Мінливе все, крім істини

Каталог мовою статистики — це 1347 книжок з автографами, 446 адресантів на трьох континентах — від Вашингтона, Берліна до Худжанта, 347 сторінок тексту, більше 1200 персоналій в іменному покажчику, десятки архівних фотографій. Серед дарувальників — наша культурна еліта, найперше — письменники, літературознавці, з-поміж яких 21 лавреат Шевченківської премії: М. Бажан, Г. Гусейнов, І. Дзюба, І. Драч, М. Жулинський, П. Загребельний, П. Мовчан, Т. Федюк та інші. Є й невстановлені дарувальники, можливо, автори чи укладачі книг.

Передує покажчику віночок статей про Григорія Зленка — слово, сказане раніше і теперішнє відомими науковцями, друзями, колегами, шанувальниками: Івана Дзюби, Сергія Гальченка, Ростислава Пилипчука, Євгена Прісовського, Григорія Гусейнова, Інни Старовойтенко. Для багатьох Григорій Дем’янович залишається незмінним авторитетом, взірцевим дослідником і творчим дорого-вказом, тому такими вагомими є слова пам’яті тих, хто довгий час або епізодично спілкувався з ним: Лариси Бур’ян, Ольги Бельницької, Олесі Кривогуз, Миколи Суховецького, Романа Кракалії, Івана Задої, Олександра Музичка, Галини Шпак та автора цих рядків. Правдиве слово має унікальну, животворну, навіть сакральну властивість — воно не старіє, не втрачає сенс.

Мабуть, не зовсім вдячною справою було б намагання аналізувати ці статті, написані у різний час і з різного приводу в характерній авторській манері. Всі вони у сукупності розширюють межі розуміння особистості невгамовного літературного слідопита, чия діяльність — це завжди захопливий і натхненний процес.

Здається, є книга, готовий продукт поліграфії, яка з’явилася ніби нізвідки, матеріалізувалася з примарного інтелектуального ефіру, наповненого енергетикою наших думок. Хтось, уже глянувши на назву, відвернеться, інший лінькувато погортає сторінки або з поваги трохи пробіжить рядками текстів, шукаючи ревниво себе улюбленого, і тільки ті, хто готовий нести хрест слідопита, зважаться охопити цю книгу як явище і зробити її настільною. Ось саме для них це видання — новинка, яка постала на хвилі вдячності й творчих амбіцій напередодні та в період жахливої війни.

Подібні дослідження — це не лише наукові напрацювання і зв’язок поколінь, а й служіння своєму нескореному, хоча й змученому війною народу, цеглина в мур, який нас відгородить від супостата. Сам факт з’яви каталогу книжок з автографами з бібліотеки Григорія Зленка у мене особисто викликає цілком вмотивовану патетику.

Це видання — це майже чотири роки пошуку матеріалів, увінчаного колегіальним консенсусом. Тому із вдячністю хочу назвати імена безпосередніх виконавців, які терпляче, по крихтах збирали інформацію і зводили напрацьоване в одне органічне ціле. Лариса Бур’ян — укладачка каталогу, на той час — завідувачка науково-бібліографічного відділу ОННБ. Для неї ця книга — своєрідна лебедина пісня, бо цьогоріч відома науковиця завершила свій професійній шлях у бібліотеці. Загалом охоплено 9651 документ з колекції літературознавця, складено список імен кореспондентів, здійснено бібліографічний опис видання, систематизовано і представлено автентичний зміст автографів.

Інший аспект пошукової роботи пов’язаний з біографічними довідками авторів автографів. Серед них як дуже відомі так і маловідомі загалу особи, дані про яких розкидані по різноманітних джерелах: довідниках, періодиці, книжках, електронних ресурсах, зокрема й в інтернеті з одіозною ip-адресою «ru», що значно ускладнювало пошук. Цю роботу виконав провідний редактор редакційного відділу Володимир Геник.

Важливо, що каталожні дані наявних видань із бібліотеки Г.Д. Зленка, крім біографічних довідок про авторів, бібліографічних описів і змісту дарчих надписів, містять також шифр зберігання книжок, що полегшує їх пошук.

Такий масив різнопланової інформації треба було перевірити, відредагувати, відкорегувати, привести до ладу, логічно і з тактом структурувати й вибудувати змістовну частину видання. А це пряма функція досвідчених редакторів — завідувачки редакційного відділу і правонаступниці Григорія Дем’яновича, фахової журналістки, великої ентузіастки книжкової справи Наталії Майданюк і незмінної провідної редакторки, колеги, яка впродовж сорока років йшла зі слідопитом однією стежиною, Ірини Шелестович. Це забезпечувало безпосередній емоційний зв’язок з предметом дослідження в дуже важливій науковій роботі.

