Одеса — втілення української експансії до Чорного моря

Одним із більш локальних «святощів» «новоросійців» та «російців» в Одесі у 1990-х було плекання історичних міфів, власне, відображення російсько-імперської моделі історичної пам’яті, що втілилося в ідею (на жаль, реалізовану) відновлення пам’ятника Єкатерині ІІ. Слід було мати неабияку відважність, аби у статусі студента кинути виклик тогочасному сонму краєзнавців-українофобів. Таким викликом, безумовно, стала вже широко відома концепція «Одесі — 600».

Її автором був талановитий, на жаль, передчасно померлий, одеський історик і громадський діяч Олександр Болдирєв (1963 — 2001). Насправді цю концепцію не слід зводити виключно до уточнення датування заснування міста Одеси, а, на думку О. Болдирєва, цією подією була перша писемна згадка про Коцюбіїв. Ця тема містила гострий політико-ідеологічний компонент з огляду на панування на всіх рівнях тогочасної Одеси проросійського середовища, яке не бажало розставатися зі старо- та неоімперськими амбіціями в дусі «поклоніння царям-засновникам». Щодо провідника цих ідей О. Губаря О. Болдирєв дотепно за-значав, що зухвальство загалом притаманне носіям «русской культури».

Показово та символічно, що першим на Коцюбіїв у тісному зв’язку з минувшиною нашого міста вказав видатний одеський український історик кінця ХІХ століття Олексій Маркевич. Проте, для нього це була не власне історія Одеси, а частина її передісторії.

Вперше свої погляди на проблему заснування Одеси О. Болдирєв заявив на шпальтах «Чорноморської комуни» 17 серпня 1990 року як науковий співробітник Одеського історико-краєзнавчого музею. Фактично продовженням, або, точніше, підґрунтям для теми витоків Одеси, були статті О. Болдирєва з гострою та аргументованою критикою «батьків» місцевих сепаратистів та українофобів, передусім О. Сурілова. Історик справедливо наголошував, що «Новоросія була ніякою ні політичною, ні етнічною, ні історичною областю, а лише назвою однієї з адміністративних одиниць Російської імперії, і не більше». Таким чином, доводив, що нема жодних підстав твердити про якусь спільноту «новоросів». І навпаки, він підкреслював українськість цих територій, тобто перевагу тут українського населення та його культури.

Вочевидь, ішлося про цивілізаційний вибір Одеси, звісно, в бік західної культури, яку уособлювало Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське. Це чудово розуміли всі опоненти О. Болдирєва, що надало полеміці додаткової гостроти та підтекстів. Маючи загалом радянський світогляд, більшість із цих осіб, через свої проросійські погляди, вступали у протиріччя самі з собою, воскрешаючи суто російсько-імперські міфи про царів-матушок та батюшок як таких собі міфоепічних деміургів. Тоді як О. Болдирєв, який заперечував «совєти», пропонував погляд насправді суголосніший з позицією про діяльність народних мас як рушійну силу історії, зокрема урбаністичних процесів. Гострота полеміки була цілком у дусі часу, коли навіть в газеті ОДУ «Одеський уні-верситет» точилися баталії щодо статусу російської та української мов в Україні.

Важливим досягненням О. Болдирєва був переклад його книжки на данську мову й видання її у Данії. Це був унікальний випадок для української наукової праці у новітній історії, небагатій на події українсько-данських відносин. Це перекладне видання стало результатом контактів Болдирєва з данським журналістом Расмуссеном.

Сьогодні концепція О. Болдирєва має дедалі більше прибічників. Прекрасно й показово, що серед них є багато молоді, зосередженої на підготовці та проведенні фестивалю «Одесі — 600 плюс» (лідерки — художниця Вікторія Кравченко, волонтерка Діана Барабаш) у широкому контексті розвитку української ідентичності міста. Цю концепцію популяризує й інша прекрасна одеська молодіжна громадська організація «Робимо вам нерви» (лідерка — лікарка, менеджерка Катерина Мусієнко). Вона вже закріпилася у краєзнавчому дискурсі Одеси, витісняючи пушкіно-бабелєфільські образи на кшталт «русскоязичного та бандитського міста».

Ця концепція вийшла вже й на міжнародний рівень. Як яскравий приклад згадаю про відомого кувейтського письменника та журналіста Хусейна Раві, який під час відвідин Одеси у 2021 році зауважив: «Безсумнівно, після приїзду до Одеси я більше дізнався про її історію та культурну спадщину, що змусило мене закохатися в неї. Зокрема, дізнався, що Одесі — більше 600 років і до її перейменування у 1794-у вона називалася Хаджибеєм».

Сьогодні вже є очевидними такі тези:

1. Південь України аж ніяк не був незаселеною пустелею перед тим, як його анексували росіяни. Тут розвивалися цивілізація, етноконтактні зв’язки, дуже важливою складовою яких були українці.

2. Окрім українців, вагому роль у колонізаційних процесах відігравали киримли, турки, румуни, але тільки не московити. Їх штучно, досить пізно, заселила сюди росімперська влада, намагаючись врятувати своє хистке окупаційне становище.

3. Перша згадка про Коцюбіїв датується 19 травня 1415 року у «Хроніці» авторитетного польського історика Я. Длугоша, що, за усталеною традицію багатьох міст світу, має святкуватися як день міста, початок його історії. Натомість дата заснування Одеси 2 вересня 1794 року є російсько-імперським фейком.

4. Концептуально слід визнати, що Коцюбіїв є не пе-

редісторією, а саме історією Одеси. Місто було просто переназване, причому на початку російської анексії стара назва була досить стійкою.

5. Саме з цього століття, важливого для української історії (зокрема, у цьому столітті починається історія козацтва), місто починає відігравати важливу роль у колонізації півдня України.

6. Коцюбіїв був великим укріпленим містом, головною частиною якого була фортеця, що розташовувалася у центральній частині Приморського бульвару.

7. Коцюбіїв буквально заклав основи містобудування Одеси, у суто фактичному, архітектурному сенсі.

8. Коцюбіїв мав далеко не тільки турецький і татарський субстрат населення.

9. Без участі українських селян і козаків Одеса ніколи не мала б свого «обличчя». Зокрема, будували це місто переважно саме українці.

10. Наявність не-імперського, до-російсько-імперського сліду в історії формування Одеси була важливим чинником українського національного руху в місті.

11. Концепція «Одесі — 600» викликає велику лють в українофобів, російського іпсо від 1990-х років і до сьогодні, що дуже яскраво засвідчує її великий націєтворчий потенціял.

Працюймо і надалі, аби зробити Одесу ще більш українською!

Олександр МУЗИЧКО,
доктор історичних наук,
член ГО «Одесі — 600» та оргкомітету фестивалю «Одесі — 600 плюс».