«Обранець двох муз». Акценти

Почуття наступності посилило у присутніх вітальне слово від літературознавця, заступника директора з наукової та видавничої діяльності Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Сергія Гальченка. Учасників конференції прийшли привітати представники ОДА, культурних установ міста, меценати і колекціонери: Ярослава Різникова, Сергій Гриневецький, Тетяна Ліптуга, Ірина Бірюкова, Тарас Максим’юк та онука художника Наталія Ловейко-Жук. Починаючи із 1969-го та 1976-го років — відповідно до дати першої публікації про М.І. Жука С.З. Лущиком та першої повоєнної персональної виставки мистця в Одеському худож-ньому музеї — розпочалося повернення його імені і входження у сучасний художній контекст.

Для Одеси вже стало закономірністю, що заходи з ушанування такої знакової постаті, як Михайло Жук проводяться в Літературному музеї. Не зайве нагадати, що за останні чотири десятиліття тільки на цій локації відбулося щонайменше сім його персональних виставок як художника і літератора, у т.ч. всеукраїнського масштабу, які урізноманітнювали презентації, лекції. Нинішню наукову конференцію варто розглядати як логічне продовження вивчення і популяризації творчого спадку митця на якісно новому рівні.

Не ставлю за мету детально характеризувати виступи й усебічно аналі-зувати цей науковий захід, акцентую увагу лише на найбільш пізнавальних доповідях у популярному викладі. Не в останню чергу моє сприйняття обумовлене прерогативами як автора-укладача персонального каталогу М.І. Жука, який я презентував на цьому форумі.

Теперішня подія свідчить, швидше, про намагання бодай частково узагальнити проведені за останні майже сто років дослідження про художника, уточнити фактологію його життя і творчості, місце як у вітчизняному, так і в міжнародному просторах. Цікаво, що конференція завершилась, а її найактивніші учасники в особистому спілкуванні, зокрема через соцмережі, продовжують обговорювати почуте, обмінюватися інформацією.

Тематика виступів дозволяє не лише накопичити новий матеріал, поглибити знання про творчість Жука, а й проаналізувати пріоритети у вивченні його спадку.

Низка доповідей дозволяють краще зрозуміти те соціальне середовище, яке вплинуло на формування політичної свідомості, морально-етичних та естетичних принципів молодого Жука. Після сім’ї, в якій культивувалася українська народна пісня, таким стали спершу київська школа М. Мурашка, а пізніше його українське і частково польське оточення у Кракові й Львові, найперше — вплив учителя С. Виспянського, що входив до «Молодої Польщі». Згодом — коло М. Коцюбинського у Чернігові. Уже в 1899 році, тобто перед навчанням у Краківській академії, це була цілком сформована людина. Як доказ цього — відмова юнака продовжити студії в Москві з огляду на недемокритичні порядки й казенщину в тамтешньому училищі. Питанню ідейних впливів були присвячені статті «Переступний час: 1905 рік у житті і творчості Михайла Жука» професора Ярослава Поліщука (Познань, Польща), а також «Михайло Жук: діалоги з «Молодою Польщею» мистецтвознавиці й кураторки минулорічної виставки М. Жука у Львові Олени Кашуби (Київ). На жаль, через життєві обставин остання не змогла взяти безпосередньо участь в роботі конференції, але сподіваємося ознайомитися з її текс-товою допо-віддю у збір-нику.

Надзвичайно пізнавальною була доповідь докторки філософії Валерії Пітеніної, викладачки Національної академії образотворчих мистецтв (Київ) — «Участь М. Жука в освітніх проєктах 1918—1920-х років». Вона не тільки розширила наше уявлення про громадську активність М. Жука, його заангажованість в освітніх проєктах доби УЦР, а й допомогла виявити низку раніше невідомих графічних творів художника, зокрема ілюстрації до читанки для учнів гімназій «Рідні колоски» (1918) Оксани Стешенко (донька М. Старицького і племінниця М. Лисенка по матері). Це рідкісне видання зберігається в такому знаковому для національної пам’яті місці, як «Педагогічний музей», де колись засідала УЦР і проводилася пам’ятна виставка професорів Української академії мистецтв (1917), серед яких був і Михайло Жук. Унікальність цього посібника в тім, що він містить першу редакцію казки «Тхір-Тхорище» в її народній інтер-претації та більше десятка ілюстрацій, віньєток і кінцівок авторства М. Жука, позначених його характерною монограмою.