На відстані часу такими цінними і дорогими серцю є фотографії в каталозі, серед яких і зроблені під час відвідин Григорія Дем’яновича з нагоди 80-річчя від дня народження колегами з редакційного та бібліографі-чного відділів у його квартирі на вулиці Варненській. Видання прикметне тим, що покрите неповторним зленківським флером. У цьому сенсі показовим є оформлення, виконане обдарованою дизайнеркою, вихованкою художнього-графічного факультету ПНПУ ім. К.Д. Ушинського Іриною Свістуновою. До речі, у редакційному відділі й досі на шафі стоїть як реліквія, як цінний артефакт друкарська машинка, на якій Григорій Дем’янович свого часу «строчив тексти, як із кулемета». Вона й підказала ідею й характер оформлення книжки — від стилізації обкладинки і світлин до шрифтів та пагінації. Вдалим є використання екслібрису, який у розділі «Вірші-присвяти Г.Д. Зленка друзям і навзаєм» подається як лейтмотив, імітуючи водяний знак. Цей екслібрис — своєрідну компіляцію — я розробив для фонду книжок Григорія Дем’яновича, і він міцно увійшов в ужиток. Щодо віршів, то для непосвячених ці дружні, часом жартівливо-іронічні послання (не розраховані на широку аудиторію) розкривають ще одну грань обдарування Г.Д. Зленка — поетичну, як віртуоза сонетної форми.

Чи завжди ми помічаємо яскраве явище поряд із нами? Пам’ятаю, як у 2011 році художник Вадим Кучер-Куцан задумав серію портретів видатних діячів культури Одеси і я влаштував йому зустріч з Григорієм Зленком у редакційному відділі. Вадим зробив односеансний натурний замальовок, на основі якого невдовзі створив графічний портрет науковця, вражаюче схожий і психологічний. Він магнетично притягує погляд глибокими соковитими тінями, переконливою пластикою й артистизмом виконання. Шкода, що це зображення — свідчення ще одного визнання з боку художньої інтелігенції — не було включене в ілюстративний блок каталогу. Тим більше, що не так часто з’являються схожі видання (обмежений тираж — зайвий цьому доказ).

Якщо на початку вже заговорили про істину, яка може мати різний вимір, то в наступному пасажі, конкретизуючи окремі моменти не стільки біографії, скільки сприйняття особи Зленка, знову повернуся до своїх спогадів про нього в часи нашої роботи в бібліотеці.

Григорій Дем’янович жив у своїй інформаційній «бульбашці», контури якої окреслював його світогляд і прерогативи, принципи й цінності. У своїй подорожі в минуле — у персоналізований світ історії, класики — він почувався самітнім романтиком. Його дослідження — це діалоги з тінями минулого, яким потрібний провідник у безперервну реальність. Він міг годинами бродити бібліотекою, ви-вчаючи фонди, доступ до яких, за рідкісними винятками, йому був завжди відкритий. Але тодішня адміністрація не вельми полюбляла слідопита — за популярність, авторитет у науковому світі, за особисту незалежність, бекґраунд, який не бажав ставити на службу кар’єристам. Наприклад, Григорій Зленко ніколи не писав вступні статті за очільників, які готові були зловживати адміністративним ресурсом, намагаючись «засвітитися». Не кланявся і не запобігав, був гордим. А ця риса характеру вимагає високої плати і соціальних втрат для її володаря. Григорій Дем’янович був безкомпромісним у мовному питанні, відстоюючи українську мову як державну, за що його люто ненавиділи місцеві москвоцентристи. І мав тут гідні приклади. Як не згадати мужню, викличну позицію тих, чиє становлення відбувалося в горнилі Національно-визвольних змагань 1917—1921 років — Бориса Антоненка-Давидовича, Володимира Сосюри чи Павла Тичини. Не всі знають, що останній у 1959 році відмовився від посади голови ВР УРСР, бо не хотів підписувати закон, згідно з яким батьки отримували право звільняти своїх дітей від вивчення в школах української мови...

Каталог, що був підготовлений і вийшов до 90-річччя від дня народження Г.Д. Зленка, — гідне пошанування його пам’яті. Сьогоднішнє повернення імені авторитетного дослідника, потужна і цілеспрямована робота нинішньої адміністрації ОННБ та чиновників різного рівня гаряче вітаються. Публікація цієї статті-рецензії на сторінках «Чорноморських новин» — улюбленого часопису Григорія Дем’яновича — ще один жест вдячної пам’яті про неперевершеного літературного слідопита, нагадування про його визначну роль в історії української культури.

Володимир КУДЛАЧ.