№ 16 (22543) четвер 24 квітня 2025 року

У перший після Великодня день — Поливаний понеділок, коли земля і люди мали б очищуватися від скверни, наш осатанілий сусід вкотре «поливав» Одесу смертоносним залізяччям.

У світлий вівторок, який для християн є триєдиним пасхальним святом, Одещина знову стала об’єктом атаки «скрєпів» — тих, хто називає себе православними, а діє як виплодки сатани.

Видання NYP з посиланням на чиновників, обізнаних з деталями мирної угоди, повідомляє, що Україна начебто готова відмовитись від частини окупованих Росією територій, якщо це вважатиметься визнанням «де-факто», а не «де-юре». В матеріалі йдеться про те, що «де-факто» означає: ми визнаємо, що росіяни окупували цю землю, але ми не кажемо, що [Україна] відмовиться від неї назавжди. «Де-юре» означає: ми визнаємо, що [росіяни] захоплюють цю землю, і ми ніколи більше її не побачимо».

Впевнений, що Кремль довів до нової адміністрації США всі свої «хотєлки» ще 18 лютого 2025 року, коли в Ер-Ріяді за посередництва міністра закордонних справ Саудівської Аравії принца Фейсала бін Фархана аль-Сауда та радника з національної безпеки Мосаада бін Мухаммеда аль-Айбана вперше зустрілися спеціальний посланець президента США на Близькому Сході Стів Віткофф, держсекретар Марко Рубіо, радник з нацбезпеки Майк Волц із помічником президента Росії Юрієм Ушаковим та головою МЗС Росії Сергієм Лавровим.

За свою історію людство знало три історичних види світового порядку: 1) Вестфальський порядок, що виник у 1648-у внаслідок Тридцятирічної війни 1618–1648 років, у рамках якого постала система суверенних держав і система балансу сил; 2) порядок, створений Віденським конгресом 1814–1815 років, після Наполеонівських війн, який забезпечив майже столітній мир у Європі; 3) ліберальний порядок після Другої світової війни.

Останній світовий порядок переживає сьогодні процес трансформації, пов’язаний, зокрема, з агресією Росії проти України.

І його краєвиди, і спогордливу голову Ай-Петрі, й тихий плюскіт моря біля узбережжя Ялти, й навіть запаморочливі кипарисові пахощі, бо все це разом якраз і є тим, що становить цілісне поняття. Ми обов’язково повернемо собі цю чарівну частину української землі, не тепер — то завтра, післязавтра, в майбутньому… Історія часом робить такі несподівані кульбіти, що й уявити неможливо. Про це вповідає виставка картин Ніни Теренько, що відкрилася в Літературному музеї.

Ніна Теренько знає і вірить, що колись, якщо не за її життя, то за життя дітей, Крим знову буде українським. Це своє переконання і цю віру, свою любов до цієї землі вона щедрими пригорщами вихлюпує на полотно у своїх картинах. Жити б там і радіти життю, вдихати цілюще повітря, милуватися тими краєвидами — а що ж іще потрібно живописцю?! Аж раптом те, що найбільше любиш у житті — малювати, — стає недосяжним. Коли життя в Криму стало неможливим, коли він з дня на день чуженів та немовби віддалявся, як наче корабель, на якому залишала частинку душі, вона перебралася до Одеси. Тут від якогось часу жили діти. І був ще один вирішальний фактор — її улюблене Чорне море. У неї — в одній з її картин — навіть Господь зображений разом з морем, Він немовби виходить з моря. Цю свою роботу художниця подарувала Літературному музеєві під час відкриття виставки.

У селищі Авангард завершилося будівництво нової амбулаторії загальної практики сімейної медицини.

Цей сучасний медичний заклад є частиною мережі із шести амбулаторій, що обслуговують жителів не лише Авангарда, а й Хлібодарського, «Сьомого неба», «Арт-Вілю», а також Прилиманського і Нової Долини — загалом більше 42 тисячі жителів громади., з-поміж яких понад 5100 внутрішньо переміщених особіб.

Наближається до завершення 65-й навчальний рік у дитячій музичній школі, відкритій у 1959-у. Прикметно, що вона діє у Болграді, який з перших днів свого існування є культурною столицею Бессарабії. Багато добра, світла, правильних життєвих цінностей привнесла в життя і міста, й району ця школа, ставши їх невід’ємною частиною.

У рік свого створення школа прийняла 40 учнів: 25 — за класом фортепіано і 15 — баяна. Хоча, слід зауважити, охочих навчатися грі на музичних інструментах було значно більше. Тоді з дітьми займалися шестеро викладачів. Але минав час, можливості школи зростали, і сьогодні тут опановують ази музики 254 вихованці. До речі, за період існування школа випустила понад 2000 юних талантів, у тому числі 456 — її філії, розташовані у трьох селах району. Сьогодні у навчальних класах звучать рояль і скрипка, баян та акордеон, труба й флейта, інші музичні інструменти, лунає класичний і народний спів. Чимало випускників назавжди пов’язали своє життя з музикою, грають в оркестрах, концертують, займаються викладацькою діяльністю.

