№ 6 (22533) четвер 13 лютого 2025 року

За результатами моніторингу 50 місцевих рад у десяти областях України, проведеного секретаріатом Уповноваженого із захисту державної мови, 24% органів місцевого самоврядування порушують вимоги мовного законодавства під час пленарних засідань.

Моніторинг, повідомляється на сайті мовного омбудсмена, здійснювався щодо дотримання статті 12 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (робочою мовою діяльності органів місцевого самоврядування, у тому числі мовою засідань, заходів, зустрічей та мовою робочого спілкування, є державна мова) та частини 6 статті 27 (веб-сайти та веб-сторінки в соціальних мережах органів місцевого самоврядування мають бути державною мовою).

Цього тижня Україну чекає низка важливих перемовин з європейськими та американськими партнерами: 12 лютого — засідання у форматах «Рамштайн» (під головуванням Великої Британії) та «Веймар+» (на рівні міністрів закордонних справ), 14–16 лютого — Мюнхенська конференція з безпеки. Головним питанням цих подій стане війна Росії проти України та пошук шляхів її завершення.

Які очікування, а головне — які ключові завдання та виклики стоять перед нашим «дипломатичним десантом» на чолі з Президентом Володимиром Зеленським? Про все це, і не тільки, «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) поговорив з Володимиром Огризком, міністром закордонних справ України у 2007–2009 роках, керівником Центру досліджень Росії.

Наприкінці тижня, 14 — 16 лютого, у Мюнхені відбудуться засідання Конференції з питань безпеки. У них візьмуть участь лідери багатьох європейських країн і країн заокеанських. Україна буде представлена делегацією на чолі з президентом, а українське питання стане на конференції одним із центральних. Але не головним. Оскільки йтиметься про нову архітектуру світової політики загалом. Про перехід від угод (Ялта, Потсдам, Гельсінкі) до чогось іншого.

Кому хто винен

Напередодні відкриття Конференції з безпеки її організатори традиційно оприлюднюють звіт з аналізом основних геополітичних тенденцій. Фактично — про завершення цілої епохи. Епохи протистояння глобальних систем часів «холодної війни» і від спроб збудувати світ, де домінує «міжнародне право», до визнання факту, що світовою політикою не можна керувати з одного центру. Визнати це теоретики часто соромляться. А на своє виправдання посилаються на те, що Сполучені Штати Америки після обрання Дональда Трампа хочуть позбутися ролі жандарма, що підтримує на планеті порядок, якого нема.

Мабуть-таки, художниця не випадково обрала для назви своєї виставки саме цей рядок з вірша славетної поетеси, що стала символом українського духу.

Так само, як поезія Ліни Костенко, творчість Лариси Дем’янишиної вписана в український час.

Хто й коли піде у 12-й клас та що таке академічні ліцеї

Малопомітним для загалу є те, що ще рік тому частина закладів середньої освіти, які називалися гімназіями, стали ліцеями. А це видимі ознаки руху до масштабної реформи старшої школи, про яку заявляли ще із 2017-го.

Дебати про нові підходи до навчання тих учнів, які ось-ось мають вступати у доросле життя, помітно уповільнилися після початку повномасштабної війни. Втім, Міністерство освіти та науки України вже чітко окреслило терміни запуску змін для старшокласників — із 2027-го. А з початку нового навчального року розпочнеться їх пілотування в окремих областях.

24 січня сповнилося б 50 років Решату Мідатовичу Аметову — кримськотатарському активісту, першій жертві росі-йської агресії в Криму в лютому-березні 2014-го. За свій героїчний вчинок він посмертно удостоєний відзнаки «Народний Герой України» (2015) і звання «Герой України» (2017). В Одесі на його честь названо вулицю (колишня Романа Кармена).

Решат виріс у родині, яка добре розуміла ціну боротьби за свободу. Дід, Кадир Аметов, під час Другої світової війни, коли після важкого поранення його комісували, був радянським розвідником, організував підпільну мережу, яка діяла в районі Севастополя, Сімферополя та Бахчисарая, передаючи в штаб фронту потрібну інформацію. Утім, це не врятувало його з родиною від насильницької депортації у травні 1944 року в далеку Самаркандську область Узбекистану. Батько Решата, Мідат Аметов, був активним учасником кримськотатарського національного руху в Узбекистані, але рано помер, залишивши дружину з трьома дітьми.

(До  180-річчя  від  народження)

Яскравий талант Пулюя як публіциста і політолога проявився у його статтях на захист української мови, яку він глибоко усвідомлював як націє- і державо-творчий чинник. В одній з них він писав: «Переклади св. Письма дозволені в росийській імперії на більше як на 36 мовах. Вільно там навіть монголам, туркам і татарам читати і проповідувати слово Боже на своїй мові, вільно й полякам і таким славянським народам, як серби, болгари та чехи, що жиючи розсіяні по всій Імперії, становлять тілько малесенький процент російського населення, не вільно тільки – 25 міліоновому руско-україньскому народови, хоч він з московським ще й одновірний» (це з тексту протесту Пулюя, надісланого до «Главного Управления по делам печати» у Петербурзі). В іншій статті подано текст меморіялу професора Пулюя, надісланого ним у Петербург до спеціальної комісії для перегляду цензурних законів. З гострою критикою відгукнувся він на царський маніфест від 19 серпня 1905 р., який подавався як велике благо для народу: «… за слово Боже на рідній мові людей як переступників карають, а сьвятійший синод св. Письма на українській мові і раненим людям не дозволяє, тим воякам українцям, що за царя кров проливати мусіли. Чи можливий поступ там, де таке варварство дозволено царським указом?!».

