Правдива велич Івана Пулюя

Водночас кінцем ХIХ – початком ХХ століть датовані публікації, у яких зазначено внесок Пулюя у гуманітаристику. Зокрема, І. Франко у праці «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.» високо оцінив відстоювання Пулюєм прав української мови, дослівно: «… 1871 р. дав себе знати в руськім письменстві як дуже талановитий полеміст у дуже делікатній справі – вживання народного язика в церковних книжках».

Для популяризації імені Пулюя як видатного фізика серед гімназійної молоді та й усього українського громадянства важливу роль відіграв написаний  В. Левицьким ґрунтовний підручник «Фізика для вищих кляс», виданий у Львові 1912 р. і повторно 1924 р. – у ньому подано конкретні відомості про вагомий внесок Пулюя у цю науку. На той час Пулюй уже належав до найвідоміших у Європі та світі фізиків і фахівців у галузях теоретичної та практичної електротехніки. Свідченням цьому є той факт, що опубліковану німецькою мовою 1883 р. у Відні монографію Пулюя про катодні промені Лондонське фізичне товариство видало 1889 р. у перекладі англійською мовою як окремий том серії «Physical Memoirs», в якій друкувалися підсумки найважливіших досліджень, виконаних поза межами Великої Британії.

Також прикметно, що ще  1880 р. американський журнал «Science» опублікував статтю, у якій викладено результати досліджень Пулюя, що спростовують хибну інтерпретацію процесів у середовищах розріджених газів відомого британського фізика і хіміка В. Крукса. Досліджуючи вплив магнітного поля на катодні промені, Пулюй довів, що дія на них магнітного поля має ту саму природу, що і його дія на електричний струм, який проходить у твердих провідниках. Він констатував, що кожна електрична частинка є насправді «елементарним струмом», а відхилення катодних променів магнітом – це результат дії магнітного поля на окремі рухомі заряджені частинки. Фактично, це ідея «сили Лоренца», сформульована тільки якісно (без формули), яка стала загальновизнаною лише в останні роки XIX століття і заклала основи електронної теорії Лоренца.

Хоч загалом безпосередньо у галузі фізики Пулюй працював лише приблизно 10 років (більше часу присвятив електротехніці), за цей період виконав фундаментальні дослідження, які проклали шлях до відкриття Х-променів (1895) та електрона (1897). А розпочав наукові студії 1872 р. у фізичній лабораторії Віденського університету після закінчення у ньому філософського факультету. Докторат здобув 1876 р. у Страсбурзькому університеті за дослідження в галузі молекулярної фізики. У 1874-1875 рр. працював як викладач у Військово-морській академії у місті Фіюме (тепер Рієка у Хорватії), де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі й був відзначений медаллю на Всесвітній виставці в Парижі 1878 р.

Працю в галузі електротехніки Пулюй розпочав 1876 р. у Віденському університеті після повернення зі Страсбурга, де перебував на стажуванні. У 1878 р. опублікував повідомлення з описом сконструйованого ним телефонного сигнального апарата, безпечного у практичному використанні. Активно працював над вдосконаленням освітлювальних електричних ламп, на Всесвітній електротех-нічній виставці у Парижі 1881 р. його електротехнічні апарати були відзначені дипломами. Серед них стала широко відомою одна з них під назвою «лампа Пулюя». Як з’ясувалося через 14 років, завдяки оригінальній конструкції саме ця лампа дала змогу Пулюєві отримати Х-променеві знімки найвищої якості. Сьогодні багато апаратів конструкції Пулюя можна оглянути в паризькому музеї «Conservatoire National des Arts et mеtiers».

Віденський період життя Пулюя почався 1865 р., коли вступив до Греко-католицької духовної семінарії, після закінчення якої у 1869–1872 рр. навчався на філософському факультеті Віденського університету. Прикметно, що, ще будучи студентом-теологом, він відвідував університетські лекції з математики, фізики й астрономії. Плани у нього були серйозні – був не лише слухачем, але й складав екзамени, хоч і не був студентом! Архівні документи свідчать, що ще за рік до зарахування у студенти університету він склав п’ять іспитів з математики, причому усі на відмінно. Пізніше, уже в період праці Пулюя у Празі, який почався 1884 р., високий рівень його знань з математики проявився у статтях з теоретичної електротехніки.