17 квітня 1938 року — чорний день в історії кримськотатарського народу. Про цю трагедію громадська організація «Кримські татари Одещини» на своїй фейсбук-сторінці розповіла так.

Цього дня сталінський режим вбив не просто 36 людей. Він цілеспрямовано знищив серце кримськотатарської культури — інтелігенцію, що формувала дух і самосвідомість народу.

На 78-у році життя відійшов у вічність наш колега-журналіст, політичний оглядач «Чорноморських новин» Леонід Абрамович Заславський (1.09.1947 — 22.04.2025).

Людина з гарячим серцем і розсудливим, аналітичним розумом, він завжди був у гущі подій, у перших лавах тих, хто, захищаючи правду й демократичні цінності, протистояв злу в усіх його личинах — від комуністичної тиранії до імперського рашизму. Участь, ще за радянських часів, у «Меморіалі», у відновленні української державності, зокрема в утвердженні Одеси як українського міста, у захисті конституційних прав і свобод громадян, активна журналістська діяльність спочатку в газеті «Юг», а потім і до останнього дня в «ЧН» —  скрізь, на кожному етапі свого життя Леонід Абрамович проявляв себе як гуманіст, правдоборець, патріот, професіонал. Історик за фахом, він був активним творцем і талановитим літописцем сучасної історії, нашого буремного сьогодення.

Пам’ять про побратима по духу і перу назавжди залишиться у наших серцях.

Завтра, 25 квітня, о 12.00 стартує щорічний конкурс читацьких відгуків «Книголюб» — партнерський проєкт Одеської національної наукової бібліотеки та громадської організації «Ротарі клуб «Одеса-Рішельє», організований за підтримки обласної організації Національної спілки письменників України, обласної бібліотеки для юнацтва, офісу Мережі креативних міст ЮНЕСКО «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО», ПАТ «ЕННІ ФУДЗ» та АБ «Південний».

Початок конкурсу приурочений пам’ятній події — відкриттю читальних залів Одеської міської публічної бібліотеки, яке відбулося 27 квітня 1830 року. Підсумки ж будуть оприлюднені 30 вересня, під час урочистостей до Всеукраїнського дня бібліотек.

Як українка у США створює сучасну медіаосвіту

Якщо раніше телевізійна студія чи друкований журнал були єдиним входом у професію, то сьогодні ви можете створити власне шоу з ноутбука — з віртуальними ведучими, музику написати через ШI, змонтувати відео в кілька кліків, а за день зібрати тисячі переглядів. Це не фантазія — це щоденність Катерини Микитюк, української креативної редакторки, журналістки, креативниці та засновниці освітнього руху Almighty Content у США.

Катерина приїхала до Лос-Анджелеса з величезним бекграундом у журналістиці та креативній індустрії, але без жодного контакту в новій країні. І почала з нуля. Вона фільмувала, знімала фото, писала, будувала бренди — і все це з головним інструментом: контентом. Її підхід — стратегічний, естетичний і завжди емоційний. Вона вірить у силу історії, в силу візуальної мови та в здатність контенту змінювати реальність.

Згодом почала працювати з міжнародними брендами, створюючи кампанії для Netflix, Amazon Music, Armani Beauty, J’Adore Les Fleurs, Coach, Clarins, MAC Cosmetics, Diptyque та багатьох інших. Її роботи потрапляли у Vogue, Elle, Harper’s Bazaar. Але справжній прорив стався тоді, коли вона побачила потенціал штучного інтелекту.

Шановні мої земляки! У ці дні наша славетна дитяча музична школа відзначає своє 65-річчя. Цей заклад — своєрідний храм музики у Болграді.

Понад 200 дітей грають на різних інструментах, співають, а близько 40 років передає і їм, і своїм молодшим колегам любов до музичного мистецтва директорка школи Валентина Нєнкова. Для неї цей заклад — альма-матер, рідний дім, до якого вона із задоволенням ось уже чотири десятиріччя відчиняє двері. І це двері у велике мистецтво.

Чим небезпечні похоронні забобони

У великопісний і пасхальний періоди є чимало днів, у які згадуємо наших померлих рідних і близьких. Чи є їм користь від нашої молитви? Чи можна молитися не «за», а «до» своєї бабусі, якщо вважаєш її святою? Як поминати зниклих безвісти — як мертвих чи як живих? Чому існує маса забобонів, пов’язаних зі смертю, і чим небезпечні шнурки із труни покійного? Чому неможливо викорінити звичай застіль на могилах у поминальні дні та як до цього доклався наш споконвічний ворог?

Про це — розмова журналістки «Лівого берега» (https://lb.ua) із засновником і настоятелем храму-пантеону в пам’ять про загиблих героїв російсько-української війни у Лішні на Тернопільщині, священником Православної церкви України Андрієм ЛЮБУНЕМ.