Василь БОДНАР: Туреччині вигідна наша перемога

— Політика медіаторства — постійна практика Туреччини, один з основних її державних інтересів й інструментів. Туреччина вважає, що її географічне розташування та політична вага дозволяють і вести діалог з Україною, і тиснути на російську сторону.

Вони мали певний успіх — організація перемовин у березні 2022 року, потім була зернова угода, яку вони також вважають своїм здобутком, обмін військовополонених.

Зараз важлива тема в Туреччині — примирення Сомалі й Ефіопії, пошук мирного розв’я-зання близькосхідної проблеми. Можливо, у нашому медіапросторі це не дуже помітно, але медіація — це справді важливий елемент державної політики Туреччини. Для цього в структурі їхнього Міністерства закордонних справ навіть створено спеціальний департамент.

На двосторонньому рівні узгодженню позицій сприяє постійний довірливий діалог наших президентів, а також комунікації на рівні глави Офісу Президента, відповідних міністрів. Активізації діалогу з Анкарою безперечно сприятиме нещодавнє призначення главою МЗС Андрія Сибіги, який свого часу був тут послом України.

Важливо розуміти: Туреччина не прагне переговорів чи миру на умовах росії. Їм це невигідно, їм вигідна наша перемога.

— Але з росією їх пов’язує низка економічних інтересів…

— Так. Але з Україною — і безпекові, і військово-промислові, і торговельні відносини, і безвіз, і багато іншого.

Просто не все на поверхні. Взяти хоча б відбудову: у Туреччині вже черга стоїть з понад 30 компаній, які чекають, щоб зайти в Україну відновлювати. Це інтерес суто практичний: їм потрібен сталий мир, щоб почати заробляти.

— Нещодавно уряд країни заявив про плани будівництва спільно з «росатомом» атомної електростанції в Сінопі на додачу до АЕС у Мерсіні, яку теж будують росіяни. Схоже, що зв’язок Анкари з москвою в енергетиці тільки поглиблюється…

— Перша атомна електростанція в Туреччині будується «росатомом», вона неподалік Мерсіна. Не все йде гладко, терміни введення в експлуатацію наразі невідомі. Про будівництво другої ще ведуть переговори, але, справді, було дуже багато вкидів, що її також зводитиме росія. Утім, називають і Китай, і Південну Корею, тобто рішення не до кінця ухвалене. Хоча з високою вірогідністю можна припустити, що росія отримає цей контракт.

— А є ідея збудувати ще й третю атомну, на європейській частині Туреччини…

— Європейської частини не так багато — лише 3% території країни.

— Усе одно. Практика показує, що економічні зв’язки найміцніші…

— Декілька десятків років тому Анталія була невідомим населеним пунктом, але коли прийшли німецькі інвестори — побудували пансіонати для літніх людей, які потім розвинулися в потужний готельний бізнес, що цілком окупив себе і був проданий уже турецьким власникам.

Далі. Туреччина всесвітньо відома будівництвом доріг. Цього турків навчили свого часу партнери по НАТО, які під час протистояння з Радянським Союзом споруджували військові дороги до Кавказу.

Тому мені видається, що мислення турецького істеблішменту приблизно таке: нехай росіяни це створять, відіб’ють свої гроші, а потім ми керуватимемо цим.

— Обсяги торговельного обороту росії з Туреччиною у десять разів більші, ніж України з Туреччиною. Так, зрозуміло, що левова частка — енергетика, але все ж: що ми й наші партнери можемо запропонувати Туреччині, щоб ці показники змінювалися на нашу користь?

— Це вже відбувається, наприклад, в енергетиці. Турецька сторона активно вкладається в розробку власних природних ресурсів, а також створення LNG-терміналів. Наразі їх п’ять, і в структурі постачання LNG домінує США. Політика Міністерства енергетики ТР — розширити географію та маршрути постачання енергоресурсів до Туреччини. У тому числі допомогти із цим третім країнам, скажімо, Румунії та Болгарії. Зокрема, газ у Болгарію йде через LNG-термінали з європейської частини Туреччини.

Плюс вони почали власні розробки газу в Чорному морі, в регіоні Сакар’я. В іншому регіоні зараз шукають нафту. Шість мільярдів кубів іде з території Азербайджану через ТАNAP.

До 7 жовтня минулого року були також напрацювання з Ізраїлем щодо транспортування газу із Середземного моря.

— До цього питання. На початку серпня 2024-го Туреччина ратифікувала Угоду про зону вільної торгівлі з Україною. Угода передбачає, зокрема, скасування Туреччиною ввізного мита для близько 93,4% промислових товарів і 7,6% сільськогосподарських товарів. Україна ж скасує ввізні мита для близько 56% промислових товарів й 11,5% сільськогосподарських товарів. Обсяг двосторонньої торгівлі між двома державами у 2023 році становив 7,3 млрд дол. На скільки він може зрости після скасування обмежень?

— Найбільша вигода України — вихід нашого бізнесу на ринок Туреччини. Сьогодні ми постачаємо їм на мільярди зерно, олію, насіння, але цього не видно, бо це сировина, яка переробляється й на ринку продається як готова до вжитку турецька продукція. Тобто ми певною мірою є ресурсною базою для Туреччини, а можемо стати постачальником готових продуктів. Наприклад, не зерна, а борошна, яке можна було б переробляти в Україні на турецькому обладнанні. Бо як зараз? Вони купують у нас, скажімо, олію великооптовими партіями, бутилюють її, продають як свою і на цьому заробляють.

