№ 48 (22526) четвер 12 грудня 2024 року

Реставрація паризького собору Нотр-Дам тривала п’ять років. Вона завершилася святом, на яке до столиці Франції з’їхалося багато високопоставлених гостей з усього світу. Політичних оглядачів та експертів цікавить, певна річ, що один глава держави сказав іншому і як відлуння слів позначиться на подіях. Але важливе не лише це. Важливі декорації, на тлі яких ті слова виголосили. Важливий християнський символ, сам собор Нотр-Дам.

Християнство здає позиції

Ще донедавна такий символ об’єднував частину людства по обидва боки Атлантичного океану, частину віруючих і невіруючих у решті світу. Християнство розуміли як неодмінну частину людської цивілізації. Не тільки духовну і культурну, а й політичну та економічну частину. Такою ж частиною цивілізації довго вважали інші світові релігії. І мало кому спадало на думку, що у ХХІ столітті можливі релігійні війни, організований терор і ненависть, які повертають нас в епоху Середньовіччя.

До завершення передплати на наступний рік (так, щоб газету отримувати вже у січні) залишилися лічені дні. Можливо, комусь це видасться навіть не другорядним питанням (бо ж клопотів-тривог сьогодні всім не бракує), але насправді загибель періодики, що відбувається зараз в Україні, матиме сумні й далекосяжні наслідки-загрози.

У передплатному каталозі місцевих медіа Одещини на 2025-й бачимо лише 15 видань, а було ж кілька десятків! Закриття газет — чорна ознака нинішнього часу в Україні. Ось свіже повідомлення на фейсбук-сторінці Національної спілки журналістів:

Номінацію від України «Програма з охорони кобзарсько-лірницької традиції» включили до Реєстру належних практик з охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.

Українське слово і музика, втілені у живій творчості кобзарів та лірників, підтверджують самобутність української ідентичності. Кобзарство — явище нашої культури, що з’явилося в ранньомодерну добу й поширилося на всіх теренах, населених українцями. Воно виникло як усний переказ сліпих мандрівних співаків, котрі супроводжували свій спів грою на кобзі чи бандурі. У своїй діяльності вони створили власний світогляд і стиль життя. У народі їх називали старцями, дідами, божими людьми, а із середини ХІХ століття завдяки Тарасові Шевченку – кобзарями.

На засіданні колегії обласної військової адміністрації, яке відбулося у вівторок, схвалили проєкт бюджету Одещини на 2025 рік. За розрахунками, він складе близько 4,5 мільярда гривень.

Як повідомив у своєму телеграм-каналі голова ОВА Олег Кіпер, найбільше коштів (80% бюджету) буде спрямовано на підтримку медицини, освіти та інших соціальних сфер. На другому місці — підтримка сил оборони та відновлення інфраструктури, що постраждала внаслідок агресії рф (понад пів-мільярда гривень).

7 грудня відбулося засідання проводу Одеської обласної організації НРУ, на якому слухали питання про проведення ХІ Всеукраїнської наукової конференції «Народний рух України: місце в історії та політиці».

З інформацією про попередні конференції, зокрема останню, десяту, яка відбулася в Одесі 9—10 вересня 2019-го і була присвячена 30-річчю НРУ, виступив доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Григорій Гон-чарук (на знімку).

«Зараз нас підтримує лише Україна. У майбутньому, коли станемо незалежною країною, ми обов’язково орієнтуватимемося на Україну», — каже журналістка, омбудсман башкирського народу Айгуль Ліон. Усе життя вона бореться за відокремлення пригноблених нині в Росії національних республік. На Кавказі лідерство належить Чечні, Інгушетії та Дагестану. У Поволжі й на Уралі тримаються за свою ідентичність Татарстан і Башкортостан.

Про ситуацію в Башкортостані Айгуль Ліон, яка останні кілька років мешкає у США, розповіла в інтерв’ю «Лівому берегу» (https://lb.ua/). Вона вірить, що Башкортостан має великий потенціал боротьби за свою незалежність і перемогу.

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський, перебуваючи на найважливіших ділянках східного фронту російсько-української війни, зокрема на Покровському напрямку, відзначив державними і відомчими нагородами особовий склад 68-ї Окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Формувалася ця бригада на Рівненщині, але в її складі захищають Батьківщину доблесні воїни з усієї України. З Одеси — також.

Серед нагороджених Почесним знаком «Хрест хоробрих» — старший солдат Ігор із позивним «Одеса», оператор відділення радіо-електронної боротьби з безпілотними літальними апаратам одного з підрозділів цієї бригади.

Позивний у захисника не випадковий: він моблізований на військову службу Приморським РТЦК та СП м. Одеси. Старший солдат із 10 вересня 2022 року до 22 липня 2023-го виконував бойо-ві завдання з відсічі збройної агресії російської федерації в оперативному підпорядкуванні ОТУ «Хортиця», а згодом і до тепер — на Лиманському напрямку.

Служби безпеки України оприлюднила деталі унікальної спецоперації, проведеної у ніч із 5 на 6 грудня.

Тієї ночі група морських дронів СБУ «Sea Babу» вступила в бій з російськими вертольотами, літаками та патрульними катерами «Раптор», які намагалися їх перехопити.

