Чому риби «літають»?
Пам’яті Олександра Шкуропата
Час, ніби море, на гребнях хвиль своїх
несподівано виносить призабуті імена і події.
Через значний відтинок часу після прижиттєвих відбулася ретроспектива живописних і графічних творів О.М. Шкуропата (1964—2008) із символічною назвою «Відродження» — меморіальна виставка пам’яті одеського живописця та графіка Олександра Йосиповича Шкуропата». Відкриття цієї досить камерної експозиції творів із приватних колекцій, що займає дві затишні зали Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О.М. Блещунова, відбулося 3 жовтня у колі шанувальників художника. Куратор — краєзнавець і колекціонер Едуард Ратушняк.
Зі слів організаторів, виставка логічно переросла у тривалий проєкт, оскільки зараз укладається каталог творів мистця з наступною презентацією; знято першу частину однойменного документального фільму «Олександр Шкуропат. Відродження», на етапі підготовки — його друга частина. Подібні заходи мають не лише гуманітарну складову, а й у перспективі сприятимуть просуванню творів художника на артринку. Як творча особистість митець може відбутися і в майстерні, але як соціально-культурне явище — лише завдяки синергії його шанувальників.
Одеські вернісажі з їх колоритною місцевою публікою, схильною до підкресленої компліментарності, — це щось особливе і сприймаються часом не без гумору. Вряди-годи з уст промовців ви почуєте більше про себе улюблених, ніж про того, заради кого ця подія матеріалізувалася. І все ж не лише скупі й такі доречні відомості про митця (який у публічному просторі поступово відходив у тінь минулого) ми дізналися з окремих виступів, а й пристрасні оцінки його творчості та теплі слова про особу художника, якому цьогоріч сповнилося б шістдесят. Брали слово голова опікунської ради музею Віталій Томчик, скульптор Юрій Бублій, старша наукова співробітниця музею Наталія Андрущенко (авторка експозиції), художник Степан Мацюк, архіваріус художнього коледжу Світлана Гоцик, художниця, співробітниця музею Марія Апрятова та інші.
Після відкриття виставки присутні мали можливість зустрітися з авторкою згаданого документального фільму, режисеркою-сценаристкою Діаною Константіновою та почути спогади про Олександра Йосиповича безпосередньо в кінострічці: Фелікса Кохріхта, однокурсників художника Юрія Бублія й Олега Новаєва, а також Бориса Лукіна, Ірини Глєбової, Любові Ломикіної та землячки митця Тетяни Мишалової.
Ретроспективна виставка, навіть невеликих масштабів, привертає підвищену увагу до творчості та особи художника, проблеми відповідальності соці-уму за стан мистецтва і долі його суб’єктів.
Біографія Олександра Шкуропата з його непростим, сирітським дитинством має доволі типовий для радянської дійснос-ті алгоритм: школа-інтернат, робота художником-оформлювачем у колгоспі Кілійського району, служба в армії, здобуття професії в Одеському художньому училищі — виток по спіралі — і знову робота, вже творча, запаморочлива, захоплююча й пристрасна, майже згубна в своїй інтенсивності. Хтось із класиків сказав: «Треба працювати, працювати на межі до виснаження, щоб скоріше насолодитись життям і померти...». Коротке і яскраве життя Олександра Шкуропата — людини-метеора покоління 1980—1990-х, попри трагізм його долі, — це справжня ода життю. Не випадково на афіші організатори розмістили його мажорний стилізований натюрморт з яблуками.
Одеса як мегаполіс, усталений урбаністичний організм, у якому дуалістично поєднуються консерватизм і відкритість, завжди потребує вливань «молодої крові», притоку енергії, виходу за межі власної самості, широких, розгалужених зв’язків. Велике місто з віковими художніми традиціями є животворним культурно-інтелектуальним середовищем для реалізації таланту.