Другий момент — турецькі компанії прагнуть брати участь у проєктах відновлення України. Це важливо насамперед з погляду потенці-йної відбудови цілих індустрій, чого ми так активно потребуємо. У Туреччині є серйозна практика створення спеціальних індустріальних зон, які мають вигідніші умови для інвесторів і підпорядковуються окремому міністерству. Це цікаво для нас і в оборонці, і в цивільних галузях.

Якщо ви запитаєте про ризики від цієї угоди для наших виробників, то так, наприклад, наші текстильники мають певні застереження. Але відповідна турецька продукція вже давно на українському ринку, ЗВТ тут ні до чого. Однак важливий момент: угоду можна переглядати, і ми будемо стежити за тим, як вона виконується — є домовленості між сторонами, заступники міністрів економіки підписали відповідну домовленість. Після ратифікації нашим парламентом і запуску угоди буде створено відповідний торговий комітет.

— Повернімося до питання про мирні переговори. Чи є якийсь особливий план, як його бачить Туреччина?

— Їхня політика така, щоб нічого не нав’язувати: домовлятися сторони мають самі, а завдання медіатора — організувати процес, надати майданчик, усе підготувати й забезпечити.

— Очевидно, що Курська операція кардинально все змінила. Як її сприйняли в Туреччині?

— До початку Курської операції багато іноземних колег говорили нам, у тому числі турецькі друзі, що, мовляв, шукайте можливості для переговорів, починайте з того, що є зараз, бо завтра може бути гірше. Сьогодні підхід змінився — партнери бачать, що ми здатні діяти проактивно.

Простий приклад: якщо ще донедавна турецька преса згадувала Україну вряди-годи, то зараз пише про наш наступ у Курській області практично щодня. Розумієте, для них бити росіян — це ламати стереотипи. За свою історію Османська імперія програла російській імперії 12 війн. В уявленні багатьох турків росіяни нібито якісь непереможні. А тут ми їх б’ємо.

Ба більше, зараз багато турецьких компаній цікавляться досвідом з українським військово-промисловим комплексом. На свою оборонку вони витрачають втричі більше, ніж перед війною, і наша практика застосування, нові технології їм дуже цікаві. Розуміють: велика війна попереду, а ми вже в ній і маємо найкращий досвід.

Другий момент, що вони все одно не відмовляються від своєї політики медіаторства, але, повторюся, вже з іншим контекстом.

— У нас є розуміння, що вони з цього приводу кажуть іншій стороні — росіянам?

— Вони точно не хочуть втрачати економічні інтереси, які мають з росією.

— Про які приблизно суми йдеться?

— Санкційна політика дає свої плоди, але станом на зараз це все одно понад 50 мільярдів щорічно. Більшість — енергоресурси: 98% газу і 96% нафти експортовані.

Атомна електростанція — 100% російська. Плюс мільйони туристів.

— До речі, обсяг туристичного потоку з росії якось змінився?

— Він зростає, відсотків на 15—17. Їм же масово більше нікуди їхати.

— Пролунала фраза: «Турки розуміють, що велика війна попереду». Уряди низки країн, наприклад, Німеччини або Чехії, не один і не два рази прямим текстом заявляли про те, що мусять бути готовими до гіпотетичної агресії через п’ять, сім років — терміни різні озвучували. У турків теж є свій «дедлайн», якщо можна так назвати?

— Туреччина готується до війни вже тривалий час: створено новітній оборонно-промисловий комплекс, відбувається переозброєння армії та посилення спроможностей ВМС. Минулого року оборонний бюджет збільшено втричі. У якихось видах озброєнь вони сильні й уже домінують, як у безпілотниках, наприклад. Насправді в Туреччині кажуть, що відчувають себе в оточенні зон нестабільності, війн і загроз, яким потрібно протистояти. І розраховувати, як вони кажуть, випадає тільки на себе.

Їхня проактивність спрямована на те, щоб у разі чого бути готовими, не залежати від зовнішніх поставок і партнерів. Приклад України показав: без власного виробництва дуже важко тримати фронт і, тим більше, наступати.

— Яку роль зараз відіграє Туреччина у процесі обміну полоненими?

— Ця країна має спроможності впливати на росію, комунікувати і досягати результатів. І це не тільки військовополонені, а й політичні заручники.

— Дивує, чому вона активно не долучається до обміну кримськотатарських лідерів та активістів. Скажімо, Нарімана Джеляла поміняли на одного з єпископів УПЦ МП…

— Обміни — історія дуже серйозна. На двосторонньому рівні задіяні всі контакти. Зараз, наприклад, триває робота по лінії омбудсманів. У березні турецький омбудсман не тільки зустрічався з родичами військовополонених, а й відвідував місця утримання полонених росіян, які перебувають у спеціальному закладі у Львівській області. У його мандаті — особливо сконцентрувати увагу на циві-льних, старших людях, тих, хто хворіє. Тобто на тих, хто найбільше потребує негайного звільнення.

Росіяни спекулюють аргументом, що, мовляв, Крим їхній, тож кримські татари — громадяни рф, тому вони зі своїми громадянами самі розбиратимуться. Тоді як турецька сторона, про що неодноразово заявляв президент Ердоган, вважає Крим українським, вимагає його повернення. У Туреччині вважають кримських татар дуже близьким до себе народом, спорідненим, і вони далі готові боротися за їхнє повернення.

…У січні 2023 року Москалькова відвідувала Туреччину. Під час консультацій вийшли на ідею створення гуманітарного коридору, щоб повернути українських цивільних, які перебувають або в заручниках, або в якихось фільтраційних таборах. Повернути через територію Туреччини до України. Тоді цю ідею Москалькова підтримала, але її збив Шойгу...

Соня КОШКІНА.

 (Друкується зі скороченням. Повну версію читайте у друкованій версії «ЧН» або на сайті lb.ua)