У «Просвіті» ходить Муза...

Про ці фотографії я дізнався зі статті Марії Магунь, директорка державного меморіального музею М. Грушевського у Львові, опублікованої в часописі «Український історик» ще два десятиліття тому. Цитую: «…Ці моменти творчих контактів мистця доповнюються цінними матеріалами, переданими до фондів Державного меморіяльного музею Михайла Грушевського у Львові невісткою Дениса Лукіяновича — Тетяною Лукіянович: оригінальними листами Михайла Жука, його світлинами, фотографіями робіт художника з виставки в Чернігові в 1908 році...»[1] (курсив мій. — В.К.). Ці світлини нещодавно люб’язно передали мені львівські науковці для роботи над персональним каталогом М.І. Жука.

На одній із фотографій чітко прочитуються мотиви картин та етюдів, принаймні трьох із них — квіткові поляни із засніженими гірськими вершинами на дальньому плані. Ланцюг стрімких засніжених гір мало нагадує Карпати чи Буковину. Підказку я знайшов у каталозі іншої виставки — художньо-артистичної, що відбулася на три роки пізніше в міському музеї Києва (1911—1912): під №97 значиться панно «Альпійська фіалка». Дату не вказано, бо, як й інші твори цього каталогу, вони не мають вичерпної атрибуції. Як відомо, цвіте фіалка з осені до березня і зустрічається також у східних Карпатах, у яких Жук побував уже пізніше, під час відвідин родини Грушевських улітку 1909 року, а також М. Коцюбинського — у 1910-у. Є підстави вважати, що йдеться саме про альпійські етюди. Дивно, але альпійська тематика зовсім відсутня у його вчителів — С. Виспянського чи Ю. Мегоффера.

Михайло Жук не вів щоденника (хоча й писав спогади) і кращим способом фіксації вважав малюнок з натури. Як багато тогочасних художників, він захоплювався фотографуванням, однак сумнівно, що для роботи над живописним пейзажем, де важливі безпосередні враження, було використано світлопис. Тим більше, що кольорова фотографія була майже недоступною. Таку практику дозволяв собі тільки при роботі над графічним портретом. У даному випадку маємо справу суто з роботами пленерного характеру.

Звертаючись до географії перебування чи експонування творів Жука, нагадаю, що, крім загальновідомої художньо-промисловій виставки у Львові (1905), на початку 1900-х молодий митець був учасником ще кількох виставок — у Кракові, Мюнхені, Берліні та Відні. В столиці Австро-Угорщини він уперше зустрівся з Іваном Франком. Факти підказують, що це міг бути 1902 рік, бо невдовзі, під час роботи над портретом Івана Нечуй-Левицького (1903), у розмові з портретованим Жук згадував про своє знайомство з Іваном Яковичем [2]. Достеменно відомо, що останній бував у Відні в 1902 та 1904 роках. Тому хронологічно така поїздка (чи поїздки) могла бути саме в згаданий період, а зважаючи на обставини життя Михайла Івановича у 1904-у (закінчення академії, виставка в Києві, праце-влаштування), можна стверджувати, що це був саме 1902 рік.

Із 1905-го Михайло Жук мешкав у Чернігові. Переїзди, хвороба і невдовзі смерть батька (24.07.1908) — саме у час проведення виставки в «Просвіті» — зумовили фінансові проблеми (не випадково на вже згаданій світлині вказаний розмірний маркер, ймовірно, з перспективою подальшого продажу робіт). Жук також бідкався, що не може в короткий термін отримати паспорт для перетину кордону [3]. Існує припущення, що в 1907 році художник транзитом бував у Чернівцях, де тоді завершував свою філологічну освіту його приятель і друг сім’ї Грушевських — Денис Лукіянович. Але навряд чи цей факт пояснює походження означених вище мотивів. Про цей період й особливості взаємин художника і родини Грушевських ішлося у моїй попередній розвідці [4].

Відкриття Чернігвського товариства «Просвіта», за словами його першого голови Михайла Коцюбинського, відбулося «на найвищому рівні» 27 грудня 1906 року. Ініціативу чернігівців вітала інтелігенція інших міст, зокрема Львова. Михайло Жук, який мав честь близько знати відомого письменника, також став членом новопосталої організації.

Благодійна художня виставка в «Просвіті» відбулася у 1908-у й об’єднала місцевих художників — Михайла Жука, Івана Рашевського, братів Степана й Івана Бутників та інших. Учасники формували середовище, типове для губернських міст, у якому інтелі-генція складала незначний прошарок, а ґрунтовна художня освіта була доступною далеко не всім, хто обрав для себе мистецьку стежку.

Так, Іван Григорович Рашевський (1849—1921) мав за плечима незакінчену дворічну художню освіту як вільний слухач у Петербурзькій академії мистецтв та нетривале студіювання за кордоном. Він також працював як скульптор, колекціонував твори мистецтва, був знайомий з багатьма відомими представниками української і російської культури від Петербурга до Одеси. До речі, Рашевський на правах члена-експонента входив до Товариства південноросійських художників, виставлявся в Одесі, Києві, Москві, Санкт-Петербурзькому товаристві художників. Згодом проявив себе як культурний діяч, не тільки пожертвувавши частину своєї колекції місцевому музею старожитностей (нині — Чернігівський обласний історичний музей ім. В.В. Тарнавського), а й із 1912 по 1921 роки, тобто до своєї смерті, очолював його.

