Трампізм як ідеологія примату сили

У лютому в медійному просторі накопичилася суперечлива інформація про події й процеси в чотирикутнику «Україна — Європа — США — РФ». Ці повідомлення нерідко були спо-творені російськими фейками, маніпуляціями та інформаційно-психологічними спецопераціями. Складність аналізу полягала у взаємопов’язаності більшості подій, кожна з яких ставала наслідком попередньої й водночас передумовою наступної. Саме тому видається необхідним прокоментувати й оцінити найбільш значущі події та процеси, що відбувалися у лютому — на початку березня, а також зробити висновки, прогнози й рекомендації щодо майбутньої взаємодії України з європейськими партнерами, США та всім світом задля припинення російської агресії й досягнення справедливого миру для нашої держави.

Дональд Трамп уже став одним із найобговорюваніших світових лідерів. Він — перший президент США, якого двічі піддавали процедурі імпічменту — в грудні 2019-го і в січні 2021-го. Крім того, проти нього було висунуто десятки кримінальних обвинувачень, що в сукупності передбачають тривалий термін ув’язнення. Така ситуація свідчить про безпрецедентність політичної фігури Трампа, якого часто називають епатажним, ексцентричним і непередбачуваним. За оцінками психологів, він тяжіє до авантюризму, нарцисизму й керується переважно особистим інтересом. Істотна риса поведінки Трампа — відсутність послідовності у висловлюваннях і рішеннях, що визначаються його настроями, емоціями та обставинами. Він високо цінує силу, навіть брутальну, і поважає тих, кого вважає «сильними лідерами», у тому числі автократичними. Не підтримує гуманістичних цінностей західного зразка і вбачає в російсько-українському конфлікті протистояння слабкої України із сильною Росією. Відповідно, діє за «законом джунглів». Попередні міжнародні домовленості втрачають важливість, якщо вони не узгоджуються з його поточними інтересами.

Високу цінність в очах Трампа мають похвала і можливість залишити в історії яскравий слід. Українській стороні, вочевидь, слід зважати на ці риси характеру президента США, щоб ефективніше комунікувати з ним.

Важливо також розуміти, що політика Трампа спирається на серйозну суспільну базу — мільйони прихильників, які формують феномен трампізму. Трампізм розглядають як американську форму націонал-популізму, близького до подібних ультраправих рухів у світі. В його основі лежать ідеї примату сили, авторитарних тенденцій, культу особи та зневаги до міжнародних організацій і права. Навіть коли Трамп піде з політичної арени, трампізм може зберегтися як довготривалий суспільний і політичний феномен.

На цій платформі виник рух «Make America Great Again» (MAGA), що об’єднує активістів, аналітичні центри й частину конгресменів від Республіканської партії, налаштованих на радикальні націоналі-стичні, ізоляціоністські й консервативні підходи. MAGA мотивує Трампа до рішучих дій, які часто суперечать класичним засадам зовнішньої полі-тики США. Деякі фахівці, аналізуючи радикалізацію MAGA, порівнюють трампізм із «полегшеною» формою фашизму. До речі, віцепрезидент США Джей Ді Венс колись критикував Трампа як потенційного «американського Гітлера», але згодом і сам став його соратником. Відомі також свідчення, що Трамп захоплювався Гітлером за «його деякі хороші дії». У цьому ж контексті пояснюється симпатія до путінського режиму. Сам Трамп позиціює себе як найсильнішого лідера у світі, якого мають усі поважати і прислуховуватися до нього. Така його поведінка дуже непокоїть європейських лідерів, які відстоюють демократію, міжнародне право і права людини.

Адміністрація Трампа здійснює політику тиску як у дипломатичному, так і в економічному вимірах. До прикладу, ще до інавгурації Трамп озвучував претензії на суверенітет і території Гренландії, Канади, Мексики та Панами, що викликало значний негативний резонанс. Його заяви про те, що Данія має відмовитися від Гренландії, шокували як самих данців, так і всіх європейців. Паралельно Трамп неодноразово погрожував за-провадити 25-відсоткові мита на товари з країн, які мають великий товарообіг зі США: Канади, Мексики, Китаю та ЄС. Такі дії можуть підірвати глобальний торговельний баланс і створюють небезпеку загострення торгових воєн. Коли ж Канада й Мексика спробували діяти у відповідь, США частково «пом’якшили» свої тарифні заходи. На початку березня Трамп публічно оголошував про намір повернути контроль над Панамським каналом і приєднати Гренландію до США за згодою тамтешнього населення, що викликало критичну реакцію з боку багатьох світових лідерів, які наполягають на недоторканності кордонів та необхідності поваги до правил міжнародної торгівлі. Вони також неодноразово заявляли про можливу відповідь на будь-які односторонні дії адміністрації Трампа, здатні порушити економічні зв’язки між їхніми країнами та США.

