Під прицілом — Борис Грінченко

Презентація видання відбулася в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці  ім. М С. Грушевського.

…Понад півстоліття тому, а точніше — в січні 1969-го (цифри не люблять неточних підрахунків), отримав свою першу відпустку в молодіжній газеті. Хотілося кудись у мандри. Колега із Закарпатського радіо «влаштував» путівку в пансіонат «Невицьке», неподалік від Ужгорода. І що там було робити, коли снігу не допросишся? Щоднини після сніданку вирушали ми на оглядини міста. Роззирались довкруж, дегустували каву, та й ще дещо — місцевого виробництва.

Мушу зізнатися, що всюди, де лиш не бував, першим бажанням було відвідати книгарню, властиво, всі місця, де продають книжки. Отож, прошкуємо пішки з Невицького, аж ось і перша зваба: книгарня на краю міста. Майже порожньо — робочий день. Почав там, як мовиться, копатись. І докопався аж до найнижчої полиці. А там… справдешнє багатство, якого шукав давно: «Словарь української мови» Бориса Грінченка. На полиці — безлад, частина томів забруднена, деякі попсовані. «А це, — пояснила продавчиня, — коли переносили пачки з машини, одна упаковка роз-крилась, і вони попадали в грязюку. Того й на нижній полиці».

Вибрав собі найчистіші томи, не попсовані, ціленькі, новісінькі, увесь комплект. Вдома всі ці томи також опинились на окремій полиці — щоби завжди під рукою, поряд з іншими словниками. Тоді рідномовних словників було негусто — ніхто в державі про українську мову не дбав, дякувать Академії наук за це видання, хоч і видрукуване фототипічним способом з видання 1907—1909 років. Під ту пору зі словниками української мови було сутужно. Почитати тодішні газети, книжки: росіянізмів та якихось диких зворотів — греблю гати. Хто прагнув чистоти рідної мови, мусив добирати питомі слова та вирази, шукати у класиків. Хто вмів тримати перо в руці, мусив не припускатися помилок власного підрядкового перекладу. Всі письмаки тоді вишукували, де лиш могли, Грінченків словник рідної мови. Оте академічне видання накладом 30000 одразу розхапали. У нас-бо і в тих часах пишучих було подостатком, дарма що нація не знала як слід ні мови рідної, ані свого власного родоводу.

Уже пізніше, в потязі до Львова, пошкодував, що не здогадався прихопити ще один-два комплекти для дарувань. Таки направду книжка — найкращий подарунок, а коли це ще й Словник Грінченка!.. Стоїть той комплект, пошанований найкращою полицею, досі, завше під рукою поряд з іншими. Всі ці десятиліття звіряюся з ним, коли з’являється сумнів у правильності вибору слова: а як там у Грінченка?..

…У Грінченка було сумовито. Працював над Словником на піку своєї громадської діяьности. То була його лебедина пісня. Він створив паспорт української нації, і в цьому — його громадянський подвиг. А сумних ноток додавала донька Анастасія, достатньо екстравагантна дівчина. Вихована в радикальному дусі, вона вступала до різних політичних організацій і там себе активно проявляла. Досить сказати, що молодою дівчиною, бува, перевозила зброю з підавстрійської частини України на підросі-йську. І де, ви б думали, вона ховала ту зброю? У волоссі пишної зачіски. Її життя було виповнене небезпечними пригодами…

Вочевидь, Ігор Стамбол не випадково обрав для написання книжки саме цей напівдетективний сюжет. Така література має попит, її легко читати. Книжка написана у стилі біофікшн, нині вельми популярному. Вона художня, але має історичну канву.

Роман КРАКАЛІЯ.