Про торгівлю не може бути й мови

Про плани наші лідери доповідають начальству, але мовчать про можливі коригування. І в столицях союзників (насправді начальників) не можуть зрозуміти, чому план перемоги добрий, а війна досі триває. Необхідні докладні пояснення президента країни. Бажано віч-на-віч. Останнім часом Володимир Зеленський цим і займається. Результат його останньо-го турне у США проясниться у загальних рисах лише після зустрічі з президентом США Джозефом Байденом у Вашингтоні. Але про українські коригування у плані майбутньої перемоги стало відомо вже зараз. З десяти показників Зеленського цей план непомітно скоротився наполовину. А тепер і до єдиної вимоги: зняти умовний шлагбаум на шляху нашої країни до НАТО.

Заборона на використання західної далекобійної високоточної зброї по російській території буде незабаром скасована. ЗСУ отримають відносну свободу дій при виборі цілей, у тактиці та стратегії під час війни. Але передбачити всі види атак, у тому числі на атомну енергетику, неможливо. Як і не можна повністю убезпечитися від захоплення агресором нових українських територій. Гарантії безпеки, підписані з багатьма державами світу, на папері виглядають переконливо. Але у нашій країні ще пам’ятають про Будапештський меморандум. І лише повноцінне членство у Північноатлантичному альянсі вважають у сфері безпеки справжньою гарантією. Із застосуванням п’ятого пункту Статуту та із зобов’язанням захисту держав-членів НАТО всіма можливими способами.

У рашці відкрито заявляють, що на території України воюють насправді з НАТО. То що ж стримує Вашингтон від обіцянки відкрити шлях до Альянсу нашій країні? Страх перед ескалацією? Але війна і є ескалація. Страх перед застосуванням російської ядерної зброї? Але така зброя є і в інших країн. У тому числі у країн, які ненавидять і готові напасти одна на одну. Ні. Швидше за все, йдеться про торгівлю. Про можливість порозумітися з москалями в майбутньому. Не обов’язково, як Трамп, у пошуках комерційної вигоди. Можливо, як Байден. Через боягузтво.

Друзі, союзники і доброзичливці

Політична торгівля під час війни буває на межі, навіть за межею капітуляції. Європейські союзники, доброзичливці та друзі України в період, коли труднощі наростають, поспішають скористатися невизначені-стю й виторгувати собі привілеї у сферах, де це можливо. Блокада експорту українських товарів і транзитних перевезень на захід так і не завершилася реальною домовленістю. Натомість чиновників у Брюсселі «дружні» уряди бомбардують вимогами обмежити чи й заборонити експорт українських товарів, які мають попит у країнах Євросоюзу. То українських яєць не слід допускати на європейські ринки, то необхідно підвищити мита на всі українські продовольчі товари.

Одночасно з експортом та митними бар’єрами Україну намагаються притиснути політично. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський запропонував зупинити процес інтеграції нашої країни до Євросоюзу, доки не будуть врегульо-вані розбіжності урядів України та Польщі щодо «волинської різанини» і наша країна не піде на поступки. І як компроміс провести «чесний» референдум про належність Криму. Міністр закордонних справ і зовнішньоекономічних зв’язків Угорщини Петер Сійарто використовує будь-які приводи для пред’явлення нашій країні нових претензій у всіх сферах, а за підтримкою звертається то до москви, то до мінська.

До подібних викрутасів друзів за роки війни ми звикли. Однак до пе-реліку «доброзичливців» України минулого тижня несподівано приєднався і президент Чехії Петер Павло. Він відомий як послідовний західник та колишній натовський генерал. І ця людина з військовою прямотою також висловилася про можливість «компромісу»! На кшталт того, що для якнайшвидшого досягнення миру можна домовитися про тимчасове збереження окупації частини українських територій. В інтерв’ю «Нью-Йорк Таймс» нинішній глава чеської держави закликав українців бути реалістичними. Ймовірно, такими, як чехи у 1938 році, коли без бою віддали Гітлеру Судети. Капітуляції Чехословаччини німці досягли тоді за сприяння прем’єрів Франції та Великобританії. Що ж Україні робити тепер? Прислухатися до поради чеха і віддати москалям все, що вони окупували? Чи ціною великих жертв добиватися перемоги?

Підсумком чехословацької капітуляції 1938 року, як відомо, стала Друга світова війна. Не виключено, що результатом української капітуляції також стане світова війна. Третя. А винуватцями будуть не Едуард Даладьє з Невілом Чемберленом, а Джо Байден з Олафом Шольцем, які дозволили рашистам принизити й розтоптати людську цивілізацію. У ХХ столітті до такого приниження ледь не дійшло. І дійшло б, якби на шляху Гітлера не постав великий Вінстон Черчилль. У наші дні в Європі такого лідера не видно. І не видно за океаном такого президента, як Франклін Рузвельт. Сподіваюся, схожі люди з’являться. З ними прийде і наша перемога.

Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.