12 лютого Д. Трамп провів окремі телефонні бесіди з В. Путіним і В. Зеленським. Після розмови з Путіним він зазначив, що домовився «дуже ефективно співпрацювати» з Росією, зокрема щодо війни проти України, проблем Близького Сходу, енергетики та штучного інтелекту. За повідомленнями речника Кремля, Путін і Трамп прагнуть особисто зустрітися, щоб напрацювати тривалу угоду щодо «врегулювання війни в Україні», не залучаючи до такого формату саму України. У свою чергу, Зеленський підтвердив, що Трамп повідомив йому деякі деталі контактів із Путіним. При цьому Президент України наголосив на важливості розроблення нової угоди, яка забезпечила б реальний мир і надійну безпеку для нашої держави. Водночас зазначив, що було б логічніше, аби розмова з Україною передувала контактам Білого дому із Кремлем.

Ще під час своєї першої каденції Трамп критикував європейських союзників по НАТО за те, що вони недостатньо витрачають ресурсів на оборону. На Мюнхенській конференції з безпеки у лютому 2025-го чимало лідерів Європи були здивовані жорсткими звинуваченнями, які висловив на адресу Євросоюзу віцепрезидент США Джей Ді Венс. Замість обговорення російської агресії проти України, той зосередився на «внутрішніх проблемах Європи», зокрема на загрозі «неконтрольованої міграції». На його думку, деякі європейські країни недостатньо поважають свободу слова й не дозволяють праворадикальним парті-ям вільно поширювати свої ідеї. Ді Венс також зауважив, що Європа має посилити власну оборону, оскільки США будуть більше зосереджені на інших регіонах. Ця промова викликала критику й недовіру з боку європейців. Зате Трамп високо оцінив виступ Ді Венса у Мюнхені і назвав Євросоюз об’єднанням, створеним для того, «щоб грабувати Сполучені Штати». Спостерігачі відзначають, що Трамп та його віцепрезидент фактично прагнуть експортувати постулати MAGA до Європи, підтримуючи проросійські праворадикальні сили й виступаючи проти подальшої інтеграції в рамках ЄС і НАТО, які, на думку Трампа, «обмежують суверенітет США».

18 лютого в Ер-Ріяді відбувся перший раунд переговорів між представниками адміністрації Трампа та представниками Кремля. Про результати цієї зустрічі відомо мало, оскільки Україну офіційно не запрошували, а під час самих переговорів зосередилися, ймовірно, на «нормалізації» американсько-російських відносин і відновленні економічного співробітництва. Раніше прессекретар Путіна зазначав, що йдеться насамперед про зняття санкцій і повернення американських компаній на російський ринок. Не-офіційно в перемовинах брав участь керівник Російського фонду прямих інвестицій Кіріл Дмітрієв, який має значний вплив у Кремлі й налагоджені зв’язки зі світовим бізнесом. Він пропонував відновити між бізнесменами США і РФ вигідні угоди, які можуть запрацювати впродовж кількох місяців. Привертає увагу й поява на зустрічі в Ер-Ріяді давнього компаньйона Трампа Стіва Віткоффа, американського мільярдера, який став спецпредставником американського президента з питань Близького Сходу. Втім, його вплив в адміністрації виходить за межі цієї формальної посади, оскільки він провів у Москві низку не-офіційних консультацій із російським керівництвом, включаючи Путіна. 11 лютого С. Віткофф мав тригодинну зустріч з Путіним у присутності Дмітрієва. Пізніше розповів про «свою чудову нічну поїздку до Москви», де «провів багато часу з Путіним, спілкувався і подружився з ним». Ось такий формат американсько-російських переговорів — «про Україну без України».

У багатьох оглядачів виникає питання: чому в переговорах у Ер-Ріяді не брав участі генерала Кіт Келлог, якого Трамп призначив спецпредставником з питань України та Росії. Спочатку передбачалося, що саме він розробить проєкт мирного врегулювання війни, а Трамп за-твердить його для подальших контактів із Києвом і Москвою. Однак після лютневої зустрічі Стіва Віткоффа з Путіним стало зрозу-міло, що основну роль комунікатора з Кремлем виконує саме Віткофф. Якщо він діє конфіденційно на російському напрямку, то Кіт Келлог в основному — на українському, про що свідчить його триденний візит до Києва 19-20 лютого.

