На шостому циклі вимирання

— Минулого року Україну неодноразово накривав пил із Сахари. Чому це відбувається й чи було таке раніше?

— Це пилові бурі, які були завжди. Зазвичай пил до нас потрапляє з двох регіонів, де є великі пустелі — із Сахари або Каспію. Переміщенню повітряних мас звідти сприяють області високого тиску. Такі процеси були, є і будуть.

Але пилові бурі утворюються і на нашій території. Були періоди, коли вони тривали понад 12 годин, а то й більше, ніж добу, при цьому швидкість вітру сягала понад 15 м/с. Зазвичай такі бурі спостерігаються в березні, коли рослинність ще не піднялася, але вже починають орати поля, які дуже швидко висихають. Тоді вітер починає переносити ґрунт на великі відстані.

Наприклад, у 60—70-х роках минулого століття ці бурі були великою катастрофою для України. Їх називали чорними. Під час однієї такої бурі знімався і переносився родючий шар ґрунту з території цілої області. І десь на початку 1970-х розробили програму для боротьби з цим явищем. Тоді по всій території України висадили лісосмуги.

Це робилося не хаотично, а з точними розрахунками. Вважається, що дерева зменшують швидкість вітру на відстані, яка дорівнює їхній висоті, помноженій на 11. Найчастіше висаджували тополі — квадратом, довжина кожної сторони якого складала близько кілометра. Дерева добре захищали поля від вітру, збільшували шор-сткість підстильної поверхні, а взимку накопичували сніг. З настанням весни ґрунт був зволоженим, а дерева обмежували швидкість вітру. Завдяки цьому понад 30 років в Україні не було сильних пилових бур. Лише в останні роки вони починають з’являтися знову.

Південь і Схід — це ті регіони, які найбільше потерпають від пилових бур. І саме там ведуться бойові дії. Часто — у лісо-смугах, від яких практично нічого не залишилося. Тому до України можуть знову повернутися пилові бурі.

Щоб виростити нові лісосмуги, треба багато часу — дерева ростуть повільно. А підвищення температури та зменшення кількості опадів, які зараз спостерігаються, цьому не сприяють.

— Які ще ризики для клімату створює війна?

— Військові дії підвищують також ризик виникнення пожеж. Адже вони накладаються на сприятливі до цього погодні умови — підвищення температури та зменшення кількості опадів. І це стосується не тільки лінії бойового зіткнення, де постійно падають снаряди, а й тилу — де збивають ракети й безпілотники.

Звідси й додаткові викиди в атмосферу. Велика кількість військової техніки, бойові дії, переміщення людей з одного регіону в інший — все це призводить до викидів парникових газів. За оцінками Міндовкілля, протягом трьох років повномасштабної війни викиди парникових газів становлять близько 230 мільйонів тонн CO2.

— Але це впливає не тільки на Україну, а й на країни-сусідки?

— Звичайно. Є таке явище, як дифузія. Тобто парникові гази поширюються на всю атмосферу.

— Чи пройшли ми вже ту межу, після якої кліматичні зміни стали незворотними? Якби зараз усі країни світу раптом зупинили викиди й почали активно працювати на зниження парникових газів в атмосфері, щось змінилося б?

— Під час пандемії COVID-19 ми мали такий собі дворічний незапланований експеримент, коли через карантин зупинилося багато виробництв та звичних процесів на планеті. У той час кількість викидів суттєво зменшилася. Однак 2023-й усе одно став найтеплішим, а 2024-й побив його рекорд. Тобто глобальне потепління не призупинилося.

Проблема полягає в тому, що 95% енергії, яка накопичується в атмосфері, вбирають океани, тепломісткість яких через це зростає. У 2024 році в них накопичилося стільки тепла, скільки людство виробило у 2023-у. Океани, які займають

2/3 нашої планети, прогрілися на 2 кілометри у глибину. Щоб вони охололи, потрібен досить тривалий час. Якщо одномоментно зникнуть викиди та припинить збільшуватися кількість парникових газів, які ще треба буде вивести з атмосфери, цього буде недостатньо для зупинки кліматичних змін.

