Велика угода за рахунок України?

Але треба йти на ризик. Чимось малим пожертвувати заради великої мети. Спростити завдання до краю, представити контрольну ланцюжком нічим не пов’язаних простих арифметичних завдань. Завданнями щодо отримання з боржників грошей або, наприклад, завданням щодо забезпечення безпеки. Ідейна підкладка політики тут виключається. Будь-який конфлікт на внутрішній або міжнародній арені є угодою на зразок «ти мені — я тобі». Багато в чому так було і раніше. Але в минулому столітті про це замовчували. Інакше втрачався сенс переговорів. Жодну з локальних воєн (як-от в’єтнамську чи корейську) не вдалося б припинити.

Але припиняли. І росла бюрократія, необхідна для ведення переговорів. І зростали суми, необхідні для утримання бюрократів. А основна частина витрат припадає на Сполучені Штати Америки. Точніше, припадала, поки Дональд Трамп з Ілоном Маском не надумали покласти цьому край. Стягнути борги за підтримку безпеки. Усунути дисбаланс у «несправедливій» торгівлі. Вийти з міжнародних угод, які не приносять прибутку, і припинити війни, не забуваючи про інтереси та витрати США, головного миротворця.

Донедавна партнери сприймали наміри Трампа як своєрідну пропаганду, як спосіб зміцнити свою популярність на внутрішній арені. Але великий Дональд завчасно попередив: від його заходів співвітчизникам «може бути боляче». І буде боляче, якщо підвищення митних зборів на канадську нафту та китайську електроніку призведе до їх виходу з американського ринку. То в чому ж сенс «ефективності», якщо вона додасть болю у завдання зробити Америку знову великою?

А сенс у тому, що, на думку Ілона Маска, треба спробувати. Не вдається прищемити хвіст бюрократії у Вашингтоні, перенесемо власний космодром до Техасу, а власні заводи — у КНР. Скоротимо склад своїх службовців на сто тисяч. З’являться гроші. Ефективність одразу дасть результат. А поки не дала — пограбуємо всіх, хто не до кінця у світі пограбований. Європа придбає товари, що не знаходять попиту у США, китайці розрахуються підвищенням цін на заокеанські товари. Араби заплатять за охорону торговельних шляхів від нападів єменських хуситів. А Україна припинення війни сплатить авансом. Рідкоземельними елементами, що конче потрібні Ілону Маску для марсіанських програм.

Щось уже готується

Українська тема, до речі, адміністрацією Трампа не забута. Забуті лише терміни, відведені для укладання угоди століття, де нашій країні відведено центральну роль. Роль платіжного засобу у майбутніх переговорах Вашингтона з москвою.

Підготовка таких переговорів активно ведеться американською стороною. Й офіційне призначення генерала Кіта Келлога спеціальним представником США з питань України та росії — тому свідчення. Що-правда, чиновники середньої ланки в московському кремлі тримають рота на замку. А от їхні колеги у Вашингтоні не присягалися мовчати. Їм відомо, що особиста зустріч Трампа і путлера незабаром відбудеться в одній з арабських країн (Саудівській Аравії або ОАЕ) і триватиме так довго, як буде потрібно для отримання результату. Нікого із партнерів чи союзників на зустрічі не буде. А українцям не повідомлять про досягнуті результати.

Нового держсекретаря Майка Рубіо, за чутками, навіть не інформують про підготовку переговорів. Йому відведена роль «вісника миру» з візитом до Києва з фінальними запевненнями про те, що всі інтереси нашої країни на переговорах враховані та закріплені, включаючи, певна річ, безпеку. Після цього залишиться тільки випити шампанського і мовчки проковтнути територіальні поступки та інші «дрібниці». У передчутті перемоги «розсудливості» у низки російських та американських миротворців настрій — святковий. Але в цей настрій не вписується позиція Президента України Володимира Зеленського. Він, нагадаю, досі не скасував заборону на ведення переговорів із ворогом, який напав на нас. І не має наміру скасовувати цю заборону в найближчому майбутньому. Хоча американці публічно просили про це керівника Офісу президента Андрія Єрмака.

Чиновники з адміністрації Трампа наполягали також на терміновому проведенні в нашій країні парламентських та президентських виборів, хоч їм добре відомо, що наша Конституція під час воєнного стану такі вибори забороняє. І не личить стороннім реагувати на розмірковування путлера про легітимність україн-ської влади чи про неможливість вести з нашою владою переговори. Зауважу, що у дипломатів США погляди на легітимність є досить гнучкими. Їм навіть простіше спілкуватися з представниками диктатур, ніж із демократично обраними лідерами. Але українці, точніше, наш президент — особливий випадок. Володимир Зеленський лякає Дональда Трампа як людина, яка не готова до практики угод, яка не розуміє принципу «ти мені — я тобі».

Главу нашої держави, ймовірно, не злякають угоди, укладені за спиною України, і він, як у лютому 2022 року, заявить: мені потрібна зброя і ще раз зброя, а не угоди. І буде правий. Як мав рацію три роки тому.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.