Усі календарі брешуть

Прагнення запобігти прямої участі у війнах притаманне всім цивілізованим країнам. Це явище не можна пояснити специ-фічним американським ізоляціонізмом. А страх «ескалації» за президента Джозефа Байдена не є його особистим боягуз-твом. Після закінчення «холодної війни» та краху СРСР у лі-дерів великих держав з’явилася впевненість, що величі (як у ХІХ столітті) можна досягти мирно, за допомогою дипломатії, спираючись на міжнародне право та гроші. Конкретно: дамо грошей, поступимося фашисту у дрібницях — він у великому заспокоїться. Політики та експерти десь з десять років називали путлера і дрібніших вождів бізнесменами, ігноруючи факти, що бізнес для них — лише один із способів назбирати грошей на війну. І дуже здивувалися, коли така війна таки вибухнула.

Дональд Трамп за першого президентства не відзначався особливою прозорливістю. Як і всі, вважав, що бізнесмен із бізнесменом може порозумітися. І велич можна розділити навпіл, як активи на біржі. Але не виходить. Вождь, на відміну від лідера демократичної країни, не є бізнесменом за суттю. Для путлера, Сі Цзінпіна, Алі Хаменеї, для всіх, що їм подібні, не йдеться про вигоду в класичному сенсі. Утримати владу в руках, а там — хоч трава не рости і життя людей припинися після ядерної війни.

Зрозуміло, що дипломатією від диктаторів небагато досягнеш. Потрібно шукати інші можливості. Якщо диктатори хочуть поговорити з Трампом із позиції сили, то їм слід гідно відповісти з тієї ж позиції. Судячи з усього, майбутній президент США так і вчинить. Це підтверджують призначення у майбутню адміністрацію Білого дому. Два ключові пости там дісталися друзям Трампа зі штату Флорида, налаштованим рішуче проти відновлення дружби з московією. І які не бажають підлещувати «глобальному Півдню на чолі з Китайською Народною Республікою, що знахабніла».

Сенатора Марко Рубіо (майбутній держсекретар) і конгресмена Майка Уолтца (майбутній радник Білого дому з питань безпеки) не можна запідозрити в особливих симпатіях до нашої країни. Але стосовно КНР ці люди є непримиренними «яструбами». І всіх, хто прив’язаний до комуністичного Китаю, включно з московією, люто ненавидять. Від них підтримка України з боку США — логічна. Але не забуватимемо: після 20 січня все вирішуватимуть не вони, а президент.

«Томагавки» і «джавеліни»

Перед Україною у чинного глави американської держави невеликий за мірками США борг — 20 мільярдів доларів. Які у рамках взятих зобов’язань щодо підтримки України виділив Байден і з дотриманням усієї процедури затвердив Конгрес. Не досить того, що із виділенням допомоги нашій країні сталася затримка у пів року. Навіть сьогодні, коли перешкоди давно усунуті, з Білого дому до Міні-стерства фінансів та Пентагону не надійшла команда про реалізацію допомоги.

Двадцять повністю укомплектованих ракетами систем ППО «Петріот» цілком покривають відтерміновану допомогу Україні. Припустимо, таких систем бракує самим США. Але ж на складах Пентагону багато років припадають пилом десятки, якщо не сотні, ракет «Томагавк». Вони допомогли б стримати наступ ворога на українському фронті й переломити хід війни. Та тільки-но президент Зеленський згадав (у конфіденційній розмові) про можливість постачання «томагавків» до України, вибухнув скандал. Спочатку у засобах масової інформації США, а потім — в оточенні чинного американського президента. Як він посмів! Ці ракети здатні вразити москву! І знову заговорили про ескалацію і про заборону вражати американською зброєю цілі в російському тилу. А який тил, якщо на українському фронті діють частини із Калінінграда та Владивостока, а російські бомбардувальники з базами в Архангель-ську запускають ракети по наших селах і містах?

Але досить про зброю. Поговоримо про перемовини з агресором, про пропозиції, які досі надходять до Києва з Вашингтона. ЦРУ та радники демократів з безпеки, виявляється, не забули про таємні домовленості, досягнуті в Туреччині і, за чутками, у Німеччині, між головою путлерівської СЗР (служба зовнішньої розвідки) та спецслужбами США. Вони стали фундаментом ідеї про запобігання ескалації війни. Так, відтоді минуло багато часу й умови змінилися. Але в найгірший для нашої країни бік. Ро-сіяни окупували ще частину української території й просуваються на захід. Останньою пропозицією з боку колишніх «братів» був ультиматум фюрера про передачу під контроль Москви чотирьох областей України. Ультиматум, підкинутий якраз під швейцарський Саміт миру.

На згаданому саміті була присутня Камала Гарріс, але біль-шість чиновників Держдепу переймалася не українським питанням, а мандрувала Близьким Сходом, намагаючись запобігти прямому зіткненню Ізраїлю та Ірану. А держсекретар США Блінкен мало не оселився далеко від свого дому. Усьому цьому, слід сподіватися, за Трампа настане кінець. І для швидкого вирішення всіх питань знадобляться «томагавки». А залишки нам дадуть, як раніше за Трампа дали «джавеліни».

Утім, навіщо гадати? Подивімося на календар. 20 січня уже незабаром.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.