Український тризуб у соборі Святого Петра

Це тиха відповідь усім, хто намагається переписати минуле, нагадування, що українська ідентичність не вигадана вчора і не підлягає перегляду чи анексії, що Україна — не «територія», не «проєкт», а держава з історією, яка глибша, ніж усі російські міфи разом узяті.

Було б чудово, якби це свідчення визнання ролі України в християнській історії Європи було б донесене і до європейських лідерів, і, особливо, до Дональда Трампа, який цінує силу, спадкоємність і чіткі символи перемоги.

А поява цих зображень у Ватикані, де випадкових символів не буває, пов’язана з людиною, яка колись сказала: «Я дуже хотів, щоби наші люди працювали, об’єднувалися, і відтак мали вплив на американське політичне життя. Я хотів, щоби ми тримали себе сильно, щоби наші кордони були непорушними і ніхто не мав впливу на наш народ. Бо наш народ є найбільшим і найсильнішим в Європі. Без українців Європи не існує».

Погодьтеся, сильні слова. І сказані вони були владикою Василем Лостеном (1930 — 2024) — видатним єпископом Української греко-католицької церкви в США, який понад пів століття присвятив розвитку української громади в Америці та відновленню після гонінь і заборон УГКЦ на пострадянських територіях.

17 серпня 1988 року єпископ Василь написав листа архиєпископу Ліно Заніні, який був апостольським делегатом ватиканської базиліки Святого Петра, президентом фабрики Святого Петра, а також президентом Постійної комісії охорони історичних і мистецьких пам’яток Святого престолу в 1986—1989 роках: «Пишу Вам щодо мого бажання подарувати базиліці Святого Петра дві мозаїки святих Володимира і Ольги на честь тисячоліття хрещення України. Я доручив професору Уго Маццеі узгодити це питання. Професор — мій старий друг, який... визнаний у всьому світі своїми прекрасними художніми роботами в мозаїці і мармурі…».

Символічно, що позитивну відповідь владика отримав уже через тиждень — 24 серпня (в день Незалежності України, яка буде проголошена лише через три роки!).

20 жовтня того ж 1988 року фабрика Святого Петра послала єпископу Василю Лостену кошторис на «виготовлення двох мозаїк для встановлення у Ватиканській базиліці, що зображують відповідно святого Володимира і святу Ольгу. Кожна з мозаїк овальної форми, розмі-ром 140 на 80 см, у металевому обрамленні, створені за малюнками, наданими італійським художником, професором Уго Маццеі Ватиканській студії».

Керував роботами зі створення мозаїки талановитий професор Вірджиліо Кассіо (1914 — 2002), перш за все відомий як художник великої мозаїки, заввишки два з половиною метра, на Апостольському палаці Ватикану, що зображає Мадонну з немовлям — Матір Церкви (1981).

Й от уже 17 серпня 1989-го, тобто рівно через рік від задуму, професор Джузеппе Зандер залишив запис про «встановлення фігур святих Володимира і Ольги з боків вівтаря св. Еразма… в базиліці Ватикану».

Нагадаю, що Василь Гаррі Лостен народився 11 травня 1930 року в містечку Чесапік-сіті (штат Меріленд, США) у сім’ї українських емігрантів Івана Лостена та Юлії, з дому Петришин.

Він був наймолодшим із десяти дітей. Його батьки керували молочною фермою, де хлопець отримав прізвисько «молочник», яке проніс під час навчання у підготовчій школі Святого Василія в Стемфорді, штат Коннектикут.

Далі була Вища семінарія Святого Йосафата у Вашингтоні. Священничі свячення прийняв 10 червня1957 року. Працював співробітником у катедрі Непорочного Зачаття у Філадельфії та особистим секретарем єпископа Костянтина Богачевського.

25 травня 1971-го був висвячений на єпископа та призначений помічником архиєпископа Філадельфійської архиєпархії. У 1977-у, у віці 47 років, став єпископом Стемфордської єпархії, де активно розвивав душпастирське служіння, освіту та соціальні проєкти. Зокрема, збудував житлові комплекси для літніх людей у Філадельфії, відомі як «Маєток Вознесіння», що стали домівкою для бага-тьох малозабезпечених осіб різного походження.

Утім, його діяльність виходила далеко за межі єпархії.

Отець Василь Лостен був одним із тих, хто в Сполучених Штатах Америки активно домагався звільнення патріарха Йосифа Сліпого з ув’язнення та радянських концтаборів. Він багато виступав, збирав матеріали, перекладав на англійську, надрукував майже 15 тисяч примірників брошури «Пастир у кайданах» («Shepherd in chains») та поширював її.

Брав найактивнішу участь в організації величного святкування 1000-ліття Хрещення Русі-України в Римі, куди приїхали майже чотири тисячі греко-католиків з Європи та США. І саме за фінансового сприяння владики Василя було відкрито каплицю Святої княгині Ольги у базиліці Святого Петра в Римі.

Після відновлення незалежності України владика Василь активно допомагав у відродженні УГКЦ: збирав кошти, відправляв священників для викладання в семінаріях, сприяв будівництву патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.

Із 1992 року став активним учасником Київської студійної групи з питань екуменізму, з 1995-го — членом Папської ради зі сприяння єдності християн. Упродовж усього свого єпископства владика Василь був активним членом Конференції католицьких єпископів США (USCCB).

Після відходу на відпочинок залишався щедрим благодійником Українського католицького університету та багатьох церковних і громадських ініціатив.

21 серпня 2007 року Президент України Віктор Ющенко нагородив єпископа Василя Лостена орденом «За заслуги» III ступеня — «за вагомий особистий внесок у зміцнення авторитету України у світі, популяризацію її історичних і сучасних надбань та з нагоди 16-ї річниці незалежності України».

У 2020-х як старший ієрарх Синоду єпископів Церкви, владика Василь був радником патріарха Святослава в періоди війни, гуманітарної кризи, пандемії та важливих духовних і соціальних викликів.

Помер 15 вересня 2024 року в лікарні міста Стемфорд (США).

«Девізом його єпископського герба було «Сила духу», що якнайкраще відображає відданість і ревність, з якою він служив Богові, Церкві та вірним протягом усього свого довгого і плідного життя», — мовиться у пам’ятній статті про владику на сайті Стемфордської єпархії УГКЦ.

Висловлюючи співчуття з приводу такої втрати, владика Борис Гудзяк сказав: «Життя владики Василя Лостена, було багатим на новаторські проєкти в церковній та громадській сферах. Ініціатива та прозорливість владики Василя, що виявилися десятиліття тому, залишаються актуальними і сьогодні...».

Ярослава РІЗНИКОВА.