Одержимість патріотизмом

Ілля Ріпин, чиї предки, правдоподібно, могли бути козацького роду, завжди підкреслював, що він українець, наголошував на своєму походженні, залюбки співав українських пісень, брав участь у пошануваннях пам’яті Тараса Шевченка. Тож ці слова цілковито достосовуються до багатьох інших його творів української тематики. Варто згадати хоч би найголовніші — «Запорозька вольниця», «Українка біля тину», «Українська хата», «Вечорниці», «Мотря Кочубей», «Гетьман», «Гайдамака», «Запорожець», «Козак у степу, «Бандурист», «Ярмарок», «Чорноморська вольниця» й чимало інших, а ще ж була сила етюдів, начерків, ескізів, зарисовок…

Вдивляєшся у його картини — нехай лише в ілюстраціях, зменшені в кільканадцять разів — і починаєш відчувати, що душа немовби розчиняється в них, і ти знову стаєш тією часточкою, молекулою цієї землі, цього войовничого товариства. Ось вони відчайдушно поборюють велетенські морські хвилі, що здіймаються вище бортів їхньої «чайки». Душа завмирає: чи поборють? Поборють! — переконує нас художник.

Щойно повернувшись додому з французького стажування, він дізнався, що історик Микола Костомаров знайшов лист запорожців до турецького султана, й одразу ж взявся за цей сюжет. Чи направду запорожці писали цього листа султанові? Та лишень вони й могли таке утнути! — певен мистець. Хоча художник, можливо, придумав цей сюжет. Але як докладно, історично точно, як ретельно виписано там всі деталі: могутні постаті козаків, їхній одяг; зброї небагато, художник зосереджується на обличчях, кожне з них — це характер, від писаря до дідуся на задньому плані — ми немовби чуємо його старечий голос — до молодого козака з перев’язаною головою. Враження таке, немовби художник сам був одним із них або, принаймні, спостерігав за тим дійством.

12 років писав Ріпин своїх «Запорожців…», їздив не раз на свою батьківщину, на Кубань… Вивчав історію запорозького козацтва, шукав його залишки, робив зарисовки сотень облич. Тому такі живі на його картинах ті типажі, вони наче вихоплені з плину історії, з її часопростору. Їхні постаті — сама міць, енергія і краса. Ні, не міг московит створити такі живі, такі правдиві образи українських козаків, українців, котрі не знали ні страху, ні поразок.

Може, ми трохи міфологізуємо своїх предків, гіперболізуємо їхні подвиги, особисті якості та риси характеру, їхні вчинки. Все це потрібне, бо ми таки не знаєм доглибно своєї правдивої історії. Особливо це потрібне сьогодні, в час нерівної і жорстокої війни. Війни з ворогом, котрий ще з тієї пори винищував українців, а сьогодні продовжує те саме — ще з більшою ненавистю, невситимою заздрістю від того, що українці — кращі і що воля для них на чільному місці.

І, можливо, художник так само гіперболізував своїх героїв, і це зрозуміло, він любив їх. А без любові нема мистецтва. Як нема перемоги без ненависти, без доглибної віри в її конечність. «Ну і народець же! — у захваті писав художник в одному з листів. — Де тут писати, голова обертом йде від їхнього гаму і шуму… зовсім випадково відкрив полотно і не втерпів, взявся за палітру, і так уже два з половиною тижні живу з ними, не можу розлучитися, веселий народ. Недарма про них Гоголь писав — усе правда. Героїчний народ! Ніхто у всьому світі не відчував так глибоко свободи, рівності, братерства. На все життя Запорожжя залишилося вільним, нікому не підкореним».

Вибухова, неспокійна душа його жила Україною. В час, коли діяли імперські заборони на все українське, Ілля Ріпин своїми картинами нагадує про те, що Україна є, що у неї славна історія і самобутні традиції та звичаї, що це окремий великий народ. Свою картину «Вечорниці» він підписує українською мовою, вона виставлена у найбільшій, найпопулярнішій художній галереї, і московитська преса у своїх звітах дослівно повторює цю назву.

У Фінляндії, де жив упродовж останніх років, Ілля Ріпин починає роботу над своєю останньою картиною «Гопак». Про це повідомляє своєму другові Дмитру Яворницькому, невтомному дослідникові Запорозької Січі: «… я знову взявся за Запорожжя. Ну, зрозуміло, знов пішла в хід вся Україна. З якою радістю і якимось родинним трепетом серця, жадібністю я перечитую все, що знайшлось. Ну, зрозуміло, починаючи з вас».

«Гопак» він таки закінчив.

Роман КРАКАЛІЯ.