Останнім часом Келлог дедалі частіше виступає в ролі ретранслятора заяв Трампа стосовно України. На початку березня він зазначав, що стратегія президента США полягає в «перезавантаженні» відносин із Росією, а провину за скорочення військової допомоги США Україні покладає на саму Україну, наголошуючи на тому, що «Зеленський має без зволікань сісти за стіл переговорів». Деякі заяви Келлога про «корисні копалини» як запоруку безпеки для України і про застосування «батога та пряника» (де Україна отримує батіг, а Росія — пряник) викликали критику з боку української та світової громадськості.

Прикметно, що донька Келлога, докторка Меган Моббс, підтримує Україну через низку гумані-тарних ініціатив і називає капітуляцію «не миром, а його імітацією». Фонд R.T. Weatherman Foundation, який вона очолює, постачає Україні гуманітарну допомогу й опікується американськими добровольцями. Завдяки цьому фонду на румунсько-українському кордоні було створено логістичний центр, через який відбувається постачання ліків, медичних товарів та іншої гуманітарної допомоги понад 70 благодійним організаціям і лікарням в Україні. За оцінками спостерігачів, її активна діяльність в інтересах України може дратувати Трампа і деяких представників його оточення.

* * *

За багато десятиліть до російсько-української війни в моїй уяві США поставали як цитадель демократії і свободи у світі, незважаючи на їх певні неадекватні дії на міжнародній арені та певні соці-альні проблеми в самому американському суспільстві, яке складається з представників десятків народів світу. Я уявляв, що, незалежно від того, хто на даний момент є президентом США, американський державний корабель рухатиметься раз і назавжди заданим курсом, особливо на міжнародній арені, завдяки конституції, незалежності різних державних інституцій і системі стримування та противаг. Я ніколи не міг собі уявити, що після одинадцяти років брутальної рашистської агресії проти України США припинять надавати допомогу нашій країні, яка стікає кров’ю, і шукатимуть способи «перезавантаження» відносин з нашим ворогом. Я ніколи не міг собі уявити, що адміністрація США може піти на руйнацію Євроатлантичного союзу і підігравати автократичним режимам. На превеликий жаль, це сьогодні відбувається.

Складається враження, що наші американські партнери нічого не знають про історичну кон-фронтацію між Україною і Московією, яка триває вже понад 300 років. Для них нинішня російсько-українська війна — це одна з багатьох локальних воєн, які час від часу відбуваються десь далеко від Америки. Нашим заокеанським партнерам важко уявити, як найбільша країна світу може бути переможена народом відносно невеликої країни, що віками перебувала під гнітом царської та радянської імперій, а сьогодні стала об’є-ктом агресії з боку путінської квазі-імперії, переважна більшість населення якої живе у злиднях і безправ’ї. І це сталося тому, що російські спецслужби протягом десятиліть проводили в країнах Європи практично нічим не обмежену потужну пропаганду, насаджували свою агентуру, підкуповували журналістів, політиків та можновладців.

Політика Трампа в другій каденції тяжіє до посилення тиску на більшість міжнародних партнерів, за винятком Росії, з якою Білий дім намагається відновити «взаємовигідні відносини». Це викликає занепокоєння європейських держав й України, оскільки від позиції та дій США значною мірою залежить ефективність протидії російській агресії. Трамп і його адміністрація готують власний «мирний план» для України і Росії, не приховуючи, що очікують від Києва поступок, а від Москви — поновлення партнерства і співпраці. З огляду на непередбачуваний стиль Трампа в ухваленні рішень, без врахування передусім позицій партнерів по НАТО, Україна ризикує бути пасивним об’єктом домовленостей, якщо їй не вдасться вибудувати самостійну лінію поведінки та заручитися дієвою підтримкою європейців. Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи зможуть США та Європа спільно тиснути на Росію, а також зберігати на належному рівні і посилювати своє стратегічне партнерство з Україною.

Ідеологія трампізму досить близька до ідеології путінізму чи рашизму. В основі цих ідеологій лежить примат сили, авторитаризм і, відповідно, культ особи, нехтування міжнародними правом та зневага до міжнародних організацій. Повторюся: навіть коли Трамп піде з посади, трампізм продовжить своє існування, оскільки його бацилою заражена вже майже половина населення США. Так само, як путінізм пустив своє глибоке коріння в РФ. Сталін помер 72 роки тому, але сталінізм у форматі путінізму існуватиме ще багато десятиліть. І це тому, що сили зла завжди протистоятимуть силам добра, як диявол вічно протистоїть Богу.

Олексій ВОЛОВИЧ,
кандидат історичних наук.