Якось на одній з презентацій один інтелігентний одесит озвучив важливу думку: «Що міцніше село, тим заможніше місто». Це стосується не лише економіки. Такі художники старшого і середнього покоління, як Валентин Алтанець, Андрій Антонюк, Степан Химочка, Юрій Коваленко, Володимир Кабаченко, на хвилі національного відродження привнесли в одеське малярство свіжий струмінь українського романтизму, власну версію національного міту, інтерпретованого у дусі модернізму. Цю тенденцію підхопив Олександр Шкуропат, обігруючи не без іронії символічне зображення риби — ніби своєрідної антитези образу ворони в його дещо старшого сучасника Володимира Кабаченка (чиєю творчістю він захоплювався). Риба — цей важливий семантичний елемент писанкарства, символ життя і зв’язку з небом, а в християнстві — персоніфікація Христа у зрілий період — став лейтмотивом його творчості, своєрідною візиткою, зберігаючи емпіричну свіжість авторського світосприйняття. Небо, особливо нічне, — це мовби розріджена морська безодня, продовження моря, що взаємно перетікають. Своєрідна метамор-фоза. Чи не тому риби в Шкуропата «літають»? (Серія «Місто риб»).
Можливо, саме через писанкарство цей образ і захопив уяву художника. Для порівняння: коли такий авангардист, як Олег Соколов побував на першій в Одесі виставці писанки, організованої в 1968 році в Археологічному музеї Валентином Морозом, Тарасом Максим’юком і Петром Маркушевським, то створив дивовижну абстракцію «Великдень» (пізніша назва «Пасхальні дзвони», 1968). На відміну від Соколова — витонченого естета, який посилював свої візії відповідним прочитанням музики С. Рахманінова, — витоки живописних рефлексій О. Шкуропата саме в спогадах дитинства та безпосередній дійсності його улюбленого українського села Шевченкове (Килійський ра-йон), такої собі «периферії».
У цьому місці зроблю короткий відступ. Для великого полі-культурного міста сільська ет-нокультура — це, звісно, «периферія», але в уяві художника, який не втратив з нею ментального зв’язку, — це «пуп землі». Своєю творчістю через співпереживання Олександр Шкуропат свідомо чи не свідомо актуалізує значення периферії для національної культури, адже вона відсилає нас до першооснов.
Щодо згаданих християнських цінностей, то задля справедливості слід визнати, що вони присутні в творчості живописця швидше опосередковано, за винятком замовних творів для церков м. Южного і с. Фонтанки, де в останні роки він жив (і де упокоївся). Розміщення риб у просторі людського існування можна розцінювати і як вічний образ, як «Христос серед нас». Постмодернізм — невіддільний від іронії. У деяких «рибних» творах Шкуропата люди сприймаються безпорадним натовпом, а автор позиціює себе «над ним». До речі, однією з улюблених розваг художника було рибальство, яке, як це не сумно констатувати, в один листопадовий день відіграло фатальну роль.
Зі слів тих, хто близько знав Олександра, він мав лідерські якості, міг бути саркастичним, навіть зухвалим, епатажним, чим шокував деяких вихованих колег з-поміж одеситів. Нерідко погорда і снобізм останніх його вкрай дратували, і цей антагонізм був непереборним.
Варто нагадати, що після смерті матері дітей із родини Шкуропатів віддали в школу-інтернат, а їхній будинок конфіскувала держава. На пізніші звернення Олександра повернути бодай частину домівки відповідь чиновників вразила жорстокістю і цинізмом: «У двадцять три сиріт не буває!». Ця обставина не в останню чергу вплинула на його характер і подальшу, часом викличну поведінку. Власне, саме ім’я «Олександр» асоціюється з непокірністю (невгамовна вдача носіїв цього імені особливо проявляється, коли дитина зростає без батька). Як бачимо, з державними інституціями в Олександра Шкуропата були свої рахунки.
У дусі часу він скинув окови так званого соцреалізму і зацікавився авангардними течіями. Зокрема, цим пояснюється його захоплення особою такого експресіоніста, як Юрій Коваленко, чий світлий образ Олександр залишив на одному зі своїх полотен. В училищі покровителькою сироти була Тамара Іванівна Єгорова, а наставником — її чоловік, відомий педагог Дмитро Дмитрович Єгоров (обоє навчалися в О. Шовкуненка, Т. Яблонської). Олександр, як очевидно зі сказаного, відрізнявся незалежним і конфліктним характером, а це не сприяло гармонійним стосункам. Кажуть, що про художника мають право судити тільки «брати по цеху». Не впевнений, чи це завжди справедливо в нашому надзвичайно конкурентному середовищі.
