Мова як шлях до себе, до національної ідентичності

Атмосфера заходу була щирою й емоційно насиченою: звучали вірші, спогади, музичні номери, історії із життя спільноти.

Ці два роки стали знаковими для кожного, хто відчув биття свого серця в унісон з народом України, його історією, культурою й мовою, як відчуття єдиної родини, як особисту причетність до долі країни, її минулого, сьогодення та майбутнього.

За цей час «Дивослово» перетворилося на справжнє культурне явище Одеси. Тут мова не лише вивчається — вона відчувається, проживається, оживає в поезії, у спогадах, у щотижневих зустрічах, де лунає щирий сміх, виникають сльози розуміння й зцілення, народжуються нові сенси.

Унікальність створення і функціонування «Дивослова» полягає в тому, що люди, для яких рані-ше українська мова не була головною як спілкуванні, так і в робочих ситуаціях, об’єдналися за власним бажанням, щоб навчитися її розуміти, говорити нею та поширювати її.

Так склалося, що серед «дивословців» багато тимчасово переміщених осіб — з Херсонщини, Запоріжжя, Миколаєва, Полтави… Й Одеса стала для них тим містом, де вони вчилися відчувати українське слово, вчилися розмовляти й думати українською.

З огляду на те, що учасники «Дивослова» не шкільного чи студентського віку, потрібна була нова концепція-модель з вивчення української мови. І Тетяна Петрівна Ананченко розробила таку модель: їй вдалося поєднати вивчення мови, літератури й мистецтва в одному потоці. Наприклад, якщо ми знайомилися з класичною українською літературою, то кожен твір ілюстрували прикладами із живопису і театральних вистав.

До речі, учасники «Дивослова» відвідали багато вистав в Одеській національній опері, Українському академічному музично-драматичному театрі ім. Василя Василька, Театрі музичної комедії ім. Михайла Водяного. Побували також на Одеській кіностудії, в обласній філармонії ім. Давида Ойстраха, на виставці кераміста Олександра Гаркавченка та презентації книги-альбому, присвяченої творчості художника Геннадія Гармидера, у Музеї західного та схід-ного мистецтва. Тобто творча концепція очільниці вітальні Тетяни Ананченко реалізується у практичних справах.

Ще два роки тому учасники «Дивослова» не розуміли один одного через різний рівень володіння українською, сьогодні ж майже всі впевнено спілкуються нею. Вони більше не соромляться помилок (їх поправлятимуть), вони знають, що їх зрозуміють.

Ініціатива з організації роботи «Дивослова» належить Одеській національній науковій бібліотеці. Її генеральна директорка Ірина Бірюкова підтримувала цей проєкт з перших кроків.

Зацікавленість у висвітленні діяльності мовно-літературної вітальні виявили ЗМІ: газети «Чорноморські новини», «Одеське життя», «Вечірня Одеса», телеканали «Одеса. Суспі-льне», «5-й канал», українська редакція «Німецької хвилі».

Повноправними членами «Дивослова» стали завідувачка читального залу ОННБ Тамара Григоренко та її асистентки Ольга Мойсей. Ми дуже вдячні їм за допомогу. Дякуємо також Лейлі Черкезовій, формальній і неформальній лідерці вітальні. Сьогодні вона майже без помилок розмовляє українською.

Два роки існування «Дивослова» стали педагогічним та патріотичним дивом. Люди, котрі раніше не знали одне одного, керовані відчуттям причетності до долі України, об’єдналися і за допомогою інших щирих, патріотичних людей почали розуміти, що вони є частиною великого народу, ім’я якого — українці.

В’ячеслав ВОРОНКОВ.