Про що говорити, коли говорити нема про що?

Не секрет, що із 2014-го по 2022 рік українська сторона намагалася розпочати переговори з Москвою, посилаючи у вовче лігво сигнал за сигналом й обіцяючи через посередників компроміс за компромісом. Але не діяло і не діє нічого. Виразна відповідь від путлера прозвучала один раз: я їх знищу. Для переговорів цікава основа, чи не так?

П’ятий президент України чудово розумів, що така загроза — не мовна фігура. Лобовий опір ворогові не дає результату. А от обман ворога може дати результат. Тепер зрозуміло, навіщо Петрові Порошенку знадобився «нормандський формат», «мінські угоди», роздільні лінії на так званих лініях зіткнення. Українська армія під час каденції п’ятого президента зазнавала поразку за поразкою, але у масштабну війну ці поразки за п’ять років не переросли. Не переросли б узагалі, якби український народ у 2019-у зробив правильний вибір.

Утім, попередніх помилок не виправиш. Слід думати, як рухатися далі. Шостий президент України під час виборчого марафону заявляв, що треба просто перестати стріляти. Масштабне вторгнення російських військ у 2022 році змусило його трохи переглянути свої погляди. Одна з позицій глави нашої держави сьогодні — жодних переговорів із ворогом, поки він не поверне захоплене, не відступить до кордонів 1991-го.

Та ворог не відступить, поки живий і здоровий путлер. А він, поки живий, не домовлятиметься з тими, кого збирається знищити. І змусити діда не можна. У його руках — ядерна зброя. Саме із загрози її застосування росіянами у 2014 році після захоплення Криму все й почалося. Як вирватися нашій країні із зачарованого кола — ніхто не уявляє. Що означає «дипломатичним шляхом» здобути перемогу — теж ніхто не знає. Але в нас є надія на раптом… Тобто на диво.

Надія на диво

Джерело дива зараз перебуває у Флориді, а 20 січня 2025 року переміститься до Білого дому. Дональд Трамп, можливо, виконає все, що наобіцяв. Зробить Америку знову великою і припинить війни на планеті. В інтерв’ю обраного президента США ці дві тези ніяк не пов’язані. Спочатку — справи внутрішні: умовна стіна на мексиканському кордоні, впорядкування ситуації з нелегальними і легальними іммігрантами, потім — справи зовнішні: припинення воєн на трьох фронтах — китайському, близькосхідному та українському. Першочерговий фронт — китайський. Бажання Трампа вирішити проблему настільки велике, що він, оминаючи дипломатичний протокол, публічно запросив Сі Цзіньпіна на церемонію інавгурації у Капітолій. Сі, певна річ, відмовився. А Дональд відмову (публічний ляпас на адресу великих і могутніх Штатів) стерпів. І терпітиме далі. Впродовж усієї каденції.

Компенсацією за приниження був коментар Трампа щодо невисловленого бажання президента України взяти особисту участь у згаданій церемонії. Мовляв, я його не запрошував, сказав Дональд, але якщо прилетить — прийму, не вижену. Місце «українського питання» в американській політиці таким чином визначене на багато років уперед. І нічого не вдієш. Хіба що «Перл-Харбор» трапиться або російський підводний човен атакує круїзний лайнер біля берегів Флориди. А поки нічого подібного не сталося, треба сподіватися не відомо на що. Припустимо, Трамп поговорить із путлером і почує від нього ультиматум. Дональд такого не любить і чимось відповість. Із таких фантазій складається зараз багато прогнозів. Ними буквально нафарширована світова павутина.

У таку павутину серйозні політики не потрапляють. Та варто спробувати — а раптом павутина порветься? Минулого тижня таку спробу зробив голова Офі-су президента України. Під час бліц-турне Сполученими Штатами. Андрієві Єрмаку за півтора дні вдалося зустрітися майже з дюжиною представників новопризначеної адміністрації та з частиною впливових конгресменів. Вони підтвердили йому те, що він і так знав. Трамп не кине нашу країну напризволяще, а намагатиметься зберегти обличчя. Тільки грошей та зброї дасть менше. Про ленд-ліз українцям краще забути. Забути доведеться і про атаки американськими високоточними ракетами по російських тилах. Не виключено також, що доведеться з росіянами розпочати переговори. Але тут — суцільний туман. Ніхто не знає, в якому форматі і на яких умовах можна говорити, коли говорити нема про що. Зважаючи на все, не знає цього і Трамп. Він сам сподівається на диво.

І диво нещодавно сталося. Третій фронт (Тегеран — Москва — Дамаск) розвалився без участі американців. Але за участю терористів, спадкоємців відомої Аль-Каїди. Вони, кажуть, виправилися і стали державниками на зразок Талібану. З терористами про збереження баз у Сирії москалі вже офіційно ведуть переговори. Так, так — переговори. Не треба боятися цього слова. Треба його використати для досягнення своїх цілей.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.