На продовження теми суспільної уваги варто сказати, що після закінчення навчання надзвичайну роль у долі Олександра Шкуропата відіграло подружжя Іванових з Южного, де Володимир Григорович був очільником морського торгівельного порту. Перша виставка молодого і ще мало відомого митця, яка відбулася в Одеському художньо-му музеї в 1991 році, а також випуск розкішного на ті часи альбому уможливила саме підтримка згаданого подружжя. (Прина-гідно зазначу, що і моїй творчій долі В.Г. Іванов (1937—2018) також посприяв як меценат, профі-нансувавши випуск авторської багато ілюстрованої дитячої книжки в далекому 2004-у).
На початку карколомних 1990-х важливою була медійна підтримка, найперше — у «Вечерней Одессе» та «Комсомольській іскрі» мистецтвознавцем М. Рашковецьким, журналістом і колекціонером Ф. Кохріхтом та письменницею О. Ільницькою.
Повертаючись до меморіальної виставки, повинен сказати, що, попри різноплановість ро-біт, вона вирізняється достатньою цілісністю й дає уявлення про різноманітність творчих зацікавлень художника — від уч-нівських замальовок одеських вулиць до олійних натюрмортів, навіяних творчістю М. Врубеля, або акварелей «по-мокрому», створених після вишколу у В. Понікарова. Низка гранично лаконічних акварелей з акцентом на графічну умовність, як-от диптих «Очікування» і «Са-мітність», наводять на думку, що практика художника-оформлювача у ранній період не минула безслідно. Діапазон таланту дозволяв О. Шкуропату бути то стихійним живописцем, творити «на емоцію» в дусі врубелевського «натиску захоплення», то виступати вправним стилізатором. Полі-стилізм, як неминучий етапний період пошуку свого «Я», став ще одним приємним відкриттям на виставці, де етюди і замальовки переплітаються із завершеними і навіть програмними станковими полотнами (серії «Моя Україна», «Місто риб», «Викрадення Європи»). До речі, щодо формату: одним із улюблених для нього був квадрат, який у художників вважається надскладним у плані побудови композиції.
Олександр Шкуропат відрізнявся величезною працездатністю і вже перед вступом до училища мав завидний досвід художника. В Одесі він пройшов хороший вишкіл у дусі південної школи і, попри захоплення модернізмом, сміливі експерименти з формою і кольором у просторі, залишається представником цієї школи, її авангардного крила. Він навіть наслідував практику одеських живописців К. Костанді, Г. Головкова, В. Заузе та інших, які з прокладанням залізниці їздили до Вінниці на пленер. Зі спогадів вже згаданої Тетяни Мишалової, О. Шкуропат надихався краєвидами Вінниччини, придбав хатинку в тому краї і влаштовував на Поділлі пленерні сесії.
У контексті подій, які ми нині переживаємо, мені особисто запам’яталася своєю простотою і потужно вираженою емоцією композиція із силуетами понівечених глечиків на хрестоподібній конструкції першого плану і сиротливим, майже приреченим на зникнення українським селом — на дальньому. Ніби покинуті гнізда, символ епохи, що відходить, або щемливий спогад про дитинство і людей, чиї душі давно відійшли у вирій. Це своєрідна сакралізація села (серія «Моя Україна»).
Подумки охоплюючи навіть таку фрагментарну експозицію, зроблену з любов’ю, відчуваєш, що в Олександра був величезний, ще не до кінця розкритий творчий потенціал, була впевнена хода у ритмі з часом і логіка власного розвитку.
Кінострічка, про яку йшлося на початку, має прелюдію з морським прибоєм і безмежністю морського горизонту — моря таємничого, холодного, величаво-байдужого, хвилі якого ритмічно набігають, як невблаганний час, перетворюючи дійсність у минуле.
Володимир КУДЛАЧ,
мистецтвознавець, художник,
член НСХУ, НСЖУ.
НА СВІТЛИНІ: Олександр Шкуропат (фото з альбому).

Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206