Довга боротьба за пам’ятник Лесі

Може, Пушкін був великим поетом, але пам’ятник Лесі поряд з ним? Та боронь, Боже! Навіть якщо вкласти його на спочинок до кращих часів десь у підвалі-запаснику якогось музею — зараз він нам точно ні до чого. А куди ж тоді Лесю притулити? На колишньому селищі в Пересипському районі, де він зовсім загубиться в оточенні багатоповерхівок? На Тираспольській площі, де це неможливо з технічних та інших причин? Чи в парку неподалік від Тараса Шевченка, під вхідною аркою на Ланжеронівський пляж? Усе це були пропозиції влади. А пропозиції громадськости, ініціативної групи відхилялися, і найкраща з них — на проспекті Українських Героїв (донедавна — Олександрі-вському), стосовно якого лунало перелякано-категоричне «Ні!».

Нарешті, здається, крига скресла. Й от знову, по тривалій перерві, ініціативна група покликала всіх небайдужих обговорити цю справу туди, де, властиво, усе й почалося — в бібліотеку ім. Михайла Грушевського, на пораду й розраду, і саме в день народження Лесі Українки — 25 лютого. Заодно й розповісти про закінчення довготривалих пошуків локації для пам’ятника. То що ж: завершення епопеї? Хтозна! Як воно завше буває на наших теренах, не всім це місце до вподоби, бо, як мовиться, кожен Іван має свій план.

Модераторка зібрання, депутатка міськради Ольга Квасніцька, давня прихильниця пропонованих ініціаторами проєктів, сказала, що «довга боротьба за те, щоби в українському місті Одесі з’явився пам’ятник Лесі Українці, здається, завершена». Це викликало пожвавлення в залі. «Ми визначилися з місцем, де має стояти пам’ятник. Залишається не менш важливе завдання: гроші на його виготовлення та встановлення». Знайти кошти пообіцяла громадська діячка Наталія Делієва.

Свого часу група пропонувала встановити пам’ятник на тоді ще Олександрівському проспекті, й це була чи не найкраща пропозиція. Свій виступ на топонімічній комісії художник Сергій Савченко обґрунтував тим, що цей проспект міг би стати місцем зосередження інтелекту, адже там уже стоять Адам Міцкевич, до слова, пов’язаний з Україною, Іван Франко… У відповідь — очікуваний спротив. «Противники цієї ідеї здивували своєю непрофесійністю, не могли обґрунтовано заперечити та все твердили, що не бачать там цього пам’ятника», — нагадав Сергій Савченко.

Цікаву деталь завважила голова громадської організації «Асоціація жінок України «Дія», вже згадана Наталя Делієва: «Подивіться, в Одесі лише два «жіночих» пам’ятники — Віра Холодна і жінка з дитиною на Морвокзалі».

Насиченою розповіддю про існуючі в світі пам’ятники Лесі Українці подивувала всіх доцентка Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк. А їх, як з’ясувалося, дуже багато.

Учасники зустрічі мали можливість ознайомитися із 14-томником Лесі Українки, іншими виданнями її творів та про неї, а художниця Лариса Дем’янишина представила свої ілюстрації до книжки «Подорож до моря» — оригінали графічних аркушів.

На завершення було оголошено, де планується поставити давно вимріяний пам’ятник: центральна алея скверу Лесі Українки (колишня назва — сквер Космонавтів), що примикає до проспекту її ж імені (донедавна — проспект Гагаріна), неподалік від храму Православної церкви України. Там достатньо простору, місце нічим не затиснене, ще й трамвайна зупинка поруч…

Не всім до вподоби це місце, хотілося б, щоби десь у центральній частині міста стояла наша Леся. Та, здається, усе вже погоджено. Залишилося вирішити фінансову проблему, не менш важку під нинішню пору, ніж були пошуки локації для пам’ятника.

Роман КРАКАЛІЯ.