Часопис «Худграфу»

Вдячним слово згадали викладачів, які стояли біля витоків «худграфу»: Валерія Гегамяна, Федора Шапошнікова, Віктора Єфименка, Адольфа Лозу, Ореста Слешинського, Івана Логвіна. Додам ще кілька славних імен, вписаних в історію факультету: Валентин Філіпенко, Віктор Шарапенко, Аркадій Русін, Олексій Лихоліт, Василь Власов, Петро Злочевський, Леонід Бровко, Тетяна Басанець, Борис Румянцев, Анатолій Пасічний. Вже згаданий Микола Резніченко, свого часу учень й асистент В.Г. Єфименка, на знак подяки подарував партнерам-бібліотекарям два офорти наставника — ілюстрації до «Слова о полку Ігоревім» та «Майстра і Маргарити» М. Булгакова.

Про ґрунтовність підбору і різноаспектність книжково-ілюстративної виставки красномовно говорять її розділи: «Сторінки історії Худграфу», «Навчально-методичні видання», «Наукові та художні здобутки випускників ХГФ», «Наукові та художні здобутки педагогів ХГФ», «Творчі зв’язки з ОННБ». Локацію вибрали не випадково, адже левова частина представленої на виставці літератури зберігається саме в національній книгозбірні. Ще один сегмент експозиції склали видання з фонду бібліотеки «худграфу» та особистих збірок викладачів цього закладу. Тут — матеріали наукових конференцій, методичні посібники й ексклюзивні програми, монографії, енциклопедичні видання, словники, альбоми, публікації в журналах, каталоги виставок — своєрідний бек-ґраунд факультету. За цими експонатами приховані творчі долі, високі переживання, злети та падіння, здобутки й розчарування і, назагал, неповторний життєвий і професійний досвід.

Не деталізуючи, побіжно згадаю один із посібників — біографічний словник «Випускники Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського» у трьох частинах (2021—2022) авторства Валерія Букача як приклад системної роботи щодо популяризації особистих здобутків вихованців ПНПУ. На жаль, персональні дані, наведені автором, в окремих випадках застаріли, бібліографічні джерела обмежені і часто спорадичні, перелік імен тих, чий внесок на педагогічному і мистецькому теренах є вагомим, далеко неповний. Не зрозумілі критерії такого відбору. Подібні видання, попри їх безумовну цінність, швидше, варто сприймати етапними.

Задля справедливості, слід визнати: не все, що має наукову і художню цінність потрапляє до фонду найбільшої на Півдні України національної бібліотеки. Тому важливі не тільки офіційні контакти книгозбірні з адміністраціями науково-освітніх закладів, а й особисті — з місцевою інтелігенцією. Останній із названих розділів виставки — саме про цю опцію, адже багато дослідників отримували доступ до актуальної та рідкісної літератури, користуючись фаховими порадами працівників відділів ОННБ, найперше — мистецтв: головної бібліотекарки Ольги Барковської, бібліотекарок Світлани Крачковської, Емми Бойко, Олександри Делі. До слова, цей відділ — майже ровесник «худграфу» (заснований 1970-го). Впродовж останніх чотирьох десятиліть його незмінно очолює публіцистка, театрознавиця Тетяна Василівна Щурова — одна із організаторок і модераторок цієї виставки. Серед іншого книжкова експозиція включає її презентаційне видання — альбом автографів майстрів культури «С искренней благодарностью» (2014) — персоналізований літопис взаємин відділу мистецтв зі своїми партнерами. Тут же каталог благодійної акції «Добрий Янгол» — дарунок картин одеських митців для книгозбірні (2010). В її організації брали участь Анатолій Пасічний (1945—2013), Лариса Дем’янишина й автор цих рядків.

З огляду на сказане, важливим, на моє переконання, є збереження кадрів, соціальних зв’язків і наступності в роботі установ. Власне, в історії «худграфу» ця безпрецедентна за обсягом та різноаспектністю книжково-ілюстративна виставка є свідченням розуміння цієї проблеми з боку керівництва університету. Тішить, що поряд із молодшою генерацією випускників цього закладу — Д. Величко, А. Носенко, П. Нагуляк, Н. Лоза, О. Котова, Л. Богайчук, Л. Басанець — свій досвід передають «кити» педагогіки: скульптор О. Письміченко, мистецтвознавиця О. Тарасенко, майстриня гобелена З. Борисюк, живописець С. Крижевська, графік І. Орос, бібліотекарка О. Бугайцова. Тривалий час на факультеті викладали такі оригінальні художники, як В. Захарченко, Е. Серпіонова, С. Папроцький, О. Недошитко, О. Коваль, О. Токарєв, О. Токарєва, А. Ворохта, В. Кабаченко, Н. Миголатьєва, Ю. Валюк, С. Лозовський, Н. Желтомирська, В. Сакалюк.