(Розуміння виявила не російська влада, а японська, яка на клопотання Пулюя дозволила поширення духовного слова українською мовою серед вояків-українців, полонених під час російсько-японської війни). Глибину суджень Пулюя з іншої його статті про те, що «…одна тілько культура може обезпечити не тілько добробут і красну долю великих мас народу, але й удержати добрий лад в державі», підтвердив увесь хід становлення високорозвинених держав. Зразком переконливої публіцистики є також статті Пулюя у газеті «Діло» щодо необхідності відкриття українського університету у Львові.

Майже містична історія одного вірша Володимира Сосюри

Володимир Сосюра та Іван Мазепа… Знаходимо немало спільного у життєписах обидвох. Тож і не дивно, що у відомого вірша українського поета, написаного в Одесі, — своя цікава історія. Та й життєписи обидвох у чомусь таки містично схожі.

Навколо радости так мало!
Який у чорта «днів бадьор»,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зор.

2 лютого у Південному відбулася важлива літературно-мистецька подія — презентація збірки поезій Олеся Чайківського «Обрій».

Проходила вона в особливому місці — храмі святих апостолів Петра і Павла Української греко-католицької церкви і в особливий день — свято Стрітення. Дрес-кодом була вишиванка. Доторкнутися до українського слова та провести благодійний збір на допомогу ЗСУ — такими були основні місії цієї зустрічі. Саме тому тут панувала особлива патріотична атмосфера, сповнена щирості й любові.

Ведучою святкового заходу була донька письменника — Олеся Чайківська, яка, звісно ж, най-краще знає про особливості творчого шляху батька. Олеся Олександрівна надзвичайно майстерно окреслювала основні моменти того шляху, ділилася цікавими сімейними історіями, вела діалог із присутніми. На сцену виходили учні ліцею ім. В’ячеслава Чорновола, рідні та друзі, кожен читав улюбленого вірша зі збірки.

З уст самого Олеся Чайківського лунали чуттєві поезії про мову, про героїв Крут, про обрій, про любов... Зворушливо звучали пісні під гітару у виконанні Володимира й Оксани Петрівських та Петра і Ксенії Маковецьких.

Завтра, 14 лютого, о 14.00 в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського (відділ соціокультурної діяльності, 1-й поверх), у День закоханих і в Міжнародний день дарування книг, відбудеться презентація новодруку Георгія Тарченка «На перехресті радості й печалі».

Георгій Тарченко — випускник філологічного факультету Одеського університету ім. І.І. Мечникова. Як пише про себе: «Народився у с. Основа на Одещині. З цього острова і відправилася моя бригантина в плавання на просторах життя. Жив і працював у містах Миронівці та Вишневому в Київській області». Після повномасштабного вторгнення проживає в Іспанії, але думками й допомогою ЗСУ — постійно з Україною.

Рак — це не просто захворювання, не просто статистика, а виклик для суспільства і сфери охорони здоров’я у всьому світі. В Україні онкологічні захворювання посідають друге місце — після серцево-судинних — серед причин смертності, що робить їх одними з найсерйозніших загроз для життя людей. За даними Національного канцер-реєстру, у 2023 році 110022 українців й українок зіткнулися з цим діагнозом, і серед них майже 7000 — жителі Одеської області.

Проблема раку ускладнюється тим, що навколо нього існує безліч міфів, які можуть бути шкідливими та викликати більше страху і паніки, ніж сама хвороба. Через думки, що рак — стовідсотково смертельний вирок, чи недостатню поінформованість людина відмовляється від обстеження та лікування або ж обирає неефективні методи, втрачаючи дорогоцінний час.

Серед дітей 6—8 років надлишкову масу тіла мають 22,96%, з них 9,13% — ожиріння, а 2,63% — важке ожиріння. При цьому хлопчики більш схильні до проблем з вагою: показники у них сягають 25,24% проти 20,72% у дівчаток. Про це свідчать результати першого в Україні дослідження щодо поширеності надлишкової маси тіла серед дітей молодшого шкільного віку, проведеного в рамках Європейської ініціативи ВООЗ (COSI).

«Ці результати відображають не лише статистичні дані щодо надмірної ваги у дітей, а й дають можливість зібрати більше інформації про причини. Зокрема, щодо харчових звичок, фізичної активності, поведінкових звичок у сім’ї, шкільного середовища. Це дозволяє оцінити й ефективність реформи шкільного харчування, коригувати підходи до профілактики неінфекційних захворювань з раннього віку і, зрештою, формувати безпечне освітнє середовище», — зазначив заступник міністра охорони здоров’я, головний державний санітарний лікар України Ігор Кузін.