Трапляється, що один випадково виявлений артефакт може через століття змусити схвильованого Хроноса своєю невидимою рукою відкрити нам потайне вікно в романтизоване минуле, вкотре нагадати славні імена невиправних мрійників, чия діяльність продовжує надихати вже нові покоління ідеалістів. Випадково чи закономірно виявлений? — питання спірне, адже відкриттю передувала системна наукова робота. Утім, незаперечним є те, що провидіння подарувало нам кілька рідкісних фотографій, зроблених у 1908 році одним із чільних учасників художньої виставки в чернігівській «Просвіті». Мова — про Михайла Жука.

На першій із світлин — портрет немолодої киянки з мережевним бантом на грудях і в уквітчаній сукні. На жаль, ім’я її нам не відоме. На іншій, зробленій автором, очевидно, в момент формування експозиції, зафіксовано два ряди із шести неоформлених полотен на підрамниках, приставлених до стіни у слабо освітленому приміщенні. На полях світлини, навпроти однієї з робіт, рукою художника вказаний розмірний маркер — висота найбільшого полотна в аршинах і сантиметрах.

Одеський професійний художній коледж імені М.Б. Грекова має почесне право вважатися найстарішим в Україні закладом освіти у сфері образотворчого мистецтва: у 2025-у сповниться 160 років від його заснування.

За цей час заклад неодноразово трансформувався і міняв свій статус та назву. Він був школою, училищем і майстернями, політехнікумом і навіть інститутом. Але завжди славився своїми учнями — неперевершеними у майбутньому митцями, які творили оригінальні напрямки й стилі, залишили вагомий слід у розвитку вітчизняної, європейської та світової культури. Досить згадати імена таких видатних вихованців «Греківки», як Д.Д. Бурлюк, П.Г. Волокідін, М.О. Врубель, К.К. Костанді, Б.В. Едуардс.

Нещодавно в м. Обухові Київської області відбувся фінальний захід ХІV Всеукраїнського літературного фестивалю-конкурсу «Поетичний рушник» для людей з інвалідністю.

Цього року в різних конкурсних номінаціях взяли участь понад 30 авторів з багатьох областей України. Фестиваль традиційно присвячений видатному українському поетe Андрієві Малишку: Обухів — його мала батьківщина.

Одразу дві музи відвідують Василя Куйбіду, які дарують йому енергію бунтівну та енергію філософську.

Він знаний як політик, громадський діяч: народний депутат, міський голова Львова, голова Народного руху України за перебудову… Такої музи нема, звісно, але хтось таки, мабуть, опікується тим, щоби в Україні були притомні політики, громадські діячі, енергійні та мудрі. У нього ця енергетика — від родини, котра дала Батьківщині відважних борців за незалежність, ще від часів козаччини. Їм пан Василь присвятив значну частину своєї поетичної творчости. Й ось тут саме час сказати про музу поезії, котра надихає його на поетичну творчість, і мовити про нього як про поета.

Літературно-художній та громадсько-політичний журнал «Березіль», «який, попри постійні ворожі обстріли, і далі друкується в незламному Харкові» (цитата зі звернення редколегії часопису до читачів), порадував уже одинадцятим від початку повномасштабного вторгнення рашистів в Україну і четвертим у цьому році (за жовтень — грудень) числом.

У розділі «Проза» свіжого номера вміщені дві новели нашого краянина Геннадія Щипківського — «Фаціят» і «Гаплик». До речі, це не перша поява імені знаного письменника із Великої Михайлівки на шпальтах «Березоля»-2024: у другому числі (за квітень — червень) у розділі «Мемуаристика» надруковані його етюди «Навперейми з часом».

Щойно вийшов у світ черговий (листопадовий) номер «Української літературної газети».

У ньому, зокрема, опублікована стаття «У поета немає мети — є тільки шлях» — уривок (з продовженням у наступному номері) із книжки спогадів нашого земляка, лауреата Шевченківської премії Тараса Федюка.

Унаслідок російської агресії в Україні вже постраждало понад 1220 об’єктів культурної спадщини. З них на Одещині — 136. Про це повідомляє Міністерство культури та стратегічних комунікацій, яке продовжує фіксувати такі злочини проти нашого духовного надбання.

За інформацією, поданою обласними та Київською міською військовими адміністраціями, за листопад загальна чисельність пошкоджених пам’яток культурної спадщини регіонів зросла на 43 одиниці — до 1222 об’єктів. З них національного значення — 124, місцевого — 1024, щойно виявлених — 74.

5 грудня українське кобзарство визнано нематеріальною спадщиною людства — таке рішення ухвалили на 19-й сесії Міжурядового комітету ЮНЕСКО з питань охорони нематеріальної культурної спадщини, що проходила в Парагваї.

Із такої нагоди «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) поспілкувався з кінорежисером, лірником, братчиком Кобзарського цеху й одним із координаторів номінації Олесем Саніним. Зокрема, говорили про те, чим кобзарсько-лірницька традиція актуальна сьогодні, які знання зберігають майстри та як долучитися до братчиків.

Холодний, вітряний зимовий вечір. Львівський вокзал. Льодяні протяги, що пронизують щоразу, коли відкриваються двері. А відчиняються вони щомиті. Залізничний вокзал у Львові завжди був місцем, через яке проходило багато людей. Тепер же, під час війни, він перетворився на справжнісіньку круговерть, куди, мов ріки, стікаються різні долі, щоб розбігтися струмками далі по світах...

Високий чоловік у пікселі з маленькою, мов дівчинка, дружиною і двома малюками — на руках у мами і в тата…