Інша інституція, вже громадська, що пуповинно пов’язана з художньо-графічним факультетом, — Одеська обласна організація Національної спілки художників України, в надрах якої, власне, і зародилася ідея відродження вищої художньої школи в нашому місті компромісним шляхом — під дахом Міністерства освіти. Більшість знаних нині митців і педагогів, творчого цвіту Одеси й України, так чи інакше причетні до художньо-графічного факультету. З хвилюванням гортаєш каталоги, альбоми і монографії, крім уже згаданих, таких митців, як Ю. Єгоров, В. Цюпко, О. Волошинов, В. Кучер-Куцан, О. Ройтбурд, А. Горбенко, С. Горбенко, Н. Пахомова-Власова, О. Малик, Л. Дем’янишина, О. Котова, В. Рябченко, В. Рудой, С. Григорьєва та ін. Слід зважити, що чимало «худ-графівців» успішно працюють на мистецькій і педагогічній ни-ві поза межами нашого міста: В. Вовчок (Ужгород), В. Дохотару (Кишинів), Л. Томілін (Запоріжжя — Монако), М. Янчук та О. Сташук (Рівне), А. Фурлет (Київ), О. Ка-ра та І. Шишман (Ізмаїл), В. Афанасьєв (Арциз), П. Македонський (Болград — Київ) і багато інших. Їхня творчість — дуже вагомий сегмент не лише регіонального, а й загальнона-ціонального мистецтва кількох останніх десятиліть. Пам’ятною була участь митців-«худграфівців» у виставці з нагоди відкриття Художнього музею Тараса Шевченка в Пекіні (Китай, 2013).

У розділах «Навчально-методичні видання», «Наукові та художні здобутки випускників ХГФ» звертають на себе увагу мистецтвознавчі та методичні праці Л. Любарської, І. Пастиря (Ізмаїл), Є. Антоновича (Київ), монографії О. Тарасенко, А. Тарасенко, М. Резніченка, Ю. Валюка, Д. Величка, А. Носенко, О. Спасскової, В. Григорьєвої, О. Білгородської, В. Кудлача.

Викладачі та випускники художньо-графічного факультету брали активну участь у наукових конференціях, зокрема міжнародних, організованих ПНПУ ім. К.Д. Ушинського, — «Теорія та практика управління педагогічними процесами» (2003—2007), Других читаннях пам’яті Миколи Біляшівського (Київ, 2007), Міжнародній науковій конференції пам’яті А.І. Кавалєрова (Одеса, 2014), періодичному Міжнародному конгресі з етнодизайну (Полтава). Цьогоріч представники «худграфу» виступили з доповідями на кількох наукових платформах в Одесі й Києві: 1-й Всеукраїнській конференції з міжнародною участю «Михайло Жук — служитель Муз» (С. Крижевська, В. Кудлач) та 12-й міжнародній конференції «Платонівські читання» (Д. Величко, В. Кудлач, Н. Лоза, А. Носенко, Н. Пахомова-Власова).

Ця обставина спонукає нас задуматися над підготовкою не лише методистів, що є прямим завданням педагогічного вишу, а й фахівців з мистецтвознавства. Місто-мільйонник має чотири заклади художнього профілю (два училища і два виші) і, якщо не помиляюся, лише трьох докторів мистецтвознавства, тоді як кафедри образотворчого мистецтва, дизайну чи культурології, крім «худграфу», є ще в кількох закладах: Архітектурно-художньому інституті ОДАБА, Політехнічному та Гуманітарному університетах. Недостатня увага до мистецвознавчої науки проявляється, зокрема, у відсутності належних соці-альних стимулів. Наприклад, обласна премія образотворчого мистецтва імені М. Божія не передбачає номінації «мистецтвознавство». Ці міркування виходять, власне, за межі презентації, яка, швидше, стала приводом для подібного критичного пасажу.

Великий обсяг публікацій викладачів і випускників факультету представлений у журнальній періодиці: «Образотворче мистецтво», «Артанія», «Антиквар», «Науковий вісник», «Наука і освіта», «Виховання і культура», «Початкова школа» тощо.

Особисто мені шкода, що до експозиції не включили моїх спогадів з описом методики викладання першого декана факультету В.А. Гегамяна, які в різних редакціях з’являлися на сторінках часописів «Музейний провулок», «Образотворче мистецтво», «Море», газеті «Всемирные одесские новости». У цьому зв’язку хочу ще раз нагадати про мою пропозицію, оприлюднену не так давно на сторінках «Чорноморських новин» («Худграф» крізь час», 18.03.2024) щодо мемуарного видання збірника спогадів про фундаторів художньо-графічного факультету. Ідею вже підтримала частини моїх колег, окрім, власне, представників самого факультету. Із втіленням цього задуму теоретичне осмислення і життєпис «худграфу» можна було б підняти на новий рівень. Є і моральний аспект: ми віддали б шану пам’яті нашим наставникам, а це стало б додатковим внеском у справу культивування наступності, закріплення кращих традицій закладу, який невпинно розвивається.

Як і серія попередніх цьогорічних виставкових проєктів на різних локаціях Одеси, цей підсумковий книжково-художній вернісаж є досить потужною PR-акцією, яка, крім осмислення свого місця в освітній системі й культурі загалом, потенційно посилить здорову змагальність між вишами нашого міста подібного профілю.

Володимир КУДЛАЧ,
член НСХУ, НСЖУ,
випускник «худграфу» 1980 року.

НА ЗНІМКУ: світлина на пам’ять (фото Володимира Богатирьова).