За рік до переїзду в Прагу в кар’єрі Пулюя сталися несподівані зміни. Річ у тім, що хоч початок 1880-х років був дуже продуктивним у його науковій праці, а докторат він здобув ще 1876 р., через відсутність належної протекції умови подальшої праці в університеті були несприятливими. Однак це його не особливо турбувало, оскільки знав, що зі своїми знаннями і набутим досвідом конструювання електротехнічних апаратів без належно оплачуваної роботи не залишиться. Так і сталося. Лампи Пулюя з успіхом демонструвалися на Електротехнічній виставці у Відні 1883 р. Тож не дивно, що наприкінці того ж 1883-го відомий австрі-йський підприємець Й. Верндль запросив Пулюя на посаду консультанта для організації виробництва електричних приладів у місті Штайр (Австрія). Наміри Верндля були дуже амбітними, тож він уважав за необхідне залучити до роботи найвідоміших у Європі фахівців – поряд з Пулюєм ще італійця Пієтту, чеха Кжіжіка і німця Шуккерта. Тобто ще на початку діяльності Пулюя в царині електротехніки високо оцінювали його кваліфікацію. На пропозицію Верндля Пулюй організував масове виготовлення електроламп власної конструкції. Тисячі таких ламп були використані для освітлення Електротехнічної виставки в Штайрі у серпні 1884 р., а також самого міста. Виставка ви-кликала сенсацію, «море світла» – таким було враження очевидців. Її відвідав імператор Франц-Йозеф і, як писали газети, упродовж тривалого часу розмовляв з Пулюєм. Наслідок не забарився – у жовтні того ж року Міністерство освіти запросило Пулюя на посаду професора Німецької вищої технічної школи у Празі.

Повернемося ще до студентських років Пулюя у Відні. Тоді він виявив рідкісну здатність поєднувати серйозне опанування науковими знаннями з практичною реалізацією непростих планів іншого спрямування, які він уклав для себе, ще будучи гімназистом у Тернополі. У Тернопільській гімназії, де викладання велося німецькою мовою, Пулюй заснував таємне товариство української молоді «Громада». Молодь збиралася тричі на тиждень: у неділю (декламація і читання слова Божого), середу (історія) і суботу (література), заснували свою бібліотеку. Великий вплив на гімназистів мала поезія Тараса Шевченка. Після закінчення гімназії 1865 р. Пулюй був уже сформованою особистістю-патріотом.

Продовжив активну громадську діяльність і коли вступив до Греко-католицької духовної семінарії у Відні, де навчалися ще понад два десятки галичан. Важливою подією стало відзначення українськими студентами у Відні 10 березня 1866 р. роковин Тараса Шевченка, враженнями про яку І. Пулюй схвильовано ділився в листі до членів «Громади»: «Та славно вже відбулися! Усі Славяне здивувалися! Ми хоть числом від них менчі, то таки щодо діла їм наперед нас не вирваться». Пулюй наголосив, що це вшанування Тараса Шевченка за участі близько 300 осіб відбулося всупереч шаленому спротиву москвофілів, а особливу прихильність виявили студенти-чехи.

У 1867 р. українська молодь у Відні заснувала легальне товариство «Січ», у якому І. Пулюй головував у 1872–1873 рр. Це товариство відіграло помітну роль у суспільно-культурному житті Галичини. Іван Франко у 1902 р. писав: «… в лоні самої «Січі» почали вироблюватися люди, що не їли даром університетського хліба, віддавалися науці серйозно, не для посади та кар’єри, такі люди, як Ів. Пулюй, Ів. Горбачевський і інші».

