Коли музи мають мовчати?

У 1921-у, після захоплення Червоною армією Української Народної Республіки, рятуючись від більшовицького терору, змушений був емігрувати до Польщі. Малішевський виїхав з Одеси в момент смертельної небезпеки, коли в місті відбувалися щоденні арешти, зокрема студентів і викладачів. Він залишив своє улюблене дітище — консерваторію. Його останні 18 років життя пройшли у Польщі, тож його називають польським композитором. У листах до родичів, що залишилися в Києві, він писав: «Я живий, але серце моє залишилось в Одесі...»

— Це несправедливо вважати Малішевського польським композитором, — вважає професорка Дарія Андросова. — Три з його чотирьох симфоній (а він був неперевершеним симфоністом) написані саме в Одесі, четверта ж — накреслена тут, а завершена в Польщі. Після еміграції до Польщі, а виїхав він у віці 48 років, Вітольд Малішевський став знаковою фігурою у польській музиці, організатором і керівником Першого світового конкурсу Ф. Шопена, який проводиться й досі. З його класу з композиції у Варшавській консерваторії вийшов геній польського симфонізму ХХ сторіччя Вітольд Лютославський, і це дозволило польській спільноті впевнено називати його польським митцем. Але й Україна має права на те, щоб вважати його українським митцем.

Постать Вітольда Малішевського, першого ректора Одеської консерваторії, музичного педагога, композитора, організатора навчання, який народився й творив в Україні, — особливо важливий предмет музикознавчого аналізу в докторській дисертації Дарії Андросової. А ще у своїх проєктах, виступаючи в Україні і за кордоном, вона виконує твори В. Малішевського, зокрема знамениту «Куявську фантазію», у якій композитор показує свою спорідненість з українською культурою.

Ще один знаменитий польський композитор — Кароль Шимановський, який народився, творчо зростав і прожив в Україні 37 років. Саме в Одесі у 1911 — 1919 роках під впливом Олександра Скрябіна сформувалася його творча постать. Саме в Одесі та в Києві й лише згодом — у Парижі, у Франції, з’явилися численні послідовники Олександра Скрябіна як композитора і музиканта. У тодішній Росії їх не було, тоді як в Україні скрябіністами стали видатні Б. Лятошинський (Київ), М. Ребіков (Одеса), М. Рославець (Харків), В. Косенко (Житомир-Київ), Л. Ревуцький (Київ). Серед знаменитих творів Кароля Шимановського є чимало написаних в Україні, а його опера «Король Рогер», створена вже у Польщі, присвячена православній вірі. К. Шимановського вважають одним із геніїв симфонічної музики — нарівні з Ф. Шопеном та О. Скрябіним.

Тож усвідомлення належності Україні творчості Кароля Шимановського та Вітольда Малішевського — це ствердження національної мистецької слави.

Професорка Дарія Андросова — одна з небагатьох піаністок, яка постійно включає до свого репертуару твори мало відомих широкій публіці українських, зокрема й одеських, композиторів і як теоретик музики досліджує їхню творчість.

Інтерес до виконання «своїх» композиторів виник у Дарії ще у дитячі роки. Донька двох науковців, вона змалку відрізнялася аналітичним складом мислення. Закінчила знамениту школу-інтернат професора Столярського, причому одразу два відділення: спеціальне форте-піано і музикознавство. Й одразу ж вступила до Одеської державної консерваторії імені А.В. Нежданової за цими ж двома спеціальностями — фортепіано та музикознавство. Її викладач з фортепіано, професор Юрій Некрасов з ентузіазмом виконував твори викладачів та випускників Одеської консерваторії, особливо любив «Казку» Климентія Корчмарьова (випускника класу В. Малішевського), який став відомим радянським композитором. Буквально «з його рук» юна піаністка підхопила свій репертуар. Їй як першій виконавиці свій твір «Паризькі образи» з автографом подарував Олександр Станко — відомий композитор, викладач і скрипаль, котрий понад 60 років викладав в Одеській консерваторії. Згодом цей твір звучав у виконанні Дарії Андросової в Регензбурзі на Фестивалі української музики (2003), в концерті Слов’янської музики у Любліні (2015), в численних виступах у залах Одеської та Київської філармоній — і скрізь його приймали із захопленням.

У 1995—1996 роках Дарія Андросова брала активну участь у фестивальних акціях «Двох днів і ночей нової музики».

Вона — не лише піаністка, а й досвідчена музикознавиця зі стажем викладання історії музичної культури на кафедрі теоретичної і прикладної культурології ОНМА. Бережливо збирає та зберігає відомості про композиторів, педагогів і музикознавців, які творили в Одеській консерваторії (тепер — Одеській національній музичній академії).

У своїх наукових статтях, а їх уже понад 90, у дисертаціях — кандидатській та докторській — професорка Дарія Андросова звертається до аналізу надбань К. Кочмарьова, О. Станка, С. Орфеєва, Г. Успенського, В. Власова — відомих українських одеських музикантів та композиторів. У дисертаціях, захищених під її керівництвом, предметом аналізу стали фортепіанні композиції одеських композиторів П. Сокальського, Т. Сидоренко-Малюкової і згаданих вище В. Власова та С. Орфеєва.

Її учениця, студентка культурологічного відділення Дар’я Надьожа ще першокурсницею представила конкурсну роботу, що стала єдиним в Україні друкованим виданням про українського композитора Миколи Рославця, який був репресований у 1930-их роках за «буржуазну ідеологію». На цю студентську роботу вчені посилалися при захисті дисертації у Сумах у 2023-у.

Відродження історичної па-м’яті у музичній культурі, повернення імен українських композиторів, музичних педагогів та теоретиків музики, які були незаслужено забуті в радянські часи, — важлива й дуже цінна діяльність музикознавиці Дарії Андросової. Особливо, якщо це відбувається у той час, коли музи мають мовчати.

Ольга ФІЛІППОВА.

НА СВІТЛИНІ: Дарія Андросова.
Фото із сайта ОНМА імені А.В. Нежданової.