Не атеїст і не святий

Цього року ця праця була відзначена премією імені Івана Франка у номінації «За кращу наукову роботу в інформаційній сфері».

А ми з нагоди уродин Івана Франка, користуючись тим, що автор є нашим давнім колегою, а нині ще й заступником директора Музею Франка у Львові з наукової роботи, запросили д-ра Ігоря Медведя допомогти заглибитися у зміст і новизну дослідження та зацікавити читачів до пізнання цієї складної і водночас багатогранної постаті.

— Що спонукало вас взятися за цю тему? Як пишуть в оглядах до вашого видання, це одна з найменш досліджених тем життя та творчості Івана Франка...

— Це справді так. Упродовж тривалого часу ця тема була заідеологізована. У радянські часи політика комуністів диктувала зображення Франка як атеїста, революціонера, гнівного викривача уніатських попів і політики Ватикану тощо. Тобто всі дослідження мали дотримуватися лінії партії. Десятиліття замовчування української історії спонукали дослідників у 1990-х, а також раніше тих, які перебували в діаспорі, кинутися в іншу крайність ? зображати Івана Франка ледь не святим. Це колективна травма українського народу, яку можна зрозуміти.

Так поступово ми прийшли до потреби ґрунтовно дослідити цю тему. Релігійність Івана Франка змінювалася, й потрібно розуміти контексти. Я прийшов до цієї теми через свого наукового керівника — професора Ярослава Грицака. Спочатку роздумували над темою Франка та поляків, бо раніше я досліджував питання російсько-польських взаємин. Однак професор запропонував взятися за контроверсійну, малодосліджену й заідеологізовану тему — Франко та Церква. Я погодився. Хоча тепер розумію — за неї можна було взятися лише тоді, якщо нічогісінько про неї не знаєш, або якщо ти дуже сміливий. Я належав, радше, до перших. З’ясувалося, це дослідження потребуватиме величезного об’єму роботи. Ця тема оповита стереотипами й мітами.

— Як відбувалося знайомство з темою? Які міти та стереотипи вдалося спростувати або підтвердити?

— Я не ставив собі завдання руйнувати чи підтверджувати міти. Це вже, мабуть, популяризаторське завдання: коли історик презентує дослі-дження для широкого загалу (тоді він використовує простіші поняття й деконструює міт). Моїм завданням було дослідити й показати складність еволюції релігійності Івана Франка, продемонструвати спектр його взаємин з греко-католицьким духовенством. Франко був дуже різним, і я хотів показати цілісну складну картину його релігійного життя.

Часом я не знаходив відповіді на те чи інше питання, тому наводив різні можливі варіанти. Наприклад, коли Іван Франко помер, замісник митрополита Андрея Шептицького (що був у той час на засланні) отець-митрат Андрій Білецький дозволив християнський похорон письменника. Як так сталося? У своєму дослідженні наводжу три версії, бо остаточної крапки поставити не можна. Таким чином для інших дослідників залишається поле роботи.

— У рецензіях на вашу книжку йдеться про те, що ви наводите чимало маловідомих і невідомих джерел. Про що мова?

— Наприклад, цікавим є щоденник о. Платоніда Філяса — монаха-василіянина. Оригінал зберігається в Римі, в архіві Чину святого Василія Великого. У деяких нотатках він описує ті перипетії, які відбувалися довкола християнського похорону Івана Франка. Цей щоденник — цікаве джерело, адже це персональний документ, йому нема підстав не довіряти. Також є листування з фондів Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка, які дозволяють реконструювати взаємини Івана Франка з духовенством.

— Ви казали, що завжди хочеться додати ще щось, коли виходить дослідження. Що додали б до свого?

— Я вже додавав усе потрібне й робив публікації на цю тему. Згодом, коли книжку вже друкували, вирішив не втручатися, адже це можна робити до безкінечності.

У перші дні повномасштабного вторгнення, коли ми в музеї почали ховати експонати й перевіряти фонди, визначаючи, що треба заховати негайно, знайшли цікаву візитівку. На ній було одне речення: «Шановний пане докторе! Його ексцеленція митрополит просить пана доктора сьогодні пополудні о 5-ій годині до себе в палати». Ми не знаємо дати повідомлення. Але це цікавий документ для дослідження взаємин Шептицького та Франка, відомості про які треба збирати по краплинках. На підставі цього одного речення мені вдалося написати цілу статтю.

— Якою була динаміка змін релігійних поглядів Івана Франка? Він виховувався в типовому галицькому середовищі, де більшість людей були релігійними. Чому його називали ледь не атеїстом?

— Мені здається, цей імідж сформувало середовище дуже консервативної релігійності, яке характерне для тогочасного галицького сус-пільства. Образи в медійному просторі можуть функціонувати окремо від людини. Факти перекручують чи роздувають. Зараз ми називаємо це епохою постправди та фейків. Я маю амбіцію колись написати книжку про еволюцію образів Івана Франка з часів його життя до сьогодення.

Франко радикально змінив свої погляди, коли познайомився з Михайлом Драгомановим. Останній знайомить молодого чоловіка з революційною європейською літературою. Франко читає біблійну критику, критику католицизму, багатьох протестантських авторів. Окрім цього, він живе в епоху різних археологічних відкриттів, які підважують традиційні біблійні уявлення про те, що відбувалося в різні часи. Все це формує Франка як молоду людину, й він починає вірити, що людина на засадах розуму здатна побудувати краще суспільство, а релігія заважає це зробити. Це було наприкінці 1870-х — на початку 1880-х років.

Потім життя демонструє, що людині замало лише розуму й наукових знань. Про це свідчить усе ХХ століття. Франко поступово переосмислює свої погляди — відбувається те, що дослідники називають віковою авторевізією. Він почав більш критично ставитися до поглядів молодості. Але важливо, що, на відміну від свого соратника Михайла Павлика й свого вчителя Михайла Драгоманова, Іван Франко ніколи не був догматиком. Може, за винятком коротенького періоду в молодості, коли він як молода людина дуже категорично все сприймав. Франко є прикладом гнучкості (в доброму сенсі), адже постійно перебував у пошуку, переосмислював. Він не був з тих, хто, один раз знайшовши відповідь на питання, забував про нього.

Останній період життя письменника характеризується модерною релігійністю — поза суспільством, поза Церквою. Як на той час теж було доволі дивним, що ти можеш приватно молитися Богові, але не асоціювати себе з якоюсь спільнотою. Я навіть узяв для книжки за епіграф слова професора Миколи Ільницького: «Кожен поет трошки єретик». Так, щоб писати справжню поезію, треба виходити за межі. Іван Франко намагався не мати рамок і в світоглядних поглядах, щоб вони його не сковували.

Франко стикається з чимось, з чим більшість людей не стикалися. Це є як наслідок хвороби, через яку він нібито бачить духів, спілкується з померлими, з Драгомановим, з Міцкевичем. Це починається 1908 року й триває до кінця життя — до 1916-го. Франко говорить про свої видіння цілком серйозно, навіть тоді, коли відбувається рецесія хвороби і стає легше. Як авторитетного громадського діяча, колишнього радикала, письменника молодь запрошує Франка на різні заходи й зібрання. Люди хочуть почути щось, що підкріпить їхній світогляд. Натомість письменник каже протилежне: частіше читайте Євангеліє та причащайтеся.

(Далі буде).

Тарас АНТОШЕВСЬКИЙ,
Ольга МАР’ЯН.

НА СВІТЛИНІ: Ігор Медвідь і його книга.
Джерело: https://risu.ua.