З одного боку, ми повинні не допускати подальшого зростання концентрації парникових газів та працювати над її зменшенням. З іншого — маємо адаптуватися до змін у кліматичній системі. І саме другому зараз приділяється найбільше уваги.

Минулого року в Україні ухвалили закон про основні засади державної кліматичної полі-тики, спрямованої на пом’якшення наслідків зміни клімату та адаптації до неї. Ми має-

мо виявити їхній вплив на всі сектори економіки, довкілля, життя громадян. Після цього — розробити план із запобігання негативним наслідкам. Але варто зауважити, що є й позитивні моменти, які варто враховувати.

— Які саме?

— Наприклад, збільшення тривалості теплого вегетаційного періоду відкриває для України можливість вирощувати додаткові урожаї.

Через зміщення кліматичних зон деякі культури поширюються далі на північ. Полісся, ска-жімо, поступово перетворюється на «олійно-зерновий пояс». У цьому регіоні побільшало тепла і все ще є достатньо вологи для вирощування кукурудзи, пшениці, соняшнику. Тож з’явилася можливість вирощувати там високі врожаї цих культур.

Водночас на півдні, де спо-стерігається посушливість, отримати стійкий урожай без зрошення практично неможливо. Та ще й утрата Каховського водосховища є дуже великою проблемою для цих регіонів. Звідси — гірші умови для землеробства та підвищення пожежної небезпеки.

— Які нові культури можуть з’являтися в Україні за кілька десятків років?

— Зараз це важко сказати, адже зміни відбуваються надзвичайно швидко. Південні культури дедалі частіше рухаються на північ. Наприклад, на Київщині на присадибній ділянці зараз запросто вирощують баклажани. У 1970-х це важко було собі уявити. Тоді баклажани привозили як екзотичний продукт. Так само з виноградом, персиками — ними нікого не здивуєш в цьому регіоні. Навіть мигдаль чи хурма ростуть досить успішно.

На півдні теплозабезпеченість настільки збільшується, що вже є можливість вирощувати бавовну і рис. Але для цього потрібно багато вологи.

— А чи можемо ми якісь культури втратити у майбутньому?

— Звичайно. Вже зараз починаються проблеми з вирощуванням огірків, капусти, картоплі. У 2024 році температура тривалий пе-ріод сягала від 25 до 40°C. Тому ці культури стає важче виростити на відкритому ґрунті — потрібно використовувати технології для збільшення вологи, зрошування. Без застосування таких адаптаційних заходів отримати ста-більні врожаї досить складно.

Через погодні умови урожайність не є постійно однаковою. Кожні чотири роки ми маємо один рік із високим урожаєм, один — з низьким і два роки — посередні. Наше завдання — організувати виробництво так, щоб люди мали прибуток в усіх цих випадках.

Ще одна тенденція — помирають ялинові ліси. Ці дерева мають поверхневу кореневу систему, а високі температури призводять до того, що вони просто не можуть вижити. І навіть саджанці ялини виростити в природних умовах проблематично — доводиться залучати технології.

— Якою буде наша планета наприкінці цього століття?

— Це залежить від вибору шляху розвитку нашої цивілізації. Якщо ми й надалі продовжимо викидати таку ж кількість парникових газів, як зараз, то середня за рік глобальна температура може зрости на 3—4°C порівняно з доіндустріальним періодом. Оскільки підвищення температури повітря на планеті нерівномірне, у полярних широтах зміни можуть сягати 8—10 °C.

Підвищення глобальної температури на 0,1°C призводить до збільшення тривалості теплого періоду на 1 день. Якщо у полярних широтах вона зросте на 8—10°C, то кількість теплих днів з додатною температурою збільшиться на 80—100. Тривалість полярного літа складає всього 90 днів, а то і менше. Тобто воно стане вдвічі довшим, що вплине на крижаний покрив цих регіонів, рівень Світового океану, загальну циркуляцію атмосфери й океану.