Важливим було повідомлення про участь Михайла Жука як члена комісії щодо підготовки видання букваря «Ярина» А. Волинця (1918—1919), тобто в «київський період», на основі справи з Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України. До його компетенції входило, перш за все, затвердження ілюстративної частини підручника. Серед інших в оформленні книжки брав участь професор УАМ Г. Нарбут. Парадоксальність чи, швидше, трагічність ситуації у тім, що, попри великий на той час наклад (300 тисяч примірників) і три перевидання, буквар «Ярина» сьогодні є бібліографічною рідкістю.

Уточнення атрибуції кількох примітних творів М. Жука стало можливим завдяки отриманню доступу до архіву одеського журналіста Григорія Бурда, який у 1960-х листувався з донькою М. Коцюбинського Іриною Михайлівною (Коцюбинська І.М. Спогади про Михайла Івановича Жука (1883—1964). 11.ІІІ.1968. Машинопис. С. 10, 11. Ф. ОЛМ, архів Г. Бурда). Її спогади про М. Жука містять низку важливих і маловідомих фактів, які дозволили по-новому атрибувати деякі портретні зображення. Цю тему в своїй доповіді розвинула одна з організаторок конференції Олена Яворська (до речі, саме назва статті Г. Бурда дала назву цій конференції). Вона обмежилася двома дуже популярними жіночими портретами — з фонду НХМУ та одеської приватної збірки В. Лісничого. У першому випадку «Портрет невідомої в брунатно-бузковій сукні» виявився зображенням пані Смирнової, дружини Й. Дроздова, службовця Статистичного бюро Чернігівської земської управи; у другому — «Портрет Галини Журби» є зображенням особи, пов’язаної з родиною Шрагів — пані Віхман (обидва 1912 року). Зацікавлення викликає доказова база, особливо щодо останнього портрета.

Якщо продовжувати розмову про ідентифікацію творів, уточнення імен зображених, то автор цих рядків під час презентації онлайн-каталогу, спираючись на те саме джерело — спогади І.М. Коцюбинської, уточнив атрибуцію «жінки у білій сукні», відомої як «Жіночий портрет» (1901) з Чернігівського обласного художнього музею ім. Г. Галагана. На картині, написаній Жуком під час навчання у Краківській АМ, зображена «художниця Павловська». Чи це представниця української громади у Кракові, чи киянка — не відомо. Знайомство з майбутньою дружиною Настею Григорівною, у дівоцтві теж Павловською, відбулося в Чернігові тільки в 1908 році.

У частині статті, присвяченій ідентифікації, варто згадати ще одну повторну атрибуцію, пов’язану з уточненням іконографії дитячих портретів художника 1914—1915 та 1920 років. У цій справі допомогли сімейні фотографії та консультації з онукою художника Наталією Ловейко-Жук. Так, усупереч розповсюдженій атрибуції портретів синів художника з колекції родини Маркових, позначених у каталозі «Всевладність краси» (2011) як портрети старшого сина Миколи (1914) та молодшого Георгія (1915), усе виявилося навпаки: на перших двох, пастельному та в змішаній техніці (останній нині — в приватній колекції в Лондоні), зображений саме Георгій (1911—1984), а на портреті 1915-го — старший Микола (1909—1982), що переконливо доводять фотографії дітей 1915-го (ЧЛММЗК) та 1916-го (зібрання Ловейко-Жук). Георгій — білявий з хвилясто-кучерявим волоссям, Микола — шатен з прямим волоссям. Ця помилкова атрибуція портретів перекочувала і в моногрфію Л. Соколюк. Моє ж уточнення підтвердив і Євген Марков, посилаючись на ідентифікацію портретів колишнім власником Сергієм Лущиком, який зазначив імена зображених на зворотній стороні портретів.

