№ 7 (22534) четвер 20 лютого 2025 року

У ніч на середу терористи масовано атакували Одесу та район ударними безпілотниками.

Внаслідок атаки пошкоджено цивільну інфраструктуру, зокрема дитячу поліклініку, садочок, вікна у багатоповерхівках та легкові автомобілі.

Постраждало четверо осіб, серед них — одна дитина. Всі госпіталізовані у стані серед-нього ступеня важкості.

Через російську атаку в частині Одеського району діють локальні аварійні відключення світла. Критична інфраструктура працює за допомогою генераторів. У Київському районі Одеси призупинено теплопостачання частині споживачів. Відкриті пункти незламності. Над ліквідацією наслідків на місцях працюють всі відповідні служби. Правоохоронці фіксують чергові злочини росіян проти мирного населення Одещини.

«Зараз в Одесі тривають рятувальні роботи після чергового російського удару по енергетичній інфраструктурі. Саме по цивільних енергетичних об’єктах, проти яких російська армія вже майже три роки не шкодує ані ракет, ані ударних дронів.

Якраз учора, після сумнозвісної зустрічі в Ер-Ріяді, стало відомо, що російські представники вкотре брехали про те, що вони нібито не завдають ударів по енергетиці. Майже в той же час вони завдали такого удару по електротрансформаторах.

Чим більше самітів за участю світових лідерів, тим більша у підсумку метушня. Прості проблеми стають складними і навіть нерозв’язними. А спроби узгоджених дій союзників створюють безвихідні ситуації. Найлегше тут знайти винного і назвати його ім’я. Але Трамп і хаос, як з’ясувалося, — не синоніми. По обидва боки Атлантичного океану і частини Тихого є сили, які бажають об’єднатися й дати москві по руках за руйнування міжнародного права та агресію без берегів.

Стандарти демократії

Конференція з безпеки, що проходила 14—16 лютого, зібрала стільки політичних лідерів і чиновників першого ряду, що легше було б назвати тих, хто її проігнорував. Москва теж хотіла взяти участь у цьому саміті, та рашистів до Мюнхена не допустили. Спадкоємцеві Ріббентропа Лаврову просто не дали візу. Не дали можливості поширювати брехню у пристойному товаристві.

Скільки б часу не минуло, але нас не покидатиме одне болюче питання: чому так сталося, що 24 лютого 2022 року РФ віроломно розпочала повномасштабну війну проти України?

Якщо ми звернемося з цим хвилюючим питанням до різних верств населення нашої країни, то відповіді будуть різними. Воно й зрозуміло, скажете ви, адже кожен має право на свою думку, яка, в свою чергу, багато в чому залежить від душевного стану й особистих переконань. Тож навряд чи ми змогли б почути від пересічної людини змістовний та об’єктивний аналіз першопричин цієї жахливої події. А ось якби нам довелося зустрітися з людиною, причетною до високих дипломатичних кіл або керівництва держави, тоді, напевно, ми дізналися б ґрунтовну характеристику подій і персон, від яких на той час значною мірою залежали суверенітет, незалежність нашої держави.

Наша реакція на кризову ситуацію в Україні є запізнілою, але це спізнення викликане вочевидь не нашою байдужістю.

Навпаки, несподіваний афронт Президента Володимира Зеленського та його команди супроти Петра Порошенка видався нам настільки бездумним, що мимоволі жевріла надія: хтось пояснить Президентові всю загрозливість ситуації — і він скасує прийняті рішення. Сталося ж навпаки: Президент пішов на ескалацію, яка схожа на політичне і фінансове знищення свого суперника.

Цими днями «Народна трибуна», газета Балтщини, мала гарну нагоду для свята — 105 років від виходу першого номера цього видання. Нагода гарна, але часи для друкованих медіа… ой які негарні.

Багатьох, якщо не більшості, уже нема й не буде в паперовому форматі. І це величезна проблема для інформаційної безпеки нашої держави. Але державі — не до газет. Тим більше до тих, які вона не контролює. А ті, які контролює, листоноші змушені доставляти абонентам. Такі ж, як ми, що не в зеленому кольорі виходять, борсаються в океані проблем (океан — не перебільшення).

Історія воїна Дмитра Медзяновського, який повернувся з полону

Наталія Пірожок, торкнувшись долонями основи для нової маскувальної сітки, яку вже почали плести, тихо прочитала молитву. Прив’язала на край червоно-зелений браслетик-оберіг з ниток: невдовзі ця сітка захищатиме наших хлопців на передовій. Саме в цей момент до нас підійшла Ольга Задерей, головна спеці-алістка відділу зв’язків з громадськістю та ЗМІ Балтської міської ради, разом із чоловіком у військовій формі.

«Знаєте, хто це? Дмитро Медзяновський. Він нещодавно повернувся з полону…».

Зустріч супроводжувалося обіймами та непроханими слізьми. А в пам’яті одразу спливло відео, зняте росіянами, яке сколихнуло всю громаду. У ньому шістьох українських військовополонених допитують озброєні окупанти: ім’я, частина, місце проживання… Серед них — двоє балтян. Майже через два роки потому нарешті дочекалися одного з них — Дмитра Медзяновського.

…Він дуже схуд. Хоча й посміхався, але в очах — смуток з утомою. Відчувалося, що розмова про полон дається нелегко…

 Два реабілітаційних відділення та чотири центри ментального здоров’я з’являться на базі лікарень Одещини за підтримки французької організації Expertise France та Французького агентства розвитку (AFD).

