Поетова сага

Ходив поет вулицями Одеси…

Ні, далі не буде слів про те, як складав свої вірші. Ніхто, окрім самих поетів, не скаже, як це відбувається з ними, що і коли саме відбувається. Лише у сні, а може — з друзями за келихом легкого одеського вина, а може — за редакційним столом, скажімо, в газетах «Комсомольська іскра» чи «Юг». Були у його житті й такі періоди (хоча, як на те, створити вірша було йому більш до снаги, аніж написати сто чи скільки там вимагалося рядків, чи навіть коротку нотатку, і виходило це у нього несогірше од поезій). І все це — в сенсі редакційних буднів — завдяки друзям, добрим людям, котрі розуміли, що не може поет живитися лише враженнями від життя, власними думками та сентенціями тих же друзів. Чи не зовсім друзів, незрідка фальшивих, котрі полюбляють примазатись до таланту, котрі відчувають неординарну особистість нутрощами і дуже хочуть, щоби і про них було згадано, коли говоритимуть про Поета. А що був він Поетом справжнім, без фальші, часто — неприкаяним, як це незрідка трапляється з поетами — про те знали всі: ні помешкання — хіба винаймав щось вряди-годи, ні роботи — бувало й таке у його житті. А був би менш гострокутним — усе те мав би й навіть понад те.

Він не хотів, щоби — так. Хотів складати вірші, такі, що лягають на душу, передовсім — йому самому, і хотів бачити біля себе не лише вірних друзів, а й гарних жінок, бо ж поети — всі поспіль — уміють боготворити красу, якою, властиво, зчаста живиться поезія (згадаймо тут класиків, чужих і наших), і жінок розумних.

Чи думав про майбутнє? Сумнівно: поетам, людям прозірливим, буває страшнувато замислюватись над прийдешнім, бо вони, як мислителі, багато про що знають наперед.

Його поетичними екзерцисами одні захоплювались, інші ж огуджували їх, не розуміючи. Але що йому було до того? Він творив, а що там далі — нехай з’ясовують.

Слава йшла за ним назирці, не надто поспішала, бо така вона, з капризних. Наздогнала аж тоді, коли… коли вже була ні до чого йому особисто, хоч був би, мабуть, дуже подивований, що його творчість опинилася в почестях і в держави.

І була в житті його ще одна потаємна сторона. Хтось, може, й знав про це, та наразі невідомо, здається. Це — його проза. Поети полюбляють вдаватися до цього жанру. Саме слово «проза», як відомо, з латини перекладається як пряма. А це — не для поезії. Хоча воно і в прозі не надто доречне, але часто властиве як жанрові. До слова, за природою своєю був поетом, і це розуміли всі, прямостоячим.

Ті його прозові твори, закінчені й недовершені, добре виписані, але нині маловідомі. Тим-то й знаходяться молоді дослідники, шанувальники його творчости, котрі вишукують їх, вивчають, розповсюджують.

Він зостався на всі часи — Поетом. І тут, в Одесі, і в Україні всій, од його рідних Ярешок на Житомирщині — на всі сторони світу. Дивовижно, але на його намогильному камені не вказані дати. Барельєф білого кольору є, також є епітафія, а дат — нема.

Чи випадково це?

Роман КРАКАЛІЯ.