На дитячому портреті на тлі вікна з Національного художнього музею України зображений, швидше за все, дев’ятирічний Георгій (1920). Існує й альтернативне датування портрета 1925 роком, найімовірніше, з посиланням на альбом Юхима Михайліва (1930), у якому під цим роком згадується портрет «сина художника (італійський олівець і аквареля»). Щоправда, в нашому випадку портрет створений у змішаній техніці. Слід також зважити, що Михайлів працював над альбомом, листуючись з колегою, у т.ч. використовуючи фотографії.

Великим успіхом щодо збереження і вивчення творчого спадку художника стало виявлення одного із трьох портретів діячів української культури, а саме портрета літературознавця Юрія Меженка, виконаного Жуком для 1-го числа журналу «Музагет» (1919). Як і портрет П. Тичини та Д. Загула, цей артефакт вважався втраченим. Первісно він був у збірці письменника і видавця Павла Коменданта, а до інституту переданий разом з архівом архівіста і бібліографа Ф.К. Сарани (1994). Завдяки контактам Одеського літмузею з уже згаданим С.А. Гальченком і мої особисті з О.О. Федоруком, нинішнім завідувачем відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури, вдалося оприлюднити цю унікальну знахідку.

Важлива атрибуція пов’язана з «Чоловічим портретом» 1935 року, на якому зображуваний дуже нагадував типаж, подібний до Хоми Михайловича Коцюбинського, брата відомого письменника. Цю версію, висунуту колись Тарасом Максим’юком, ставила під сумнів Ірина Коцюбинська, а завдяки нещодавно випадково виявленій Є. Марковим фотографії одеського лікаря і художника-любителя Георгія Цомакіона, стало цілком зрозуміло, що саме образ останнього і зафіксував М. Жук на цьому портреті.

Стосовно представленого онлайн-видання задля справедливості мушу визнати, що заявлений посібник викликав помітний інтерес у фахівців, які чекають виходу нової редакції каталогу.

У біографічному блоці доповідей краєзнавиця Вікторія Коритнянська ознайомила присутніх з мало дослідженою темою діяльності М.І. Жука в період окупації Одеси. Зокрема, окреслила документні джерела про цей період, обставини, за яких Михайло Іванович залишився в Одесі з сім’єю (чекав на евакуацію), розширила кількісний показник виставок за його участі в час окупації (із трьох до чотирьох). Вона навела відомості про роль Жука як члена правління та художньої ради Одеської спілки художників, яку 29 серпня 1943-го було реорганізовано в Спілку художників Трансністрії. В останній він перебував як рядовий член.

Цінними були дослідження щодо локацій місць праці М. Жука: звільнений окупаційною владою з училища — на той час «Академії красних мистецтв», — він змушений був заробляти на життя як іконописець та експерт-оцінювач з мистецтва в комісійному магазині. Адміністрація спілки, виставковий салон, а також Товариство піклувальництва нужденних художників та комісійний магазин з антикварним відділом при ньому розташовувалися в найстарішому будинку Одеси І.М. Прокопеуса (1795—1796), що на розі вулиць Європейської (Катерининської), 23 і Грецької, 32. Ці відкриття були проілюстровані рідкісними архівними матеріалами, зокрема з періодики.

Вікторія Коритнянська виступила в ще одній іпостасі — реставраторки: спільно з колегами з Одеської філії Національного науково-дослідного реставраційного центру України — завідувачкою відділу Жанною Боровською та художницею-реставраторкою Інною Русіною — підготувала доповідь про реставрацію ранньої роботи Михайла Жука краківського періоду. Мова про «Портрет матері» (1902), полотно, написане олією і невідоме навіть колекціонерам. Як й інші експонати Одеського національного художнього музею, цей твір нині перебуває за межами України.

Тему життя-буття художника і педагога у період 1941—1944 років продовжила художниця, викладачка художньо-графічного факультету Південноукраїнського національ-ного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Світлана Крижевська. Її доповідь, хоча й дещо емпірична, містила цікаві подробиці про Михайла Івановича, що базувалися на спогадах її батька, Григорія Крижевського, який свого часу очолював Одеське художнє училище. У той час, за словами Світлани Григорівни, мовою спілкування в училищі була переважно українська, і це було так природно, що над цим ніхто не замислювався. Слід додати, що, за деякими відомостями, М.І. Жук не випадково опинився в Одесі в 1925 році, в період «коренизації-українізації». Тодішній нарком освіти у Харкові О.М. Шумський та його апаратники цим скеруванням визначали його місію як українізатора на посаді проректора Одеського політехнікуму мистецтв. Ця версія ще вимагає обґрунтування.