У цей час Пулюй уклав для себе амбітні плани розвитку системи освіти рідною мовою, над здійсненням яких працював практично усе подальше життя. Насамперед, необхідно було обстоювати використання народної мови замість язичія у церковних виданнях. Свої засади Пулюй втілив на практиці у Відні – 1869 р. видав «Молитвослов», а 1872 р. більший за обсягом «Молитовник», причому в першому випадку ще використав етимологічний правопис, а в другому – фонетичний («кулішівку»). Важливим кроком стала співпраця з Пантелеймоном Кулішем над перекладом Біблії, яка розпочалася у лютому 1871 р. Щоб прискорити розпочату справу, Пулюй на деякий час покинув університетські студії. Першим підсумком величезної праці Пулюя і Куліша стало те, що вже 1871-го у Відні послідовно вийшли у світ Євангелія за Матвеєм, Марком, Лукою та Іваном. Повний текст Нового Завіту вийшов з друкарні НТШ у Львові в 1880 р. Куліш дуже високо цінував Пулюя як особистість. У листі до О. Барвінського назвав його «чоловіком-самоцвітом».

Важливим завданням уважав Пулюй підготовку підручників для українських гімназій рідною мовою. Ще в студентські роки переклав українською підручник з планіметрії, а в одному з листів від квітня 1871 р. повідомляв, що закінчує переклад підручника з ботаніки відомого німецького біолога Е. Геккеля. Про подальшу активну діяль-ність Пулюя, спрямовану на розбудову системи вищої освіти українською мовою, яку він провадив, уже будучи професором у Празі, йтиметься нижче.

Значною подією у житті Пулюя була його поїздка улітку 1880 р. з Відня на Наддніпрянську Україну на запрошення П. Куліша та його дружини. Упродовж декількох тижнів він побував у Києві, Харкові та в родинній оселі Кулішів у Мотронівці. Обговорювали громадсько-культурні справи, зокрема можливість видання в Австрії українського літературного журналу, такого, як «Основа», що виходив у 1861–1862 рр. У Харкові І. Пулюй побував у домі Христини Алчевської, відомої громадської і культурної діячки, засновниці українських недільних шкіл.

На початок празького періоду життя і діяльності Пулюя припала важлива подія – 1884 р. він одружився із своєю студенткою Катериною Стозітською.

У 1886 р. народилася перша донька, іменована Наталією, а з часом ще дві доньки і троє синів. Наталія закінчила Празьку консерваторію, у якій тоді навчався також згодом відомий композитор Василь Барвінський, син Олександра Барвінського. У 1916 р. вони стали подружжям. Є багато проникливих публікацій про їхні драматичні долі, скалічені після Другої світової війни окупаційною московською владою. Тут лише за-значимо, що у листі до О. Барві-нського від 29 вересня 1909 р. Пулюй писав: «Недавно грала на фортепяні наша Наталка одну композицію Вашого сина. Я не мало дивувався і радів, що в него такий талан до музики. Нехай ж добра доля щастить йому на славу і користь, а батькови і матері на велику втіху!». Ймовірно, це була перша висока оцінка творчості В. Барвінського, на той час лише 21-річного, висловлена на папері.

Ставши професором Німецької політехніки в Празі, Пулюй енергійно взявся за модернізацію і поглиблення курсів викладання. Уже 1885 р. започаткував окремий курс лекцій з електротехніки та практичні заняття, його лекції відвідували не лише студенти, а й професори інших навчальних закладів Праги та інженери. У 1888–1889 рр. Пулюя обирають ректором Німецької політехніки в Празі, в 1890–1891 рр. він був деканом машинобудівного факультету. Домігся створення окремої кафедри електротехніки і з 1902 р. очолював її до виходу на пенсію в 1916 р. Розгорнув подиву гідну активність, спрямовану на реалізацію навчально-організаційних завдань. Завдяки його старанням курс електротехніки було забезпечено відповідною матеріально-технічною базою: налагоджено роботу електротехнічної лабораторії, побудовано машинний зал, переобладнано всі приміщення Фізичного інституту. Навчальні програми з фізики оновлював кожних два-три роки. Дбав про забезпечення належних умов для навчання студентів, зокрема 1905 р. заснував у Празі допомогове товариство для малозабезпечених студентів, які студіювали електротехніку. Педагогічна і науково-організаційна діяльність І. Пулюя була високо оцінена на державному рівні в Австро-Угорщині. Його відзначили орденом Залізної корони (1906), орденом Франца-Йозефа (1916), надали титул державного радника («Hofrat», 1910). У 1916 р. одержав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров’я.

