«Я із вічної книги життя...»

Олекса Різників має логічний розум, тонке відчуття гумору і рідкісний талант — зачаровувати слухачів та глядачів поетичним словом.

Не обмежуючись літературною творчістю, працює ще й у галузі мовознавства. Результатом його копіткої багатолітньої праці стали роботи «Спадщина тисячоліть. Чим українська мова багатша за інші», «Одноримки: словник омонімів та схожослів», «Складівниця української мови», «Їдло 33-го. Словник Голодомору», «Українська мова — спадщина тисячоліть. Чим наша мова багатша за інші», шість випусків «Словогрон українських» тощо. У них автору вдалося зібрати українські мовні перли минулого і сьогодення, вдало закріплені в окремих словоформах. Він розробив спеціальну схему, яку назвав «Таблиця україномовних елементів» (за аналогією з «Таблицею Мендєлєєва»).

У статті «З рідною мовою довгі літа» журналіст і письменник Роман Кракалія підкреслює: «Олекса Різників роботу виконує таку, що під силу цілому інституту, чи, принаймні, інститутському відділу. Подібною працею не завше заангажовані навіть установи, які лише називаються українськими, а часом і національними».

Вітаючи батька з поважним днем народження, донька Ярослава Різникова на своїй

ФБ-сторінці написала: «Тато досить критично ставиться до себе і часто іронічно підписує свої листи БджОлекса (бджола Олекса), відсилаючи до свого вірша, написаного 1 лютого 2019 року в поїздці до Кропивницького, де він отримав премію імені Євгена Маланюка. А звучить вірш так:

На тлі Шевченка і Маланюка,
На тлі Франка, чи Вінграна, чи Лесі
Ти сам собі таким дрібним здаєшся,
Що годі вдень із ліхтарем шукать.
Але ти є. Існуєш. Ти живеш,
І комплекс меншості тебе пече і крає,
Аж поки ти не втямиш врешті-решт —
Бог Бджілку і Слона НЕ зіставляє.
Ти — не на тлі.
Ти сам собі.
БДЖОЛА є!

А ще тато пише: «…Я із вічної книги життя, я одна із дрібних її літер…».

Але ж саме з таких «дрібних літер» виписується життя і доля нашого роду! З праці таких творчих і працелюбних «бджілок» виростає історія нашого народу!».

Поетеса Ірина Тома свого навчителя привітала так:

«Я ж — це не Тіло і не Дух,
Не форма й зміст, а щось між ними,
Я — іскра з них, я — їхній рух,
Я — їх проникненість незрима.

Ці глибокі філософські роздуми написав український письменник та мовознавець Олекса Різників, якому сьогодні, 24 лютого, виповнюється 88 років! Вітаємо з цією магічною датою!

Дякуємо Вам за багатокрилу, щедру душу, за ту яскраву іскру, яку Ви вмієте запалювати в собі та інших, за невпинний рух творчості!

Для Олекси Різниківа однією з надважливих духовних потреб є Мова. Митець запевняє, що Дух та Мова подібні, а Розум та Мова — нерозривні. Адже, як він пише у книзі «РозуМовний обшир України-Руси», «Мова зустрічає дитину, немовлятко, просякає у його свідомість, творить цю свідомість, яка зоветься РОЗУМОМ, і все життя людина-мовець розкошує у тій Мові. А згодом людина відходить, а Мова залишається. Чи не так само ми приходимо в цей світ, роблячи перший вдих, живемо, дихаючи, і бездиханними відходимо, а повітря, або возДУХ, як його називали в давнину, залишається.

То виходить, що Мова дуже і дуже подібна до повітря або возДУХА».

Людину через тісний зв’язок розуму із мовою автор пропонує називати замість homo sapiens (людина розумна) — Людина РозуМовна. Бо тут, на відміну від латини, мова наша уміє, спроможна поєднати і Розум, і Мову.

Дякуємо за глибокі роздуми та нові відкриття!

Бажаємо Олексі Різникову завжди бути енер-гійним та натхненним! Хай душа залишається чуттєвою, а дух — незламним! Многая літа!».

А ось рядки із допису-вітання поетеси, редакторки часопису «Камертон» Марини Забуранної:

«Коли Ви читаєте «Зелене листя клена схилилося до мене…», завжди на Ваших очах сльози. Вам завше, щодня, щомиті болить доля України… Тому Ви — приклад безупинної праці для України! Праці — титанічної! Може, поки що, й не до кінця усвідомленої сучасниками… І я не лише про поезію чи прозу. Я про унікальний кореневий словник (!), про сотні чи й тисячі досліджень про мову та історію нашого народу… про Ваше бачення сутності людини, про те, як Ви розглядаєте поняття Душі…

Ви — приклад. Людина, яка ніколи голосно не кричить, але дуже багато робить! Ви вмієте і нас усіх так згуртувати й зарядити своєю енергією, що хочеться працювати, втілювати, створювати, змінюватися, рости!..

Дякую Вам за знання, які нам передаєте! А найбільше — за Вашу щирість і тепло! Нам пощастило жити з Вами в одному часопросторі!

Хочу, щоб кожен українець почув Ваш голос:

Ми з роду тих, що рождені літати,
Не можем плазувати по землі!..

Шаную, вчуся і люблю!».