Етюд про етюди

— Велика сміливість — виставити на загал, а передовсім — перед очі колег, свої етюди. Художник пише їх для себе, це частина його душі. І показати себе в такому обсязі — а це ж таки найкращі — так відверто, щиро — це справді ознака сміливого таланту. Така особистість створює турбулентність, яка втягує в процес творення, в процес творчости, активує цей процес. Таких виставок не буває. (Це думка заслуженої художниці України Світлани Крижевської).

Етюд, безперечно, є самостійним твором. Композитор плекає натхненний замисел — створити значущу музику. Й обов’язково їй передує етюд (може, й не один), який стає самодостатнім, виконується в концертах.

Літератор — коли це справжній  майстер слова, генератор думок та ідей — не розлучається з нотатником, з усього почутого та побаченого заносить туди найцікавіше, свої спо-стереження, власні думки, щоби не загубились у просторі, й з усього того відтак може зродитися великий твір або частина чи самостійний розділ книжки.

Художник обов’язково мусить попрацювати на пленері, там його найбільше натхнення, там його і успіх, і слава, і творче самоствердження. «Ідіть на пленер! — наставляють студентів художнього навчального закладу викладачі. — Там ваша найкраща авдиторія, там ваші фахові знання, ваше розуміння мистецтва».

Етюд — це річ в собі й водночас це глибина художнього мислення, це навики, це, зрештою, фаховість — для мистця, котрий живе творчістю, дихає нею і нею мріє.

— Ці твори дають відчуття тиші, вони можуть бути в будь-якому інтер’єрі. Вони мають притягальну силу, це наше духовне багатство. Ці етюди творилися в різний час, тож є проявом біо-графії самого автора. Це стан його внутрішньої наповненості. (З думок професорки Ольги Тарасенко).

Кожен етюд художника — це окрема картина. Дуже камерна, ця камерність дозволяє все ретельно прописати, до найменших деталей. Кожну роботу можна довго розглядати, захоплюватись нею, знаходити щохвилини щось нове. Можна відчути себе поряд з художником, в ті його щасливі хвилини натхненного творення.

Щоб і самому надихнутися, відчути радість і повноту життя.

— Що є характерним для всієї експозиції, то це естетика. За такої камерності це особливо впадає в око. Хоч живопис реалістичний, але ніде тут не побачити штампу — а при маленькому розмірі його не сховати. Камерність живопису є традиційною для Одеси. (З висновків заслуженого художника України Сергія Савченка).

Що за диво — етюд! З келихом доброго вина можна мандрувати слідами художника, захоплено роз-глядати то біле, то зелене, то синє, вдивлятися в ці сніги, дерева, в ці небеса… Вслухатися в тишу його робіт. І при цьому не чути традиційного виставкового гомону, й навіть про трунок забувши.

— У мне всі етюди написані в один сеанс. Єдина наша школа — пленер. Він очищає палітру, розвиває відчуття кольору, очищає душу, підганяє до дальшої праці. На пленері, наодинці з природою, ти відчуваєш велику енергетику. Я дуже хотів сам побачити цю виставку. Вона зроблена душею і серцем. (З одвертих зізнань Анатолія Горбенка).

І ще раз — про автора. Запитання, яке він залишив поза своєю увагою: як вдається усе встигати: пленери, керування Спілкою, участь у чисельних виставках, творчі контакти з централлю Спілки у Києві, з колегами з інших міст?.. Та й що, справді, сказати? Є велика увага — і повага — до свого колективу, є гордість за нього і за кожного зокрема, є любов до мистецтва.

Але це вже, даруйте, не про етюди з його розкішної виставки. А втім, чого ж ні? Ці чудові етюди — як вислід самої постави їхнього автора.

«Пленер (фр. відкрите повітря) — у малярстві правдиве відображення багатства натури у природних умовах, тобто під відкритим небом (за межами майстерні), пов’язане одночасно з вивченням природних ефектів (наприклад, зміна повітряного середовища, обумовлена сонячним світлом та станом атмосфери)». Це з «Енциклопедичного словника-довідника», упорядник Анатолій Пасічний. Наш, до слова сказати, краянин.

Хто мав що сказати про цю виставку — говорив. А коли бракувало слів — говорили емоції і щирі вітання.

Роман КРАКАЛІЯ.
Фото Лариси ДЕМ’ЯНИШИНОЇ.