Національний музичний форум

Тема виступу камерного оркестру Одеської філармонії — музична слава України, огляд суттєвих точок опори музичного надбання нашої Вітчизни в послідовності: славне минуле, високодостойне сьогодення, очікуване світле майбуття.

Вияскравленням цього надбання стало виконання недавно піднятого з архівів Концерту для клавесину з оркестром Дмитра Бортнянського. В осучасненому вигляді прозвучала композиція 1770-х років, у якій усвідомлені торкання слов’янської ніжності музики українського майстра до «німецької еклектики» стилю віденців. Зроблений переклад для бандури І частини Концерту Д. Бортнянського гіперболізує струнно-щипкове тло клавесину-чембало. Крім того, інтерпретація Софії Ничай налаштована на романтизацію подання, ще й з романтичними темповими «коливаннями», несумісними із perpetum mobile класичного концертного Allegro, народженими віком фізики-механіки І. Ньютона. Однак стильове переплавлення допустиме у виконавській концепції сучасності, головне — щоб цей оригінальний варіант подання мав ознаки таланту виконавиці. С. Ничай з довірою поставилася до можливостей бандури як національного інструменту — і це запорука подальшого репертуарного просування молодої артистки та її творчого керівництва.

Музичне сьогодення України було представлене творами двох високоталановитих композиторок — Ганни Гаврилець і Кармелли Цепколенко, які складають академічну основу творчості останніх десятиріч. На жаль, Г. Гаврилець завчасно пішла із життя, але встигла зробити вагомий внесок у розвиток мистецтва. У концерті була представлена композиція початку 2000-х «Хорал для камерного оркестру», який прозвучав проникливо і по-українськи «надлагідно», що цілком відповідає стилістичному настрою диригента О. Перепелиці.

Академічний принцип, щоправда, у зовсім іншій стильовій манері, проявився у Камерній симфонії К. Цепколенко, з ініціативи якої ще у 1990-ті зазвучали «позивні» відомого в Україні й за її межами фестивалю «Два дні і дві ночі нової музики». Це фестиваль яскраво вираженої атрадиціоналістської художності, в якій напруга і руйнівна енергія катаклізмів минулого століття залишили незагойні сліди-відмітини, що подібно до «дзвінка звідкись» (саме так можна сприйняти «зависаючі» педалі у високому регістрі, на тлі яких здіймаються спільноти ліній і кластерів різносноспрямованих голосів-інструментів), утримують тонус присутності при подіях значущих і невідкладних.

Твір професорки, завідувачки кафедри теорії музики і композиції Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової Кармелли Семенівни Цепколенко, багато-значно названий «Alles was noch alles ist» («Все, окрім ще всього»), веде у безодні фантазійної абстракції, де гордо вибудувана особистість (можливо, театралізовано виділена виконавицею партії скрипки, привабливою як артистичною грою, так і милою зовнішністю Катерини Коршомної) «дискутує» із оркестровою спільнотою. Так реалізується уявлення про самодостатнє Все у конкретиці «чогось» і в порівнянні із Всесущим.

Молоді композитори, відзначені почесними званнями і дипломами поважних конкурсів Юрій Пікуш і Богдан Сегін претендують на прийняття у коло «покоління незнайомого», тобто того, що набуває сили у нинішні 2020-ті, маючи метафізичне «торкання на відстані» із «новою молоддю» 1920-х.

Перший із названих, Ю. Пікуш, представив композицію, складену на початку 2020-х, названу «Summa temporum» (довільно перекладається як «збирання часу») і спрямовану на співставлення рухливо-темпових побудов, виділених діалогом фортепіано та оркестру.

Що ж до львів’янина Б. Сегіна, який презентував «Пісню без слів» для скрипки і «полегшеного» складу камерного оркестру, то його композиція прекрасно укладається в явище, яке також львів’янин Олександр Козаренко, котрий два роки тому покинув наш недосконалий світ, назвав «українським бідермаєром». Це українське шубертіанство, що розквітло у Західній Україні паралельно з шубертіанством лідера німецької музики останнього двадцятиріччя В. Ріма, знайшло у творі юного галичанина гідне продовження, а відтак прогнозує на найближче майбутнє ласкаві мріяння у мистецтві про усталення й ошляхетнення нашого строкатого у всіх сенсах буття.

Цей огляд концерту дозволяє зробити висновок про інтенсивну працю Одеського відділення Національної спілки композиторів України, здатного концентрувати творчі наміри й сили задля збереження музичної спадщини і її подальшого розвою.

Дарія АНДРОСОВА,
докторка мистецтвознавства, професорка ОНМА
імені А.В. Нежданової.