Інші учасники — брати Бутники, уродженці Київщини, не мали спеціальної художньої підготовки й досягли всього винятково завдяки самоосвіті та приватним урокам. Обоє не за-трималися в Чернігові й у різні роки переїхали до Полтави, де молодший із братів здобув ім’я на професійній ниві. Старший, Степан Данилович Бутник (1874—1952), наслідував передвижників, працював переважно в жанрах портрета, побутової картини й ілюстрації, а Іван Данилович Бутник (1887—1927) — суто як графік, віддаючи перевагу симбіозу етностилю та сецесії. Твори останнього є у фонді Полтавського художнього музею. Певний вплив на нього справив Василь Кричевський.

Окрасою виставки став пастельний портрет М. Коцюбинського роботи М. Жука, який сьогодні вважається кращим прижиттєвим зображенням письменника (1907). Були й інші його твори, які не підлягали продажу: «Портрет матері» (1902) та «Портрет батька» (1908).

За деякими даними, виручені від виставки кошти просвітяни збиралися передати на підтримку хворого Івана Франка, який 8 березня 1908 року виїхав на лікування до Ліпіка (Хорватія), а в квітні-липні перебував у львівській лікарні братів Свйонтовських [5]. Подібні благодійні акції проводило й НТШ у Львові, провід якого у жовтні 1908-го зібрав 1000 крон для свого колеги [6]. Не відомо, наскільки успішною виявилася акція в Чернігові, але Михайло Жук свого часу згадував, що глядачів на виставці було до прикрості мало — мистецтво для провінційного містечка вважалося великою розкішшю.

Про дату проведення виставки теж достеменно не відомо, але з огляду на деякі обставини, пов’язані з подіями навколо чернігівського товариства, можна припустити, що вона відбулася у весняно-літній період. Річ у тім, що вже 17 вересня 1908 року розпорядженням місцевого губернатора було виключено зі складу «Просвіти» найактивніших її членів: Михайла і Віру Коцюбинських, Іллю Шрага (на той час заступник голови товариства), Ольгу Андрієвську — представницю місцевого музично-драматичного товариства й активістку Української партії соціалістів-федералістів та ще кількох осіб.

Реагуючи на ситуацію, що склалася, в одному з листів до Михайла Жука Михайло Коцюбинський з гіркотою писав: «Ось вона — наша некультурність! Але ми самі винні — слабо ми робимо українську культуру — і б’ючи себе в груди, не раз кажу: мій гріх, мій великий гріх» [7]. У період реакції діяльність «Просвіти» взагалі припинилася. У листі від 6 грудня 1908-го, адресованому В. Гнатюку, М. Коцюбинський констатував: «Справи товариства підупали цілком; одні полякались і поховались так, що про їх і не чути. Другі «працюють» язиками або по чужих товариствах».

Відродилася організація вже після смерті М. Коцюбинського у період національної революції навесні 1917 року завдяки активній позиції колишніх членів, найперше — поета і педагога І. Коновала, І. Шрага, В. Коцюбинської, М. Жука та ін. Останній, швидше за все, був формальним членом, адже на той час уже розгорнув активну діяльність у Києві. До речі, Іван Омелянович Коновал (літературне псевдо — «Вороньківський», 1875—1925), який згодом став на чолі «Просвіти», був батьком сестер Поліни та Інни Коновал, учениць Михайла Жука, з яких старша служила моделлю для панно «Біле і чорне», а молодшій Павло Тичина присвятив вірш «О панно Інно!» (збірка «Сонячні кларнети», 1918).

Тоді, на виставці «Просвіти», твори Михайла Жука завоювали симпатії не такої вже й широкої публіки, але палкий молодик саме там зустрів своє щастя: познайомився зі своєю ровесницею Настею Павловською, майбутньою дружиною, яка майже на чотири десятиліття стала його подругою, опорою і Музою.

Володимир КУДЛАЧ.

НА СВІТЛИНІ: Іван Франко. 1926. Літографія, виконана за натурним рисунком 1909 р. Збірка Івана Козирода.

Примітки

1. Магунь М. Михайло Жук і родина Грушевських // Український історик. №3-4, 2004-2005 рр. С. 79.

2. Жук М. Портрети: І.С. Нечуй-Левицький // Київ. 1988. №11. С. 154.

3. В означений період у Російській імперії паспорт видавався терміном від 6 місяців до 3 років.

4. Кудлач В. Михайло Жук і родина Грушевських: від «Люсі» до «Кулюні» // Чорноморські новини, 2024, 28 листопада.

5. Грушевський М.С. Щоденник. Т. 2 (1908—1914 рр.). С. 35, 56.

6. Там само. С. 131-132.

7. Жук М. Погасле світло: Незабутньої памяти М. Коцюбинського / М. Жук // Літературно-науковий вісник. Київ, 1913. Т. LXII. Кн. V (май). С. 223.