Непередбачуваних випадків стає дедалі більше. Зараз ми йдемо за сценарієм, коли ви-киди парникових газів уже є більшими, ніж передбачалося за найгіршим сценарієм. Але майбутнє може бути ще сумнішим за прогнози.

— Який сценарій нині реалістичніший: новий льодовиковий період чи вогняна планета?

— Я думаю, буде щось середнє. Навряд чи ми дійдемо до вогняної планети або до льодовикового періоду. Температура повітря підвищуватиметься, а кліматична система змінюватиметься — це однозначно. Але зараз ми не можемо зазирнути так далеко у майбутнє. Технології прогнозування дійсно розвиваються, та вони ще не такі потужні. Ми можемо глянути максимум до кінця століття чи трохи далі.

Знову ж таки, всі ці прогнози пов’язані зі шляхом розвитку людства. Донедавна були надії, що ми візьмемося за розум, щоб зменшити викиди парникових газів. Але те, що чуємо останнім часом, викликає тривогу. Зокрема, заяви Трампа про наміри збільшити видобуток нафти та газу.

Кожен новий пік — температури чи опадів — суттєво відривається від попереднього. Тобто розрив між аномаліями зростає. До чого це призведе? Дедалі частіше починають говорити про кумулятивний ефект, тобто про накопичення зміни. Коли та в якому регіоні він може проявитися — ніхто спрогнозувати не здатен.

Не треба забувати й про природні чинники. У рекордному 2024 році на викиди парникових газів наклався пік сонячної активності, а також явище Ель-Ніньйо, через яке підвищується температура поверхні океану та атмосфери.

Вчені кажуть, що 2025-й теж може стати аномально теплим, але навряд чи він випередить 2024-й. Якщо це станеться, можна буде остаточно сказати, що наявні моделі для прогнозування потрібно уточнювати — з урахуванням нових, значно гірших сценаріїв...

— Тобто не можна виключати ризик того, що люди стануть новими мамонтами?

— Так, усе можливо. За останні пів століття зникли тисячі видів тварин і рослин. І це просто жахає. Раніше періоди вимирання тривали мільйони років, а 50 років — це просто мить.

Вчені застерігають, що наша планета перебуває на шостому циклі вимирання. Таких періодів було вже п’ять — всі вони призводили до вимирання близько 95% всього живого. Потім проходили мільйони років, з’являлися нові види, які вже були абсолютно іншими.

Людина виявилася, мабуть, найпотужнішим тригером за всю історію планети. В масштабах історії Землі ми живемо не так вже й довго, але змінили її надзвичайно сильно.

— Що людству варто робити, щоб зупинити погіршення кліматичної ситуації?

— Потрібно зменшувати викиди парникових газів та виводити їх з атмосфери. Це й ефективне використання наявних ресурсів, і перехід на альтернативні джерела енергії.

Але нам треба й адаптуватися. Наприклад, взяти ті ж лісо-смуги. Чим більше ми висадимо дерев, тим більше буде кисню і менше вуглекислого газу. На додаток до цього — зниження температури та підвищення вологості.

Щодо сільського господарства — це зрошення для компенсації низької вологості, використання добрив, сівозміни, нових сортів.

Островом тепла зараз є місто. Будівлі, бетон, машини — все це сприяє ще більшому нагріванню атмосфери. Це додаткові 5—10°C. Коли кажуть, що температура повітря 40°C, то мається на увазі, що вона така в тіні на висоті двох метрів. Нам треба так планувати міста, щоб створити якомога більше тіні для хованок від спеки та менше використовувати енергії для кондиціювання.

Також ми маємо зосередитися на енергоефективності. Зокрема, на побудові кліматично нейтральних міст, які виділяють стільки ж вуглекислого газу, скільки споживають. У таких умовах температура повітря не буде суттєво змінюватися від того, а надлишок енергії не потраплятиме в атмосферу.

Альона ПАВЛЮК.