Ще один важливий сегмент у вивченні творчості М.І. Жука — його кераміка. Ми раді появі серйозного молодого дослідника в особі другого покоління колекціонерів — Євгена Маркова (Київ). Його доповідь «Михайло Жук — дизайнер кераміки та орнаменталіст» означена ґрунтовним знанням матеріалу, ерудицією, креативністю підходу. Принагідно зазначу, що, готуючи доповідь, колекціонер-дослідник побував у музеях Одеси, Херсона і Чорноморська. Важливо, що окреслені пізніші впливи на М. Жука представників коломийської керамічної школи та московської. Методологія Є. Маркова ґрунтується на відстежуванні лінії наступності між ескізами для кераміки і ранніми флористичними замальовками, орнаментальними розробками для масового виробництва, зокрема в полі-графії та дизайні тканин.

Тему творчості Михайла Жука в галузі керамічного мистецтва на основі унікальної колекції Олександра Білого далі розвинула Олена Сосновська, наукова співробітниця Музею образотворчих мистецтв, який носить ім’я цього колекціонера (Чорноморськ). Ці виступи тим цінніші, що в конференції не брали участі вже відомі дослідники цієї тематики, зокрема Олена Жернова (Одеса) та Ольга Школьна (Київ).

На завершення зверну увагу на участь зарубіжних колекціонерів та науковців, що свідчить про поступове зацікавлення творами Михайла Жука на європейському й американському артринках. У цьому сенсі показовими є доповіді Леоніда Неймана (Нью-Йорк) про роботи М.І. Жука в американському аукціонному просторі та Ірини Жваник (співробітниця аукціону Tessier Sarrou, Париж) — на ринках Лондона, Праги та Києва. Спостереження й думки останньої акумулювалися у розлогу багатоаспектну статтю «Твори Михайла Жука на європейських аукціонах». Об’єктом дослідження стали результати деяких західноєвропейських торгів переважно 2008—2018 років з опорою на французьку онлайн-базу даних artprice та в період до 2023-го включно — на українських (усього 30 робіт).

Тезисно можна виділити такі ключові моменти і спрямування думки шановної учасниці: універсальність художньої мови М.І. Жука та вплив на його стилістику французького, бельгійського ар-нуво та німецького югендстилю; аналіз стилістики і топологія творів нашого майстра, представлених на аукціонах; фактори, що впливають на ціноутворення, роль колекціонування у просуванні творів художника; важливість провенансу для підтвердження автентичності робіт та прогнозування динаміки розвитку ринку з доробком М. Жука. У цьому сенсі гостя наголосила на важливості випуску персонального онлайн-каталогу творів митця. Щодо колекціонування, то віддається належне внеску одеситів С. Лущика, Т. Максим’юка, В. Лісничого, киян — родини Маркових, М. Білоусова та ін.

Навіть такий стислий виклад проблематики свідчить про багатоаспектність як цієї доповіді, так і конференції загалом. Відрадно, що в зарубіжних колег теж пробуджується інтерес до творчої спадщини українського художника й літератора, з чим ми їх щиро вітаємо.

У фойе і в самій авдиторії відділ мистецтв ОННБ підготував кілька змістовних книжково-документних виставок під спільною назвою «Співи землі», присвячених цій яскравій постаті. Нагадаємо, що в 1993 році в цій книгозбірні відбулася масштабна виставка художника і літератора під лаконічною назвою «Михайло Жук», матеріали якої лягли в основу каталогу.

Очевидно, що перша конференція, присвячена Михайлові Жуку, матиме продовження. На тлі зростання популярності митця констатуємо входження у новий етап наукового осмислення його спадщини.

Володимир КУДЛАЧ,
учасник та співмодератор конференції.

НА СВІТЛИНІ: завершальний день конференції.