Переглядів: 101

Стурбоване дихання Європи

Кажуть, Європа втомилася від українських біженців. Кажуть, європейцям не подобається підвищення цін у їхніх країнах. Кажуть, європейці змушуватимуть Україну прийняти невигідний для нас мир…

Це і так, і не так. Коментатори, політологи висвічують події з вигідного для них боку. Створюють емоційно-чутливий контент. Але світ не плаский і не чорно-білий.

Ззовні, здається, Європа живе своїм спокійним життям. І ми теж спокійні. Ззовні. Підсвідомість блокує в голові страшні картини розбомблених домівок і пошматованих тіл. Але вони нас наздоганяють. Хворобами і депресіями. Європа не спокійна. Вона важко дихає і з усіх сил намагається знайти розв’язання проблеми. Вона боїться неадекватної росії. І вона згідна потерпіти…

Життя прожите довге. Є що пригадати, є з чим порівняти… У пам’яті виринають картини першого знайомства з європейцями.

Європа і Україна. Далекі сімдесяті. Ми — ще частина СРСР. Згадую перші враження від спілкування з європейцями. Це — студенти із так званого соцтабору, який, на щастя його жителів, уже давно відійшов у небуття. Нафтодолари роблять прозорішою «залізну завісу», і те, чим нас завжди лякали — жадібність, агресивність, розпуста Заходу — насправді виявилося чимось зовсім іншим: досить таки милим, привабливим, людяним.

Дівчата із сяючим, вимитим гарними шампунями волоссям — стрункі, усміхнені, у сучасному вбранні. Юнаки — галантні, виховані, спортивні, після того, як пройдуть поруч, залишається хмара аромату від божевільних чоловічих дезодорантів, про які ми тоді ні слухом, ні духом не знали. З вікон їхніх кімнат звучить чарівна музика — «Абба», Челентано, Джо Дассен, Деміс Русос...

На лекціях і семінарах ми поруч. З однаковими зусиллями «беремо інтеграли», малюємо довгі схеми перетворення білків, записуємо показники приладів у лабораторіях…

А після виснажливих занять — гомінкі дискотеки або спортивні змагання… Футбол 70-х — окремий епос. Київське «Динамо», німецькі «Баварія», «Боруссія», радує нечастими перемогами і рідний одеський «Чорноморець». На Соборці зранку й до ночі — гарячі дискусії вболівальників…

На фізичному факультеті Одеського університету ім. Мечникова — яскрава подія. На стадіоні, що в Шампанському провулку, — матч між студентами-німцями і нашими. Скільки було тренувань, обговорень складу команди, розробок тактичних схем!.. У куплених в радянських «спорттоварах» футбольних трусах наші хлопці по швах робили собі модні «розпорки», як у німців. Й от захоплива гра перед численними поглядами дівчат-вболівальниць. Наші — програли. Але які яскраві емоції, яке тепло від зустрічей, від щирої дружби! Усе це ще довгі роки нас зігріватиме і надихатиме.

А тепер уже нові емоції. Неочікувані, неприйнятні, незрозумілі. Ми в Європі — біженці. Нас тут дуже багато. Ми — різні. Ми змінюємо звичний для європейців соціальний ландшафт. Але здається, що Європа, поглинувши нас, залишилася тією самою. Зі стійкими законами, з демо-кратичними правилами життя, комфортом та культурно-мистецьким шармом.

І люди — звичайні жителі Євросоюзу (Євроунії, як вони називають) усе добре розуміють. Й у нас з ними один код — і зветься він «людяність».

Чудова лікарка Полонса Хаб’янич у своєму приватному стоматологічному кабінеті всім серцем сприймає українську біду. Лікує малечу, допомагає старшим. Пів року займається мною, майже безкоштовно робить мені санацію ротової порожнини. Я хочу подарувати їй розкішні букет. Раджуся у магазині квітів: «Підкажіть, як краще… Я з України, як прийнято у вас?». Літня квітникарка радить, як скласти гарного букета. «Чи добре до вас тут ставляться? Чи комфортно вам жити у нас?» — турботливо розпитує поміж справами вона. « О! Хвала! Хвала! — вдячно посміхаюсь я («хвала» — словенською «дякую»). — Хвала, все добре!». Букет для пані Полонси вийшов чудовий.

У школах, дитячих садках, скрізь до малечі — найтурботливіше ставлення. Для місцевих дитячий садок — 500 євро на місяць, дня українців — безкоштовний. Усі ліки за рецептом медика — безкоштовні.

Подобається чи ні європейцям той факт, що в їхніх країнах з’явилися сотні тисяч біженців, та вони розуміють: у нас — страшна біда. І вони не стоять осторонь. Бо не можливо стояти осторонь, коли поряд — біда…

А політологи та експерти нехай малюють у своїх блогах, постах та ефірах вигідний для них контент: втомилися, наскучили, збайдужіли… «Контент» і життя — це далеко не те саме…

У старому високогірному альпійському селі зігнута бабуся запитує мене про щось. У відповідь я посміхаюся: «Я не розумію…». Вона запитує ще. «Я не розумію, я — з України…» — кажу. Старенька обіймає мене трохи вище талії (зовсім маленька на зріст) і, зазираючи в очі, довірливо каже: «путін — хітлер! путін — хітлер!». О, тут пам’ятають, що Гітлер — австрієць. І чого коштувала та страшна війна людству.

Вони нас розуміють. Нас добре розуміють балканці, маленькі держави яких Сербія так не хотіла відпускати у «вільне плавання». Проявляючи насилля, проливаючи кров… Тут добре все пам’ятають. «О, я вас чудово розумію, — каже боснієць Драго, який теж колись покинув батьківщину. — Ми також пережили весь цей жах…».

А українці тут, у середині Європи, намагаються відтворювати свій — український — світ. У міжнародних благодійних структурах Червоного Хреста, «Філантропії», «Карітасу» створюються групи психологічної підтримки. Тут займаються петриківським розписом, організовують українські хори, різноманітні майстер-класи, засідає читацький клуб, для малих — дитячі театри, виставки малюнків. Люди, які раніше зовсім не цікавилися мистецтвом, не знали, що таке спілкування в «маленьких групах», і все життя мислили себе лише в координатах «родина — робота», відкривають зовсім нові грані життя. Будують навколо себе новий світ спілкування і задіяності у спільні справи. Відтворюють у собі нову мікрогрупову ідентичність… Думається, цей досвід теж треба буде обов’язково взяти із собою, повертаючись в Україну. Досвід «малих груп» — це досвід підтримки, спілкування, залученості…

Європа поринула в осінь… Нас тут розуміють. Не дивляться на нас зверху. Нас ставлять із собою поруч, навчають мовам за державними програми, знаходять робочі місця, підтримують… Цікавляться нашою культурою. Вони просто трохи поступилися місцем і впустили нас у своє життя.

Тому що поняття «людяність» і «європейськість» живуть поруч. І ми ще віддячимо Європі за розуміння, за допомогу, за чуйність. І ми обов’язково будемо жити однією європейською родиною, де нема агресивності, зверхності та злоби. І де розквітають різні культури, різні релігії, різні смаки і стилі життя.

Арсенія Велика.
м. Любляна (Словенія).
На світлині: зі стоматологом Полонсою Хаб’янич.
Фото з архіву Людмили та Олександра Данилюків.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

Вихід газети у четвер. Вартість передплати:

  • на 1 місяць — 70 грн.
  • на 3 місяці — 210 грн.
  • на 6 місяців — 420 грн.
  • на 12 місяців — 840 грн.
  • Iндекс — 61119

Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.

Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net