Педагогічну діяльність Пулюй поєднував з масштабною роботою в галузі промислової енергетики, з проєктуванням і техні-чним керівництвом побудовою багатьох електростанцій, був визнаний державним експертом з цих питань. У його проєктах значна увага приділяласья до-триманню екологічних вимог. Свідченням визнання заслуг Івана Пулюя в царині електротехніки є обрання його 1913 р. почесним членом Віденського електротехнічного товариства.

Визначальним у науково-технічній діяльності Пулюя є поєднання фундаментальної фізичної науки і базованої на її основі електротехніки. Його теоретичні праці свідчать, що він не тільки глибоко розумів фізичні основи електротехніки, а й добре володів відповідним математичним апаратом, який ефективно застосовував для складних обчислень, необхідних для опрацювання власних винаходів. Значну увагу приділив теоретичним аспектам використання змінних струмів, зокрема ролі електромагнітної індукції та самоіндукції в електричних колах. Проаналізував вплив самоіндукції і спричиненої нею періодичної змінної електромагнітної сили на роботу двополюсної динамо-машини сталого за напрямком струму, провів експерименти, які підтвердили теоретичні результати. Його винаходи були запатентовані не лише в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Італії, Швеції.

Одним із найвидатніших технічних досягнень Пулюя став винайдений ним телетермометр, що давав змогу вимірювати температуру на великій віддалі від спостерігача – на різних глибинах моря, у шахтах і свердловинах, на високих вежах і на горах. Сконструйована ним катодна трубка-вентиль використовувалась для випрямлення змінних струмів. Пулюй відкрив перші принципи дегазації вакуумних приладів, тобто методи зниження у них тиску газу. Саме застосування цих принципів дало змогу фізику Ж. Перрену 1896 р. знизити тиск у газорозрядній трубці настільки, що стало можливим спостереження відхилення потоку катодних променів в електричному полі. Використовуючи метод Перрена, Дж. Томсон у 1897 р. визначив масу катодної корпускули – електрона. Тобто на шляху до відкриття електрона важливий крок зробив Пулюй.

Як і в молоді роки у Відні, так і пізніше в Празі Пулюй наполегливо працював для рідного народу. Особливо яскраво це проявилось у його впертій і тривалій боротьбі за відкриття українського університету у Львові та в його активній праці як дійсного члена Наукового товариства ім. Шевченка. Пулюй став одним з перших членів Товариства імені Шевченка, яке постало у Львові 1873 р. Коли ж 16 листопада 1892 р. Галицьке намісництво затвердило новий статут Товариства, за яким воно реорганізовувалося у поважну наукову інституцію, у листі до О. Барвінського Пулюй писав: «Добре діло зробили Русини, що розложили огниско для науки в товаристві ім. Шевченко… Доложу і я дещо із своєї праці по моїх силах і прошу мене залі-чити до секції для наук природних і медичних». Свого слова дотримав й упродовж наступних років опублікував декілька своїх наукових праць у виданнях НТШ. У 1899 р. Пулюя одним з перших обрали дійсним членом НТШ.

