьому березі». Утім у глибині душі розумів: небезпека велика, мабуть, немало їх тут залишиться, на цих берегах.
Тому додому про наступ — ні слівця. «Мамо, я у відрядженні, на кілька днів іду в наряд». Щоб зайве не хвилювалася. Зате дівчині своїй написав, що йде в наступ. Ще й скинув їй, не втримався, повідомлення з фотографіями, де перевозить полонених човном. Так воно є в житті: дівчата у нас завжди попереду наших матусь. Беріг матір. Тільки й сказав, чесно та відверто: «Мамо, якщо дійде до рукопашного, буду відбиватися. Але в полон не здамся. Ношу із собою гранату. Якщо братимуть у полон, підірву себе і їх разом із собою».
Знала, серцем відчувала: якщо, борони, Боже, дійде до цього, син зробить, як замислив. З дитинства твердий характер.
2. «Мамо, я сам!»
Ці слова з дитинства могли б стати домашнім псевдо Олексія Задорожного. «Я сам!». Усе — сам.
Усі його дитячі захоплення були пов’язані з адреналіном. З дитинства займався карате, на різних змаганнях посідав почесні місця, отримував медалі. Потім йому дуже сподобалися ролики, сам навчився кататися. І так само, без сторонньої допомоги, сам навчився їздити на велосипеді. Багато мав друзів. З ними опанував новий вид спорту: це коли виробляють різні трюки на велосипеді. Творив на ньому справжні чудеса. Велосипед сам собі купив, батьки лише трохи допомогли. А надалі на всі свої потреби та забаганки заробляв сам. Підприємницьку жилку мав. Тренувалися вони на спеціальному треку в парку Шевченка. Всі його юнацькі захоплення були пов’язані з адреналіном. Згодом захопився дрифтом.
Усе — сам. Вдома зберігаються чимало нагород за перемоги в різних змаганнях. Ще й у теробороні за чотири місяці, скільки були там хлопці, багато чого навчився. Не лише розбирав і складав автомат, навіть самбо по інтернету опановував. Згодиться, казав. Обіцяли їм, що за межі Одеси не відправлятимуть. Та за чотири місяці — в сухопутні війська: Миколаїв, далі — Херсон. Рік «на нулі». На лівому березі — ворог, вони — на правому. Рили окопи, будували бліндажі, укріплювалися. Стояли на постах, ходили в розвідку…
Там отримав першу контузію: прицільний вогонь, снаряд потрапив в окоп. Пощастило всім: Олексій стояв крайнім, тож прикрив вісьмох своїх побратимів. Полежав у шпиталі, а далі — знову «на нуль». Із 3 до 8 серпня постійно був при човні, дрифтував, перевозив туди хлопців, боє-припаси, а звідтіля забирав поранених і полонених. Всі ці п’ять днів був з Дніпром.
…З гумового човна Дніпро наче б іще ширший, якимось таким загадковим виглядає… Осад у човна низький, і це добре, хоча катерок був би якраз до діла. У нього і швидкість, і маневреність. А ці гумові човни… Але є наказ. Треба!.. Шкода лишень, що Богдан в іншому човні.
Вже вертали до берега, він уповільнив хід, маневрувати стало важко.
Не дали тоді хлопцям шансу, вважає пані Олеся. У матерів — своє розуміння, і вони завжди праві. Трохи б тоді дали хлопцям артилерійської підтримки, але ж завжди бракує тих снарядів. Та вже коли такий наступ, їм конче потрібно було допомогти, щоб ворог боявся голову підняти, а не те що прицільно бити то них. Снаряд влучив у човна. Шестеро їх було там, всі у повному спорядженні. Олексій — широкоплечий, на зріст ледь не під два метри, та й вагою під 80, стояв у човні крайнім… Чи міг виплисти?.. Якось сказав матері: я гарно маневрую, але якщо прилетить згори, то вже нічого не зможу зробити.
3. Якби не війна…
Олесю Віталіївну, бува, запитують: чому відпустила єдиного сина? Що відповісти?
— Я хотіла виховати людину мужню, відважну. Але не для війни. Та, на жаль, так сталося. Можливо, це обернулося проти мене. Але я пишаюся тим, яким був мій син. Не було в його житті такого вчинку, за який мені було б за нього соромно. Вмів сам приймати рішення, від яких не відступався. Чому мій син пішов на війну ще навіть у непризовному віці? Якщо коротко: зростав у патріотичній родині. Якщо ти виховуєшся в українських традиціях, в любові до своєї країни, до своєї культури, то іншого вибору бути не може. Тому що ти захищаєш свободу, ми — волелюбний народ. Ти розумієш: якщо не ти, то хто? Таке в нього було ставлення у житті: «Я мушу піти, я повинен це зробити, тому що я можу». Вмів підбадьорити, підняти бойовий дух хлопців. Дуже відповідально ставився до військових навчань. Завжди казав мені, що добре знає, як там небезпечно, але свідомий свого рішення… Закінчив 92-у школу з українською мовою навчання, зараз там кілька меморіальних таблиць, одна з них — його… Посмертно відзначений орденом «За мужність». Командир подав на присвоєння звання «Герой України»… Хлопці майже рік утримували взятий рубіж. Сподівалися, що от-от підтягнеться підмога. Та довелося знову віддавати лівий берег ворогові… Мій чоловік теж воював, зараз на реабілітації в Одесі…
Якщо сягнути думкою в глибини української історії, то побачимо, що українцям упродовж століть доводилося відстоювати свою свободу. Та, попри все, наші діти народжуються не для війни, сама природа втомилася, мабуть, від цього всього. Але не будемо воювати — знову втрапимо у рабство.
Роман КРАКАЛІЯ.
Фото із сімейного архіву Задорожних.

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206