«Одеський порт — мій вибір і моє велике натхнення»
До 100-річчя від дня народження Людмили Семикіної (23.08.1924 — 12.01.2021)
Ця художниця більше відома як мисткиня з когорти шістдесятників і близька подруга Алли Горської, авторки проєкту вітражу «Шевченко. Мати» у вестибюлі Київського державного університету з драматичною долею, по-варварськи знищеного молотком ще до офі-ційного відкриття. І менше або майже не знана як авторка оригінальних костюмів у народному стилі, а передовсім — як авторка чисельних картин — краєвидів, портретів — про Одеський порт, який любила так само, як рідну Одесу, де побачила світ 100 років тому.
Людмила Семикіна… Правдоподібно, її предки були тими козаками, котрі штурмували фортецю Хаджибей та залишилися тут розбудовувати місто. В часі жорсткого російщення краю їхнє козацьке українське прізвище Семикінь було змінене на російський копил. Принаймні, її батько вже був Семикіним…
Три захоплення були у юної художниці: Одеса, море і порт, змалюванню якого віддавала увесь свій вільний час. Там, що називається, кипіла робота. Людмила прилаштовувалася з етюдником так, щоб нікому не заважати, і працювала, забувши про все на світі. Зазвичай то були портрети робітників. Не просила нікого позувати, малювала, як мовиться, в один сеанс. Це додавало її портретам тієї динаміки, експресії, які даються найважче. В часі ремонту малювала океанські судна, зображувала їх крупним планом, що підкреслювало їхню міць, а уява глядачів домальовувала їх десь посеред розбурханого океану.
«Порт… потужний організм, покликаний виконувати великі та складні завдання державного значення. Але найважливіше в ньому — людина, яка може втілити мрію в реальність… Ці малюнки завжди були мені дорогими — не як досягнення творчого успіху та професійного мистецтва, а як історія життя унікальних людей, знайомство з якими подарувала мені доля…» (з передмови до каталогу «Одеса. Порт. Люди»).
Молодій особистості, творчій від природи, дуже потрібні мудрі педагоги, досвідчені наставники, мистці з широким світобаченням, котрі мають що передати учням, щоби розвинути їхній талант. Під час її навчання в Одеському художньому училищі ім. М.Б. Грекова там викладали відомі майстри Михайло Жук, Євген Буковецький, Леонід Мучник та інші. Як відомо, вони дбайливо плекали здібну молодь, вміло направляючи юні таланти на їхньому шляху в мистецтво. Зрозуміло, це мало вирішальний вплив на подальшу творчу долю молодої художниці. Їй давали повну свободу вибору, лише поправляючи в її сміливих спробах іти власним шляхом, додавали впевнености, допомагали вивчати й творчо осмислювати досвід майстрів минулого, передовсім — українських, щоби продовжувати і творчо розвивати їхні традиції в національному мистецтві.
Пощастило їй і в Київському художньому інституті — там потрапила у майстерню видатного українського художника Олексія Шовкуненка. У 1926—1935 роках її наставник викладав у тій же «Греківці», яка тепер щедро винагородила її талант добрими знаннями та благословила на подальше творче життя. Досвідчений педагог і відомий мистець підтримав її вибір теми дипломної роботи. Й це був, звичайно ж, Одеський порт. Його невтомно змальовувала з радістю і любов’ю.
«Одеському порту я присвятила 12 років мого творчого життя, це був мій вибір і моє велике натхнення» (зі згаданого каталогу).
Цього великого натхнення, що зродилося в душі художниці ще в юні, «одеські», роки, відмінниці навчання, не зрозуміли ті, хто мав оцінити її диплом. Авторку, вже фактично випускницю інституту, звинуватили у формалізмі та ще в бозна яких тяжких гріхах, що заперечували тодішній панівний метод у мистецтві — соцреалізм.
Її дипломну роботу — майже готове полотно «Одеський порт. Будівництво морського причалу» — було засуджено і розбито, подібно до того, як по кількох роках в іншому виші — Київському університеті — особисто ректор молотком розбив унікальний вітраж «Шевченко. Мати», у створенні якого Людмила Семикіна також брала безпосередню участь.
А тоді, по закінченні Художнього інституту, вона витримала удар. З тих уявних «шматків» її розбитого критичними молотками дипломного проєкту створила полотно «Груповий портрет старих більшовиків-арсенальців». Цього разу пильні доглядачі були задоволені. Хоч дипломантка, звісно ж, майже не відійшла від своєї характерної стилістики.
Роботи Людмили Семикіної, присвячені її рідній Одесі, бували на різних виставках в Україні та за кордоном, потрапили до українських музеїв. Але на її батьківщині їх майже не знають. Створені нею краєвиди з Одеським портом у часі його розбудови та відновлення, портрети ро-
бітників розійшлися музеями та потрапили до приватних колекцій. А нині саме надбігла дата — 100-річчя від дня народження художниці, котра стільки творчих зусиль віддала Одеському порту, безжально зруйнованому ворогом. І хочеться вірити, що по закінченні війни знайдуться молоді таланти, які зможуть повторити мистецький подвиг своєї краянки.
Роман КРАКАЛІЯ.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 50 грн.
- на 3 місяці — 150 грн.
- на 6 місяців — 300 грн.
- на 12 місяців — 600 грн.
- Iндекс — 61119
суботній випуск (з програмою ТБ):
- на 1 місяць — 40 грн.
- на 3 місяці — 120 грн.
- на 6 місяців — 240 грн.
- на 12 місяців — 480 грн.
- Iндекс — 40378
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206