У рамках підписаних Одеською ОВА та французькою стороною меморандумів будуть реалізовані проєкти зі створення центрів ментального здоров’я за програмою першої леді в Арцизькій центральній опорній лікарні, Білгород-Дністровській міській багатопрофільній лікарні, Одеській обласній дитячій клінічній лікарні та Роздільнянській багатопрофільній лікарні. Орієнтовне фінансування — до 200 тисяч євро на один заклад.

14 нових сучасних автомобілів екстреної медичної допомоги, переданих за сприяння Фундації Олени Зеленської, тепер працюватимуть на Одещині.

Карети «швидкої», оснащені як реанімобілі, розподілені між підстанціями та станціями КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф». Найближчим часом вони рятуватимуть людські життя по всій області.

Мінветеранів та МОЗ запускають експериментальний проєкт, який розширює перелік безоплатних послуг первинної медичної допомоги для ветеранів війни. Кабінет Міністрів ухвалив відповідну постанову.

Що зміниться?

Тепер ветерани, які підписали декларації з сімейним лікарем, зможуть отримати: додаткові обстеження та лікування, відновлення після травм та захворювань і лікування травм опорно-рухового апарату, розширену психологічну підтримку.

Тарас Федюк. «Спогади». Оформлення Юлії Броварної (Тернопіль, Видавництво «Навчальна книга — Богдан», 2024).

Попри окремі спалахи, яскраві і не надто, українська мемуаристика все-таки завинила перед своїм читачем. І вина та — досі. Хоча над головою літописців давно вже не стоять верховні «дроворуби»…

Уже самі ім’я й прізвище Серафима Орфеєва вказують на його духовне походження. Такі імена, як Серафим, давали випускникам семінарій, позначаючи обраний ними шлях служіння Всевишньому, а посилання на Орфея, міфічного героя-співака, від першохристиянських часів ідентифікованого з Ісусом Христом, повертало той життєвий шлях у музичне русло.

І таки справді, батько Серафима Орфеєва був священником, що в радянські часи могло не лише затримати кар’єрне зростання сина, а й взагалі викинути його із соціального буття чи й навіть життя. Але божественний дар музичного мислення допоміг йому попервах утриматися на щаблях професі-йного сходження. Клас композиції в консерваторії він опановував в одного з найвідоміших композиторів-педагогів початку ХХ століття П.У. Молчанова, а згодом став асистентом професора М.М. Вілінського, блискучого представника першого випуску консерваторії 1917 року, двоюрідного брата знаного музикознавця і композитора О.В. Оссовського. Однак просування посадами для людини з такими іменем і прізвищем не передбачалося: таких, «в ім’я революції», потрібно було «стирати» й забувати.

Танець «Агир ава ве Кайтарма» — частина нематеріальної культурної спадщини України  й жива традиція кримських татар

Традиційний танець «Агир ава ве Кайтарма» вже століттями залишається серцем кримськотатарських весільних урочистостей, об’єднуючи різні покоління. Його виконують усі — від поважних старців до дітей. Цей танець складається з двох частин: повільної, стриманої «Агир ава» та динамічної, запальної «Кайтарми».

Щоб скласти вичерпне уявлення про творчість мистця, бажано не тільки сформувати вдалу експозицію персональної виставки, а й знайти відповідний презентаційний простір. У нашому випадку — це Музей книги відділу науково-дослідної та популяризаторської діяльності Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського (вул. Троїцька, 49/51), де представлені твори Лариси Дем’янишиної. У назві імпрези використані поетичні рядки Ліни Костенко: «Благословенна кожна мить життя», що ментально відповідає художниці. (Зазначу, закриття виставки, на якій експонуються більше 40 творів різних періодів творчості мисткині, відбудеться 24 лютого.)

Справді, розташування залу, його бекґраунд, параметри, освітлення, персонал — усе це вкупі з роботами презентанта створює неповторну й пам’ятну атмосферу, дозволяє по-новому сприйняти, здавалося б, давно відомі речі. І, звісно ж, цілісному уявленню та об’єктивній оцінці доробку значною мірою сприяє відстеження еволюції творчості автора. Адже здатність еволюціонувати — одна з умов художнього зростання, можливості привернути до себе увагу зацікавленої публіки і, зрештою, морального задоволення від зробленого.

Від початку Великої війни неодноразово лунали слова, що важкі часи народжують сильних людей. Озираючись на тернистий шлях України, складно з першого разу пригадати «хороші» часи, коли можна було б просто жити, а не боротися за життя, займатися улюбленою справою, а не повстаннями та революціями задля вільного майбутнього.

Сьогодні українці й українки продовжують справу попередників, захищаючи рідну землю від російської ненажерливої пащі. І навіть якщо ми не знайомі особисто з цими відважними людьми, мусимо знати їхні імена, їхні обличчя. Персональна виставка «Час героїв» одеської художниці, членкині НСХУ, громадської діячки, волонтерки Ольги Погрібної, яка 10 лютого відкрилася в Одеському обласному центрі української культури, є не просто черговою експозицією, а своєрідним художнім літописом, де закарбовані портрети тих, хто творить історію та оберігає наш сон.

З глибоким сумом сповіщаємо, що 17 лютого на 79-у році життя після тяжкої хвороби відійшла у засвіти відома українська художниця і педагогиня Алла Іванівна Ворохта.

Українське мистецтво втратило яскраву, талановиту художницю, яка багато років віддала творчості у різних жанрах, головним з яких для неї завжди була графіка.