Досягнувши найвищих вершин у науці, Пулюй наполегливо працював над прокладанням шляху до таких вершин прийдешнім поколінням українців. Був переконаний, що для формування молодих наукових сил першочерговим завданням є відкриття українських вищих навчальних закладів. Оскільки на Наддніпрянській Україні в той час це було неможливо, разом із однодумцями розгорнув значну роботу, щоб домогтися від австрійської влади відкриття окремого українського університету у Львові. Він відіграв провідну роль у відповідних заходах, які тривали понад 10 років, проявляючи виняткову наполегливість і надихаючи своєю енергією зневірених. Був у складі депутації, яка 26 січня 1902 р. передала віденській владі меморіял, у якому зазначалося: «Руський універзитет у Львові був з початку призначений тільки для культурних потреб руського народа… На жаль, тота думка стояла тілько на папері, бо на ділі німецька мова була викладовою мовою на всіх сьвітських факультетах, а латинська на богословськім».

Але справа з відкриттям українського університету у Львові не зрушила з місця, передусім через опір впливових польських кіл. Та Пулюй боротьбу не припиняв, усіляко намагався активізувати зусилля в цьому напрямку українських послів до парламенту у Відні. На висловлені владними чиновниками сумніви щодо наявності українських наукових сил Пулюй перелічив усіх, хто міг би очолити кафедри. Зокрема, зазначив: «Проф. Горбачевський не тілько причинився своїми працями до наукового чеського скарбу, але й виховав їм цілі генерації хеміків й написав навіть підручник чеською мовою... Скажемо ще й про д-ра Пулюя, що колись запрошували його міністер освіти і міністер-презедент Стамбулов на катедру фізики до Софії … і лишали йому до волі викладати фізику хоч би на русько-українській мові». Крім шаленого опору польських шовіністів здійсненню планів відкриття українського університету, існував ще й дуже аґресивний чинник зі сходу: російський посол у Відні подав у червні 1914 р. письмовий та усний демарш, заявляючи австро-угорському міністрові закордонних справ, що запроєктоване заснування українського державного університету в Галичині російський уряд буде вважати за ворожий крок проти себе та за можливий казус беллі (чи сьогодні хтось з цього дивується?).

І все ж 29 листопада 1912 р. австрійський уряд оголосив проєкт заснування українського університету у Львові, згідно з яким його відкриття призначалося на початок 1916 р. Через воєнні дії цього не сталося. Однак ідея відкриття у Львові українського університету, навколо якої Пулюй об’єднав активних однодумців, була реалізована у 1920 р. так, що у Львові за ініціативою НТШ було засновано Український таємний університет, який за складних умов бездержавності функціонував до червня 1925 р.

Пулюй уважав своїм обов’язком популяризацію наукових знань серед широких кіл громадськості. Особливу увагу приділяв науково-популярним публікаціям українською мовою. З цією метою свої перші статті опублікував ще 1877 і 1879 рр. у львівському журналі «Правда». Одна з цих статей стала основою для написання брошури «Непропаща сила». У 1881 р. окремою брошурою опублікував науково-популярну працю «Нові і перемінні зьвізди», яка перевидавалась у 1901 і 1905 рр., а також публікувалася німецькою мовою. Показово, як сам Пулюй мотивував необхідність видання цієї брошури: «Пишучи книжочку, мав я на цілі станути в обороні правди і високо держати світло правдивої науки проти наукового знахарства… Треба про те дбати, щоб вона легко дісталась до рук кожного, хто бажає пізнати правду».

Незважаючи на обтяженість багатьма обов’язками у Празі, Пулюй доклав максимум зусиль для завершення запланованого з Кулішем перекладу повного тексту Біблії. Оскільки Куліш помер 1897 р., то для подальшої праці Пулюй запросив Івана Нечуя-Левицького. Пулюй узяв на себе не лише остаточне редагування рукопису, але й полагодження усіх складних фінансових питань, пов’язаних з виданням усього перекладу. Повне видання Біблії у перекладі Куліша, Нечуя-Левицького і Пулюя вперше вийшло у Відні наприкінці 1903 р. і перевидавалося багаторазово.

(Далі буде).

Роман ПЛЯЦКО,
доктор фізико-математичних наук, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка,
голова Фізичної комісії НТШ.

Джерело:  https://zbruc.eu/