Трава крізь асфальт, або Із Чорноморська у Таращу
Коли письменниця із Чорноморська Валентина Сидорук видає черговий номер місцевої просвітянської газети «Рідне слово», то не забуває кілька примірників переслати мені у Львів. Високо шаную активність пенсіонерської гвардії, тому все, надіслане нею, поширюю по регіону: щось залишається у Львові, щось їде на Буковину, щось — на Закарпаття.
Цього разу літераторка порадувала тим, що вклала у посилку два примірники свого нового роману «Трава крізь асфальт». Якщо коротко, то це книжка про українську стійкість, упертість, невмирущість... Один примірник вирішив відвезти на Київщину й подарувати Катерині Сидорук. Бачите, у цих жінок навіть прізвище однакове! Завдяки мені вони заочно знайомі та симпатизують одна одній.
До слова, пані Катерина теж належить до гурту активних пенсіонерів. У Таращі вони тримаються разом і разом переживають за долю країни. Поспілкувавшись з тамтешнім людом, я відзначив про себе такі моменти: найбільшими оптимістами в Таращі є молодь і діти. Бо у них таке бачення світу. Старші ж нинішню війну сприймають дуже болісно, адже від своїх батьків багато знають про попередню. Знають і про нинішні втрати на фронтах, про те, що ворог не збирається здаватися і що допомога Заходу недостатня. Але при цьому серед старшого покоління є ті, хто намагається йти вперед. Вони готові пробиватися, «як трава крізь асфальт», попри поважний вік, старечі болячки й матеріальні негаразди.
Часом надзвичайно важливим для оточення є чийсь позитивний приклад. Пригадую позицію луганського вчителя української мови Івана Захарченка, про кого вже писав у «ЧН». Ще молодим викладачем, ідучи на роботу, він писав крейдою на товарних поїздах широко відоме тепер гасло «Слава Україні!». На початку 1970-х навряд чи хтось на Луганщині здогадувався про походження цього вислову, про його зв’язок з ідеологією ОУН. Для кого старався слобожанець? Для якихось національно свідомих одиниць? Ну, а якщо й так? Що залишалося робити в ті часи луганчанам, донеччанам, харків’янам, одеситам? Хіба що сприйняти формулу «як трава крізь асфальт» за своєрідне керівництво до дії.
Іван Михайлович мало змінився за останні пів століття. Побувавши у 2014 році у сепарському підвалі, був змушений покинути рідну Луганщину й переїхати в Одеську область. Живучи під Саратою, відразу почав учити болгарську мову. Така у нього інтернаціональна позиція — українець же, не москвин! Можна пишатися таким пенсіонером.
Коли ж випадково дізнався про молодого поета з Харківщини Олеся Степаненка, якого ще в 2004-у вбили російські шовіністи за любов до українства, вирішив будь-що з’їздити на могилу юного патріота. Не побоявся на восьмому десятку вирушити в дорогу і проїхати чи не всю Україну з південного заходу на північний схід. Ледве розшукав місце поховання Олеся в Деркачах, прибрав на могилі, помолився і прочитав свого вірша, присвяченого харківському патріоту.
Здавалося б, який сенс у прибиранні могили, якщо на ній через два-три місяці знову виросте така ж висока трава? Але Іван Михайлович не міг інакше. Він же вчитель української мови. Він з тої незламної української породи, яка вміє «проростати крізь асфальт», виживати у найскладніших умовах. А люди з цієї когорти цінують внесок одиниць. Така вже у них релігія, такий своєрідний культ духовного побратимства.
Ніби й мало користі від цієї конкретної поїздки, але якщо розповісти про неї всій Україні, то користь таки буде. І немала. Може, якби Іван Захарченко був іншим, то й син його не пішов би в лютому 2024 року добровольцем захищати Україну. Якби Валентина Сидорук не видавала у Чорноморську «Рідне слово», не присилала його мені, то і я не мав би стільки стимулів для поширення чорноморських імпульсів на решту України. Зачепившись за цю просвітянську газету, якось легше розпочинати розмову і про таращанські справи.
Виявляється, Катерина Сидорук також пише вірші. А ще хотіла б розповісти людям про свого чоловіка — Григорія Притулу. Той був учителем географії — надзвичайно розумною, шляхетною, принциповою людиною. Люблячим і справедливим. Востаннє я бачив його років зо тридцять тому. Ніколи не спілкувалися на життєві теми — давалася взнаки велика вікова різниця. Але пригадую, що вчитель географії мені подобався. Було у ньому щось справжнє, тепле, українське… Від пані Катерини я дізнався цікаву деталь: мій батько свого часу збирався писати книжку про Григорія Федоровича. Не встиг, бо помер раніше. Оце-то новина... Не знав. Тож принагідно ще раз дякую Валентині Сидорук за активність.
Як бачимо, жоден патріотичний імпульс не минає безслідно. Неодмінно дізнаєшся щось нове про свою країну, про місто свого дитинства, про цікавих людей, на яких усі ці роки трималася і тримається Україна.
Сергій ЛАЩЕНКО.
м. Львів.
НА СВІТЛИНІ: автор із Катериною Сидорук та книжкою Валентини Сидорук у Таращі.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206